Вісім років тому, 31 серпня 2018 року, у центрі Донецька лідера так званої “ДНР” Олександра Захарченка було вбито потужною вибухівкою. Бомбу заклали у світильник на стелі входу до кафе “Сепар”. Захарченко став останнім і найвищепоставленим серед колаборантів на Донбасі, ліквідованим подібним чином.
Так званий лідер самопроголошеної терористичної «ДНР» Олександр Захарченко на концерті у співака, депутата Держдуми Йосипа Кобзона, у Донецьку.
Концерт Кобзона
Ця подія стала знаковою. Зі смертю Захарченка завершився “романтичний” етап впливових лідерів бойовиків, які з весни 2014 року не тільки стояли біля витоків гібридної війни Росії проти України, але й брали безпосередню участь у бойових діях. Після других Мінських угод вони претендували на особливу роль в управлінні цими українськими областями, що перетворилися на “чорні діри”, територію беззаконня та страху. Я пригадую 16 квітня 2014 року, коли міську раду Донецька без опору захопили озброєні бойовики “Оплоту”. Сам Захарченко тоді хизувався перед журналістами своїм українським паспортом, стверджуючи, що вони — повсталий народ Донбасу, а не приїжджі росіяни. Після його смерті, до повномасштабного вторгнення Росії в Україну і до “приєднання” так званої “ДНР” до РФ, пряме російське правління на захоплених землях дедалі менше маскували під “самоуправління народних республік”.
Показово, що жодна з українських спецслужб ані тоді, ані згодом публічно не натякнула на свою причетність до цієї спецоперації. Українські силовики та політики обмежувалися саркастичними коментарями про логічний фінал як наслідок боротьби за сфери впливу між колаборантами та їхніми російськими кураторами, зокрема, навколо перерозподілу тіньових доходів. Сама ліквідація Захарченка стала результатом глибокого агентурного проникнення в його найближче коло. Ватажок терористів приїхав на власну смерть як на поминальний обід за співаком Йосипом Кобзоном, який помер за день до того у Москві. Це сталося у його ж кафе “Сепар”, яке ретельно охоронялося і перевірялося, бо офіційно належало його охоронцю Олександру Костенку на прізвисько “Скромний”. З того часу в українському дискурсі міцно закріпився іронічний евфемізм “на концерт до Кобзона” як визначення вбивств російських ватажків або колаборантів.
Кафе ‘Сепар’ після вибуху, 5 вересня 2018
Цікаво, що лише через шість років, у червні 2024 року, російський Південний окружний військовий суд у Ростові-на-Дону виніс офіційні вироки чотирьом обвинуваченим у вбивстві Захарченка. Олександр Погорєлов отримав довічне ув’язнення, а ще троє його спільників – від 12 до 17 років. ФСБ Росії назвала їх агентами 5-го управління Департаменту контррозвідки СБУ, яке нібито за участю західних спецслужб організувало ліквідацію Захарченка.
Катюзі по заслузі
На початку війни, під час Антитерористичної операції (з квітня 2014 року) та Операції об’єднаних сил (з квітня 2018 року), Служба безпеки України та інші українські спецслужби й силові структури успішно провели низку законних спеціальних заходів летального характеру проти терористів та їхніх російських кураторів. Агентурно-бойові операції на окупованих територіях протягом 2015-2017 років відправили “на концерт до Кобзона” таких жорстоких злочинців, як командири донецьких батальйонів “Спарта” і “Сомалі” Арсен “Моторола” Павлов та Михайло “Гіві” Толстих.
Арсен Павлов, Моторола
16 жовтня 2016 року унаслідок спецоперації СБУ в ліфті свого будинку в центрі Донецька було знищено Арсена Павлова, позивний Моторола.
Також за допомогою вибухівки було знищено луганських бойовиків: командира козачого полку ім. Платова Павла “Батю” Дрьомова та начальника штабу “народної міліції ЛНР” Миколу Анащенка, відповідального за збиття транспортного літака з українськими десантниками 14 червня 2014 року. Проте низка інших сепаратистських командирів стали жертвами міжусобних війн. Російські бойовики ПВК “Вагнер” у першій половині 2015 року розправилися на Луганщині з Олександром “Бетменом” Бєдновим, Євгеном “Малишом” Іщенком та командиром батальйону “Призрак” Олексієм Мозговим, які не хотіли підкорятися окупаційній владі. Українські спецслужби, знаючи це, набували досвіду у таємних диверсійних операціях проти терористичних лідерів у глибокому тилу на окупованих територіях.
Точкові ліквідації високопоставлених лідерів противника є складовою сучасного воєнного протиборства і світовою практикою. Знищення військових лідерів ворога необхідне як у традиційних війнах, так і в антитерористичних операціях. Це не тільки встановлює справедливість, але й сіє страх, дезорганізує управління, розриває зв’язки, знижує боєздатність та завдає потужного психологічного удару по бойовому духу військ, політичному керівництву та населенню.
Олексій Мозговий, ватажок одного з бандформувань
Автівка, в якій було ліквідовано бойовика Олексія Мозгового
Нові масштаби
З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну зросли й масштаби цієї невидимої війни. Хоча вона вже не була такою таємною. Після кількох подібних операцій українська сторона сама оприлюднювала інформацію, беручи відповідальність. Це було виправдано психологічним мотивом залякування ворога – усвідомлення невідворотності покарання дестабілізує. Також це переслідувало інформаційну мету: українське суспільство, змучене війною, відчувало піднесення від новин про знищення ворогів.
17 грудня 2024 року у центрі Москви вибухівкою у самокаті було знищено генерал-лейтенанта Ігоря Кириллова, начальника Військ радіаційного, хімічного та біологічного захисту ЗС РФ. Він став найбільш високопоставленим російським воєначальником, знешкодженим внаслідок спецоперації СБУ. Джерела в спецслужбі повідомили, за що саме Кириллов отримав “квиток на концерт Кобзона”.
генерал-лейтенант Ігор Кирилов
Самокат біля будинку Кирилова
25 квітня 2025 року у підмосковній Балашисі вибухом було ліквідовано генерал-лейтенанта Ярослава Москалика, заступника начальника Головного оперативного управління Генштабу російської армії. Президент Зеленський через три дні написав у соцмережах: “…керівник СЗР доповів про ліквідацію осіб із вищого командного складу російських збройних сил. Справедливість неминуче приходить…”. Служба зовнішньої розвідки України продемонструвала свою спроможність проводити надскладні таємні операції.
Третій за рік російський генерал-лейтенант, начальник управління оперативної підготовки Генштабу ЗС РФ Фаніл Сарваров, був підірваний у своєму автомобілі 22 грудня 2025 року у Москві. 6 лютого 2026 року було скоєно замах на першого заступника начальника ГУ Генштабу ЗС РФ (ГРУ) генерал-лейтенанта Володимира Алексєєва. Він вижив після трьох пострілів у під’їзді.
В останніх двох випадках жодна з українських спецслужб не брала на себе відповідальності. Однак було очевидно: СБУ, ГУР та СЗР успішно ведуть масштабне, глибоке, технологічне, системне полювання за російськими воєнними злочинцями. Окрім вищого генералітету, здобиччю стали десятки старших офіцерів, конструкторів та керівників підприємств російського ВПК, українські зрадники і колаборанти. Звичайно, не всі операції були результативними. Можливо, саме тому українські спецслужби у 2026 році обрали тактику повного мовчання, не коментуючи результати своєї таємної диверсійної роботи, хоча вони вражають.
У Санкт-Петербурзі у військовій академії зв’язку стався вибух
Статистика тільки за літо 2026 року:
— 9 червня, Балашиха — підривом автомобіля вбито начальника Головного ракетно-артилерійського управління Міноборони РФ полковника Даміра Давидова;
— 29 липня, Тула — замах на Андрія Черезова, директора компанії “Російська лабораторія повітряного транспорту”, що виробляє дрони;
— 1 серпня, центр Москви — замах на командувача Повітряно-космічних сил ЗС РФ генерал-полковника Олександра Чайка під час святкування його дня народження. Він вижив, але загинуло п’ятеро осіб, зокрема зять Чайка та генерал-майор Валерій Плохотнюк;
— 5 серпня, Єкатеринбург — підрив машини Володимира Ткачука, керівника підприємства “Уралдронзавод”, що виробляє FPV-дрони “Упир”;
Автівка в якій під Єкатеринбургом підірвали розробника дрона Упырь Володимира Ткачука
Путін і керівник російського виробника дронів Уралдронзавод Володимир Ткачук
— 13 серпня, тимчасово окупований Севастополь — вибуховим пристроєм, закладеним в урну, вбито українського зрадника капітана І рангу російського Чорноморського флоту Роберта Шагєєва. Він став другим ліквідованим старшим офіцером-підводником з 4-ї бригади підводних човнів Чорноморського флоту. Першим був капітан ІІ рангу Станіслав Ржицький — колишній командир дивізіону підводних човнів цієї бригади, застрелений 10 липня 2023 року. ГУР МО раніше поширювало інформацію про його причетність до ракетного удару по Вінниці у липні 2022 року;
— 27 серпня, Санкт-Петербург — підрив автомобіля з російським льотчиком підполковником Сергієм Сєчковим з 332-го окремого вертолітного полку. У травні 2022 року воєнна розвідка України публікувала списки особового складу цього полку;
— 29 серпня, тимчасово окупований Донецьк — підірвали автомобіль заступника начальника Оленівської колонії Дмитра Неєлова, причетного до катувань українських полонених.