Сергій Жадан
Сьогодні, 23 серпня, народився Сергій Жадан – поет, прозаїк, музикант, громадський діяч, а також молодший сержант 13-ї бригади Національної гвардії "Хартія"
Йому виповнилося 52 роки, і вже багато років він вперто доводить, що українська література може бути голосною, нецензурною, панківською – і водночас найточнішою мовою для опису власної країни. Більше про феномен Жадана, розповість Еспресо.
Від харківського підпілля до автора, якого визнав увесь світ
Жадан народився 1974 року в Старобільську на Луганщині. Це містечко зараз – це тимчасово окупована територія, яка алегорично опинилося в епіцентрі того, про що він писав чи не усе своє творче життя: зламаний Схід, лінія фронту, що проходить просто через дитинство…
Він виріс у російськомовній родині, що спілкувалася переважно суржиком. Формуванню майбутнього письменника чи не найбільше посприяла тітка – харківська письменниця Олександра Ковальова, яка перша показала йому, що словом можна займатися серйозно.
У 1991 році, коли Радянський Союз доживав останні місяці, Жадан переїхав до Харкова – вступив на українсько-німецьку філологію в педуніверситет імені Сковороди. Тут-таки, ще студентом, він став одним із засновників харківського неофутуристичного угруповання “Червона фіра” – літературної банди, що навмисно провокувала, епатувала і руйнувала пострадянську серйозність вірша. Це були часи, коли вірші читали з табуретки в переповнених кав’ярнях, не отримуючи за це грошей, а лише моральну сатисфакцію. Саме там у буремному Харкові в 90-х і сформувався фірмовий жаданівський стиль: суміш високої поезії, вуличного сленгу, ненормативної лексики та гострого відчуття часу.
Перші збірки, а це “Цитатник” (1995), “Генерал Юда”, “Пепсі” – вийшли ще в середині 90-х і принесли тоді ще не всеукраїнську, а суто харківську славу в спільноті андеграунду. Справжній прорив стався пізніше, коли Жадан почав писати прозу.
Роман “Депеш Мод” (2004) зробив його впізнаваним за межами літературної тусовки. А “Ворошиловград” (2010) – книга про повернення на зруйнований пострадянський Схід, названа критиками маніфестом цілого покоління, – приніс йому звання “Книги року ВВС” і статус автора, якого почали перекладати за межами України.
презентація артбуку Жадана у Львові, фото: Андріана Стахів
У чому, власне, феномен Жадана? У тому, що він одночасно є голосом промислового, зросійщеного, “неромантичного” Сходу – і водночас найпослідовнішим його українізатором. Він пише про шахтарів, контрабандистів, залізничні станції, спальні райони – той пейзаж, який офіційна українська культура довго соромилась як “нелітературний”, і робить це мовою, яка водночас звучить сучасно і вписується в світовий літературний контекст.
Пізніше у його доробки з’явилися “Месопотамія” (2014) – роман у новелах про Харків, “Інтернат” (2017) – жорсткий текст про перші дні війни на Донбасі, який сам автор називає своєю найкращою книгою прози, а також поетичні збірки “Життя Марії” та “Тамплієри”.
Загалом у доробку Жадана – понад двадцять книг, перекладених більш ніж двадцятьма мовами, і низка міжнародних нагород, включно з Премією миру німецьких книгарів (2022) та польською премією імені Єжи Ґедройця (2025).
Панк-рок замість кафедри
Сергій Жадан, фото: facebook/serhiy.zhadan
Мало хто з українських письменників настільки органічно поєднав літературу зі сценою. У 2000-х Жадан кілька років викладав українську та світову літературу в рідному університеті, але з 2004-го остаточно обрав шлях вільного письменника – а невдовзі й музиканта. У 2008 році він став фронтменом гурту “Собаки в космосі”, який згодом перетворився на “Жадана і Собак” – по суті, живий, панк-скачний оркестр, що озвучує його вірші під заводний ска-панк. Пізніше з’явився і другий музичний проєкт – “Лінія Маннергейма”. Пісні “Натаха” чи “Марат” починалися саме як вірші, а стали хітами, які підспівує зал.
Після повномасштабного вторгнення музика Жадана майже повністю перетворилася на волонтерський інструмент: концерти “Жадана і Собак” стабільно збирають кошти для армії, а презентація збірки “Усі вірші” у київському Палаці спорту (700 текстів, написаних за тридцять років) зібрала близько чотирьох тисяч людей – усі кошти передали на потреби “Хартії”. У 2026 році вийшов альбом “Семафори”, записаний разом з Юрієм Гуржи, – своєрідна хроніка ритмів воєнного часу.
З мікрофона – на фронт
Сергій Жадан і Бернар-Анрі Леві, фото: instagram Сергія Жадана
Громадська позиція Жадана ніколи не була декоративною. Він був комендантом наметового містечка під час Помаранчевої революції, брав активну участь у харківському Євромайдані 2014-го – і постраждав під час сутичок між прихильниками й противниками Майдану. Роками він відкрито критикував харківську тодішню владу (мера Геннадія Кернеса та губернатора Михайла Добкіна), за що не раз отримував погрози.
З початком повномасштабної війни Жадан не виїхав з Харкова, а почав волонтерити й давати благодійні концерти для військових. У березні 2024 року він зробив те, чого від нього, попри всю попередню громадянську активність, усе ж не всі очікували. Тоді він офіційно вступив до лав 13-ї бригади Національної гвардії “Хартія”. “Служу українському народу”, – написав тоді письменник у своїх соцмережах. Сьогодні він – молодший сержант, креативний директор “Радіо Хартія”, а свою літературну діяльність практично повністю підпорядкував потребам бригади: всі нові книги – “Арабески” (2025), а тепер і “Гімни барокових війн” (2026), збірка прози, поезії та авторської графіки про Харків 2024–2025 років – презентуються в межах благодійного “Хартія Туру”, де сто відсотків прибутку йде на потреби корпусу.
Курйози та особисте життя без глянцю
Жадан завжди уникав образу “зручного”, прилизаного класика – і особисте життя тому підтвердження. Він був одружений двічі: перший шлюб із режисеркою харківського театру “Арабески” Світланою Олешко тривав з 1996 по 2007 рік, у ньому народився син Іван. Другий шлюб з Іриною Куніциною, з якою Жадан прожив близько п’ятнадцяти років і має доньку Марію, розпався у 2023 році.
Саме навколо цього розлучення й розгорнувся, мабуть, найгучніший публічний скандал в біографії письменника. Ще наприкінці 2022 року увагу привернув відвертий кліп 29-річної співачки Христини Соловій “Юність”, де 48-річний на той момент Жадан – ще одружений – знявся в ролі коханого й пристрасно цілувався з виконавицею. Навесні 2023-го стало відомо про його розлучення, а невдовзі папараці зняли, як Жадан і Соловій прогулюються, тримаючись за руки. Восени того ж року пара випустила ще один спільний кліп – “Серце”, знятий у львівській церкві Святого Андрія, який спровокував справжній скандал: представники УГКЦ вимагали видалити відео через кадри, які трактувалися як натяк на одностатеві поцілунки.
Цей роман тривав приблизно півтора року, доки в березні 2024-го сама Соловій в інтерв’ю Маші Єфросиніній не оголосила, що стосунки закінчилися, бо вона закохалася в іншого… І, судячи з усього, забула про це попередити самого Жадана… Його реакція на несподівану публічність теми – лаконічне і не дуже цензурне “Що це за х…?” у соцмережах – стала окремим мемом, з яким письменнику довелося певний час миритися. Сам він відтоді категорично відмовляється обговорювати цю історію в інтерв’ю, дратуючись щоразу, коли журналісти намагаються повернутися до теми.
Є в біографії Жадана й курйозніші, не такі скандальні епізоди. Наприклад, у лютому 2017-го його ненадовго затримали в Мінську й заборонили в’їзд до Білорусі, але вже наступного дня заборону скасували. А сам Жадан не раз з іронією згадував, що його батько – водій за фахом і формальний член КПРС – “партійні збори пропускав”, і не тому що був дисидентом, а тому що йому просто “не було цікаво”. Здається, що саме ця суміш іронії, впертості й повної відсутності пієтету перед власним статусом і робить Жадана тим, ким він є – собою, і за цю щирість українці його і люблять.