Конкурсні прем’єри та спеціальні покази: чим запам’ятався третій день 17-го Одеського міжнародного кінофестивалю
Третій день 17-го Одеського міжнародного кінофестивалю, 29 серпня, був насичений подіями: в програмі були представлені Національний та Міжнародний конкурси, «Гала-прем’єри», «Фокус на Грузію», ретроспектива Сергія Буковського та спеціальна програма «Жінки у війську: 8 років видимості».
День розпочався з показу стрічки «Одного дня я хочу побачити тебе щасливим» / One Day I Wish to See You Happy режисерки Марини Нікольчевої, яка змагається за нагороди Національного конкурсу. Після неї глядачі мали змогу переглянути фільм Сергія Буковського «Назви своє ім’я» / Spell Your Name в рамках ретроспективи режисера.
Міжнародний конкурс представив одразу чотири стрічки: «Друге життя» / A Second Life Лорана Слама, «Мухи» / Flies Фернандо Еймбке, «Сука» / The Bitch Домінґи Сотомайор та «Як вдома» / Feels Like Home Ґабора Голтаї.
Національну конкурсну програму поповнили фільми «Машина часу Майдан» / Time Machine Maidan Володимира Тихого та Романа Любого, а також «Мрія Кіри» / Kira’s Dream Дениса Колеснікова.
У рамках програми «Фокус на Грузію» відбувся показ стрічки Лани Ґоґоберідзе «Декілька інтерв’ю з особистих питань» / Several Interviews on Personal Matters.
Програма «Гала-прем’єр» представила глядачам стрічки «Пригоди козака Виговського» / The Adventures of Cossack Vyhovskyi Семена Горова, «Крашанка 2.0. Квантовий парадокс» / Krashanka 2.0. The Quantum Paradox Тараса Дудара та «Відстань до Незалежності» / Distance to Independence Дарії Саричевої.
Серед «Спеціальних показів» відбувся демонстрація документального фільму «Ерік Ромер: дух дитинства» / Éric Rohmer, the Spirit of Childhood Паскаля Буеніка та Ноеля Ерпе.
Програма «Фестиваль фестивалів» представила фільм «У смерті немає хазяїна» / Death Has No Master режисера Хорхе Тієлена Арманда. У межах спеціальної програми «Жінки у війську: 8 років видимості» було показано стрічку «Не питай мене, чи я вбивала» / Don’t Ask Me If I Killed Олени Максьом.
Третій фестивальний день завершився показом фільму «To Die To Live» Юлії Гонтарук у Національній конкурсній програмі. Стрічка розповідає про трьох українських добровольців, які воювали на передовій ще від початку російської агресії. Після показу режисерка зізналася: «Це така велика робота. Напевно тільки сьогодні я відчула, що саме вона робить. Я помирала в монтажному періоді та оживала, як і назва фільму звучить. Було важко обробляти матеріал за всі ці роки».
Один із героїв фільму, відповідаючи на запитання з зали, поділився своїми сумнівами щодо участі у зйомках: «Були сумніви чи погоджуватись на участь у фільмі, але вони тривали хвилин 15. Я чотири рази казав Юлії, що не хотів зніматись. Юлія розуміла, що тиснути не варто. А потім вдавалася до хитрощів, наприклад: „Я зніму тебе завтра просто збоку“. Завдяки своїй тактовності їй вдалося довести фільм до кінця».
29 серпня в рамках індустріальної програми фестивалю відбулися чергові сесії Producer’s Lab Катріеля Шорі та 24-годинного челенджу ОМКФ. Також стартувала серія професійних дискусій, присвячених українському кіновиробництву та серіальному контенту.
Однією з ключових тем дня стала пам’ять про війну, адже події припали на День пам’яті загиблих захисників України. Під час панельної дискусії «Як ми запам’ятаємо цю війну: кіно, пам’ять і меморіалізація» директорка з комунікацій та сталого розвитку Starlight Media Яна Гончаренко, магістрантка програми «Дослідження пам’яті та публічна історія» KSE University, співзасновниця платформи пам’яті «Меморіал» та журналістка Гаяне Авакян, речник 8-го корпусу Десантно-штурмових військ Вадим Карп’як і режисер та продюсер Любомир Левицький обговорили формування колективної пам’яті про російсько-українську війну та роль кіно в цьому процесі.
Окремий блок індустріальної програми був присвячений українським серіалам. Під час case study «Ховаючи колишню» режисер і автор Сергій Кулибишев та директор з контенту національного онлайн-кінотеатру Sweet.tv Юрій Поворозник розповіли про процес створення серіалу для стрімінгової платформи та шлях від авторської ідеї до готового проєкту.
Юрій Поворозник поділився: «У мене була настільки висока довіра до Сергія, можливо, надмірно висока, що вона його трошки вводила в паніку, коли він мені надсилав сценарій. Ми довго шукали локацію, зрозуміли, що не знайдемо потрібної локації, якщо не побудуємо її, і дійшли висновку, що нам потрібен павільйон». Сергій Кулибишев додав: «Фільм про прийняття втрати, але якби ми не домовилися про побудову павільйону — довелося б змінювати весь задум». Режисер також розповів про особисту історію: «І, власне кажучи, ми посунули на п’ять днів увесь знімальний процес останнього знімального дня для того, щоб знімати буквально в день роковин загибелі мого друга. Так я вшанував його пам’ять».
Ще один case study — «Тиха Нава» — зібрав продюсерок Анну Гончар, Наталію Панченко та Марину Каплун, режисера Дмитра Адріянова й акторку Анастасію Пустовіт. Модератором дискусії виступила керівниця напряму розвитку партнерств Київстар ТБ Анастасія Лисенко. Команда проєкту обговорила роботу над першим українським серіалом у жанрі true crime, його виробництво та співпрацю між медіагрупою, стрімінговою платформою і творчою командою.
Анна Гончар підкреслила: «Серіал порушує дуже важливі соціальні теми: тему насилля, насилля над жінками, тему замовчування, колективного замовчування. Це дуже важливі моменти, про які треба говорити. Коли ми аналізували, чому і як «Нава» спрацювала, ми зрозуміли, що дійсно змогли зібрати команду, в якій кожен гравець чітко знав, за що він відповідає, і кожен гравець працював на результат».
Марина Каплун додала: «Дійсно була неймовірна віддача абсолютно кожного члена команди. І це величезна рідкість і щастя — зустріти таку команду, з якою можна працювати. Але якщо в самому продукті немає абсолютно ніяких гачків, немає цікавих персонажів, немає тем, які хочеться одразу після перегляду обговорювати, жоден маркетинг цей продукт уже не врятує».
Індустріальну програму завершила панель «Війна в кадрі: етика та відповідальність». Її модерував митець і військовослужбовець Центру рекрутингу Військово-Морських Сил Вадим Казаков. До обговорення долучилися парамедикиня та військовослужбовиця Юлія «Куба» Сідорова, режисер і офіцер 36-ї окремої бригади Морської піхоти Сергій Лисенко, незалежний режисер і триразовий номінант на премію «Еммі» Ендрю Коен, режисерка та членкиня Європейської кіноакадемії Аліса Коваленко, а також режисер, сценарист і продюсер Володимир Тихий. Учасники розглянули роботу з реальними історіями війни, відповідальність авторів перед героями та глядачами, а також етичні межі, з якими стикається кінематографіст, працюючи з досвідом триваючої війни.
Юлія «Куба» Сідорова зазначила: «Ті кадри, які є в кіно, які я знімала на GoPro-камеру, я їх ніколи не передивлялася, а просто відправляла. І, в принципі, кінцевий результат мені був абсолютно незрозумілий: що із цього вийде? Ну, вийшло те, що вийшло». Коментуючи роль документального кіно порівняно з пропагандою, вона додала: «Пропаганда — це насамперед щось нечесне. Тобто це неправда або дезінформація. Вона може виглядати по-різному, але це все одно неправда, а документальне кіно, як на мене, насамперед має бути про чесність».
Ендрю Коен поділився своєю авторською позицією: «Глядач, для якого я працюю, ніби універсальний, глобальний, але насамперед я орієнтуюся на аудиторію Сполучених Штатів Америки, яка багато чого про історію України не знає… Тому я намагаюся застосовувати призму людини, яка вчиться. Я сам не є учасником подій у фільмі, але маю змогу ставити запитання. І я навмисно ставлю дуже наївні запитання».
Аліса Коваленко розповіла про процес роботи над фільмом «Сліди»: «Взагалі я не знімала це для фільму. Я знімала це як такий відеощоденник, архів. Думала – якщо загину, то щоб щось залишилося для сина. Ну і писала листи. Просто намагалася якось залишити пам’ять. Я навіть не думала, що можна із цього пазла щось скласти. І кіно, по суті, народилося вже на монтажному столі, коли я перечитала листи, які писала, передивилася матеріали, яких було зовсім небагато».
Володимир Тихий провів межу між репортажем і документальним кіно: «Репортаж — це, в принципі, те, що зазвичай узагалі не ставить питання естетики або навіть етики. У класному документальному фільмі часто взагалі нічого не відбувається. Це просто спостереження за життям. І ти перебуваєш в одному моменті із цим життям, тут і зараз, хоча воно вже давно відбулося — можливо, це сталося багато років тому».
17-й Одеський міжнародний кінофестиваль триватиме до 4 вересня у Києві. Придбати квитки на кінопокази фестивалю, лекції, майстер-класи та абонементи можна за посиланням.