Країни Перської затоки дедалі частіше висловлюють невдоволення тим, як адміністрація Трампа веде дипломатичні переговори з Іраном, і вже обговорюють альтернативні варіанти забезпечення безпеки.
У країнах Перської затоки зростає невдоволення політикою Вашингтона. Союзники США дедалі сильніше сумніваються у здатності президента Дональда Трампа налагодити дипломатичні відносини, необхідні для врегулювання конфлікту з Іраном, повідомляє The Washington Post з посиланням на арабських та західних офіційних осіб.
Протягом останніх тижнів Трамп неодноразово погрожував Ірану, а потім відкликав ці погрози, посилаючись на прогрес у переговорах. На тлі постійних ракетних і дронових атак з боку Ірану та підконтрольних йому угруповань уряди Саудівської Аравії, ОАЕ, Катару, Кувейту та Бахрейну виявилися об’єднані спільним роздратуванням діями американської адміністрації. Частина країн уже обговорює доцільність подальшого розміщення на своїй території великих військових баз США.
Один із представників країн Перської затоки заявив, що саме Трамп став ініціатором війни, за наслідки якої тепер доводиться розплачуватися регіону. За його словами, рівень невдоволення зараз є найвищим за весь час з лютого, коли США та Ізраїль завдали ударів по Ірану.
Пошук альтернативи
Попри дедалі більше роздратування, держави Перської затоки, як і раніше, залежать від Вашингтона як від ключового партнера з питань безпеки та головного постачальника озброєння. А Катар і Бахрейн мають на своїй території великі американські військові бази. Проте частина країн почала придивлятися до нових форматів співпраці.
Показовим сигналом стала угода про взаємну оборону, яку минулого тижня підписали Саудівська Аравія, Туреччина та Пакистан. Як зазначив високопоставлений європейський чиновник, який регулярно контактує з лідерами країн Перської затоки, цей пакт став сигналом для США: три впливові сунітські держави намагаються диверсифікувати свої партнерські відносини у сфері безпеки, оскільки, на їхню думку, одних лише США вже недостатньо.
У Білому домі такі оцінки відкидають. Представник адміністрації заявив, що у Трампа «виняткові відносини з усіма партнерами в Затоці», а Вашингтон підтримує регулярні контакти з усіма регіональними союзниками ще з початку операції Epic Fury. За словами чиновника, Іран через свої терористичні дії зараз ізольований сильніше, ніж будь-коли. Представники урядів Саудівської Аравії, ОАЕ, Катару, Кувейту та Бахрейну на запити видання не відповіли.
Ерозія довіри
Директор близькосхідного напрямку Eurasia Group Фірас Максад зазначив, що невдоволення союзників США в регіоні існує з самого початку конфлікту: за його словами, країни Перської затоки вважають, що їх без необхідності втягнули у війну, а тепер Трамп не може її завершити. За оцінкою Максада, який підтримує широкі контакти з керівництвом країн Перської затоки, іранську політику Трампа в регіоні часто називають непередбачуваною та хаотичною.
Аналітик Інституту арабських держав Перської затоки у Вашингтоні Анна Джейкобс говорить про «зниження довіри» до США з початку війни — союзники вважають, що дії Вашингтона в регіоні роблять їх менш, а не більш захищеними.
При цьому один із західних дипломатів у регіоні вважає, що про принциповий розворот у настроях говорити зарано: присутність американських військ у регіоні й раніше сприймалася скоріше як вимушений захід, ніж як щось бажане. Тепер, за його словами, під сумнів ставиться вже сама необхідність цієї присутності.
Саудівська Аравія
Найбільший тиск зараз відчуває Саудівська Аравія. Окрім ударів з боку Ірану та проіранських угруповань в Іраку, королівство зазнає атак єменських хуситів, яких підтримує Тегеран.
Хусити неодноразово завдавали ударів по саудівській енергетичній інфраструктурі та намагаються заблокувати судноплавство через Баб-ель-Мандебську протоку в південній частині Червоного моря. Після того як Іран на початку війни перекрив Ормузьку протоку, Саудівська Аравія змушена експортувати нафту переважно через порти Червоного моря.
Позиції країн Перської затоки щодо конфлікту спочатку не були одностайними:
- Оман з самого початку виступав проти війни;
- Саудівська Аравія, ОАЕ та Бахрейн у певні періоди підтримували конфлікт.
За даними західного дипломата, збройні сили ОАЕ вже завдали «численних» ударів по території Ірану, а Саудівська Аравія відповідала ударами по проіранських угрупованнях, що атакували з боку Іраку. Як пояснив європейський чиновник, на початку війни в Абу-Дабі та Ер-Ріяді розраховували, що швидка й рішуча перемога може піти регіону на користь.
Настрої змінилися напередодні першого раунду переговорів між Іраном і США у квітні, коли стало ясно: іранський режим не впаде, а Ормузька протока знову не відкриється.
Неспроможний меморандум
Асистент-професор історії Кувейтського університету Бадер аль-Саїф вважає, що чіткої стратегії у Вашингтона щодо Ірану не було ще до нинішньої серії суперечливих заяв Трампа. Він нагадав про меморандум про взаєморозуміння між США та Іраном, підписаний у червні, назвавши документ неспроможним, оскільки той не торкався ключових для країн Перської затоки питань: ні іранську програму балістичних ракет, ні підтримку Тегераном проксі-угруповань. Саме тому, за словами аль-Саїфа, домовленості розпалися швидше, ніж очікувалося.
У Білому домі наполягають, що Трамп завжди віддавав перевагу дипломатії, а вина за ескалацію лежить на Ірані, який обрав шлях насильства, атакуючи американських військових та сусідів у регіоні.
Альтернативи поки що немає
Незважаючи на роздратування, у держав Перської затоки немає реальної заміни партнерству з питань безпеки з Вашингтоном, яке вибудовувалося десятиліттями. За словами представника однієї з країн регіону, єдиний доступний їм зараз варіант — ще сильніше спиратися на союз із США, оскільки відмовитися від співпраці з Вашингтоном вони не можуть.
Колишній посол США в Кувейті та Іраку за часів президентства Барака Обами та Трампа Дуглас Сіллімен, який нині очолює Інститут арабських держав Перської затоки, розповів, що під час нещодавньої поїздки в регіон чув невдоволення Вашингтоном, але водночас фіксував зростаюче роздратування й на адресу Тегерана через постійні атаки на інфраструктуру та відмову знову відкрити Ормузьку протоку. За його словами, регіон переживає своєрідне протиріччя: гнів на США за початок війни поєднується із залежністю від американського обладнання, боєприпасів та розвідданих.
Економічні наслідки
Якщо конфлікт триватиме, економічний тиск на країни Перської затоки посилиться. Навіть у мирний час влітку ділова активність у регіоні традиційно знижується через спеку, яка тримається на позначці близько 38 °C, туристичний потік зменшується, а жителі намагаються рідше виходити на вулицю..
Восени, коли температура знижується, ділове життя зазвичай відновлюється. Цього року під питанням опинилися десятки конференцій, самітів, фестивалів і гонок «Формули-1», які традиційно проходять у регіоні з жовтня по грудень.
Одним із перших індикаторів готовності високопосадовців і топменеджерів знову відвідувати регіон може стати десята за рахунком саудівська конференція Future Investment Initiative («Давос у пустелі»), запланована на кінець жовтня. За словами західного дипломата, організатори, ймовірно, скоригують тематику форуму з урахуванням нестабільності, що зберігається, оскільки перенесення заходу послало б «неправильний сигнал».
Раніше міністр фінансів США Скотт Бессент заявив, що Вашингтон готує безпрецедентні заходи економічного тиску на Іран. Наступного тижня будуть оголошені нові кроки, оскільки США застосують «заходи, яких ще не бачили в історії економічної ізоляції країни».
Контроль над Ормузькою протокою став одним із головних пунктів протистояння США та Ірану: Вашингтон наполягає на свободі судноплавства, тоді як Тегеран пов’язує повне відкриття маршруту з отриманням поступок, зокрема щодо санкцій. У червні Іран та Оман підтвердили принцип вільного судноплавства через протоку, однак паралельно сторони обговорювали новий механізм його використання. Оман пропонував добровільні внески за безпеку судноплавства, тоді як Іран наполягав на можливості стягувати плату з суден. За даними Reuters, Тегеран вимагав 5–7 % від вартості вантажу, а Оман пропонував близько 3 %. США виступили проти будь-яких обов’язкових зборів.