За понад рік колишній чоловік Альони Ковальчук, про історію якої писало hromadske, не передавав їй дітей попри відповідну ухвалу суду. Уже півтора року жінка фактично не бачить старшого чотирирічного сина і понад рік — трирічного молодшого, оскільки чоловік забрав їх до себе жити.
Про це жінка розповіла на пресконференції, організованій спільно з іншими жінками, які опинилися у схожих ситуаціях.
«Мої поневіряння по всіх службах та інстанціях, які мають стосунок до таких справ, не призвели до дієвого результату. Моєму колишньому чоловіку вже вручили повідомлення про підозру за невиконання ухвали суду [про побачення матері з дітьми]. Адже жодного разу за понад рік він не передав мені дітей за ухвалою суду та за рішенням виконкому. А моє життя перетворилося на пекло», — сказала Альона Ковальчук.
«Прикриваючись дітьми, намагаючись зробити собі статус батьків-одинаків шляхом відібрання в нас дітей, вони забезпечують собі “броню” та уникають мобілізації», — додала жінка. Позицію батька ми намагалися отримати в матеріалі.
Таких історій, коли дітей відбирають, ізолюють від одного з батьків, а суди тривають роками, — тисячі. Не всі готові говорити про це відкрито, додали інші учасниці пресконференції. Вони заявили, що зіткнулися з байдужістю системи, а алгоритм, передбачений законодавством, на практиці не працює.
«Спочатку створюється фактична ситуація ізоляції дитини від одного з батьків. Потім з’являються звинувачення та спотворюється репутація матері. Далі система роками нічого не робить і толерує цю ситуацію. І надалі такий аргумент використовується вже проти того, кого від дитини ізолювали.
І сьогодні ми прийшли для того, щоб заявити про цю системну проблему, з якою стикається кожна з нас. Ми не хочемо, щоб її й далі називали просто сімейним конфліктом», — зазначила Ольга Качківська-Щербюк. За її словами, вона вже три з половиною роки не бачить доньку, відколи чоловік «шляхом обману» вивіз її з Німеччини, де вони мешкали.
«Я пройшла органи опіки, суди, які тривають і дотепер. У мене є виконавче провадження, є рішення щодо забезпечення позову, яке дає мені право бачити дитину два тижні на місяць і яке пройшло касаційну інстанцію. Проте воно жодного разу не виконувалось», — заявила жінка.
За її словами, свідомість дитини за цей час повністю змінилася.
«Дівчинка, яка зростала зі мною і була до мене емоційно прив’язана, зараз під час зустрічі говорить мені: “Я тебе ненавиджу”. І виникає дуже небезпечний механізм. Спочатку створюються умови для відчуження дитини від матері, потім наслідки багаторічної ізоляції називають власною волею дитини, а спроби матері відновити зв’язок, коли вона телефонує, оббиває пороги кожної держустанови й відкрито говорить про свій біль, — шкідливою опікою», — додала Ольга.
Жінки, які не можуть добитися забезпечення побачень із власними дітьми, заявили про байдужість і бездіяльність держорганів. Вони також висловили готовність створити громадську організацію, яка допомагатиме батькам у схожих ситуаціях.
На пресконференції не було жодного представника Мін’юсту, Генпрокуратури чи Офісу уповноваженого з прав дитини. Юристи ж наголосили на необхідності законодавчих змін.
«Наразі ми маємо Сімейний кодекс та інші закони України про виконавче провадження тощо. Ми можемо мати декілька судових рішень, які вже набрали законну силу, відкриті виконавчі провадження, але все це не працює. Судді роками розглядають справи, а державні виконавці не роблять взагалі нічого», — наголосила адвокатка Дарина Старовойтова.
«Що варто зробити вже зараз: перше — це пріоритетний розгляд таких судових справ. І це мають бути судді, які розглядають виключно такі справи. Не може справа про визначення місця проживання дитини й відібрання дитини розглядатися два роки й більше. Далі — персональна відповідальність посадових осіб державних органів, які допускають порушення. Не виконано судове рішення про забезпечення позову, мати не побачила дитину — персональна відповідальність виконавця», — зазначила юристка.