За підтримки Росії та Китаю Північна Корея підживлює війну проти України.
Ще кілька років тому Північна Корея в системі диктатур була не більш ніж сателітом Китаю. Сьогодні Кім Чен Ин сам притягує інших диктаторів на свою орбіту і вже давно не виступає лише в ролі молодшого партнера. Відтоді як у 2024 році Кім підтримав війну Путіна проти України своїми військами, Північна Корея перетворилася з дивакуватого сусіда на важливого стратегічного гравця. Пекін також не хоче втрачати вплив і змагається за прихильність Пхеньяна. Про це йдеться у матеріалі Neue Zürcher Zeitung.
Для Кіма це приносить свої дивіденди. Часи, коли Москва та Пекін намагалися стримати ядерне озброєння Північної Кореї і тому підтримували санкції проти неї, минули. У 2024 році Росія наклала вето на продовження роботи механізму контролю за дотриманням санкцій проти КНДР. Китай утримався від голосування і фактично змирився зі статусом Північної Кореї як ядерної держави. Таким чином, два постійні члени Ради Безпеки ООН перешкоджають виконанню санкційного режиму, який свого часу самі ж підтримали.
Тим часом Кім Чен Ин поводиться як тріумфатор — і стрімко нарощує свій ядерний арсенал. У Європі він забезпечує боєприпасами російську військову машину. За даними української військової розвідки, Північна Корея вперше перекидає до Росії власний ракетний підрозділ. Таким чином, азійська диктатура безпосередньо долучається до війни на знищення проти України.
Кіму більше не потрібні переговори
Тривалий час Захід плекав надію, що фінансовими стимулами Північну Корею можна переконати відмовитися від ядерної програми. Такий сценарій здавався реалістичним у 1990-х роках, коли тяжкий голод та економічна катастрофа похитнули самі основи країни.
Однак сьогодні режим, який контролює своїх підданих від раннього дитинства до останнього подиху, зміцнився завдяки союзу з Москвою та Китаєм. Пхеньян більше не має причин вести переговори про відмову від своєї ядерної програми.
Водночас Північна Корея стала частиною неформальної мережі авторитарних держав, яку в політології називають країнами CRINK. Ця абревіатура об’єднує групу диктатур, які тісно співпрацюють між собою: Китай, Росію, Іран та Північну Корею.
Навколо цього жорсткого ядра на зовнішній орбіті перебувають такі країни, як Білорусь і Куба — так само різко антизахідні, але менш впливові геополітично.
Їх об’єднує не стільки формальний союз, скільки спільне прагнення обмежити американську могутність, обходити західні санкції та змінити чинний міжнародний порядок на свою користь.
Китай посідає в цій системі особливе місце. КНР є економічним і технологічним вузлом цієї мережі. Пекін намагається уникати прямих постачань Росії зброї чи боєприпасів. Однак Китай охоче купує російські енергоносії, а натомість постачає товари, які допомагають підтримувати роботу російської оборонної промисловості.
Крім того, Китай за довгостроковими контрактами забезпечив собі дешеву іранську нафту і постачає Тегерану товари, які можуть використовуватися і військовими — продукцію подвійного призначення.
Незрозуміло, чи Пекін цілеспрямовано координує таку діяльність китайських компаній, чи просто дозволяє їй відбуватися. Однак руйнівний ефект цієї політики однаковий в обох випадках.
Іран і Північну Корею, натомість, пов’язують десятиліття співпраці у сфері ракетних технологій та озброєнь. Два режими обмінюються ракетними технологіями і таким чином систематично обходять міжнародні санкції.
Активна взаємодія всередині цього неформального союзу демонструє: санкції, які часто подають як універсальний засіб боротьби з диктатурами, іноді просто не працюють. Держави, проти яких вони спрямовані, вже сформували власний силовий картель.
І це становить загрозу безпеці не лише України. За Північною Кореєю та Іраном також тягнеться довгий кривавий слід як за організаторами терористичних операцій.
Взятися за тих, хто допомагає обходити санкції
Тому демократії мають діяти рішучіше, щоб захистити свій вільний лад і протистояти авторитарним силам.
Передусім — взятися за тіньовий флот.
Іран і Росія створили розгалужену систему суден, які перевозять світовими морями підсанкційні товари. Часто це старі судна, що ходять під прапорами екзотичних держав. Щоб приховати походження вантажів, документи підробляють, системи позиціювання вимикають, а товари перевантажують з одного судна на інше просто у відкритому морі.
Досі Захід робив недостатньо, щоб приборкати учасників цього тіньового світу. Танкери, які працюють в інтересах Росії, зупиняли лише в поодиноких випадках. У Східній Азії застарілий флот Північної Кореї діє під захистом Росії та Китаю.
Системній боротьбі з тіньовим флотом заважає страх перед можливою відповіддю. Демократичні держави повинні повною мірою використовувати можливості морського права. Лише так можна перевіряти у відкритому морі судна без державної належності або ті, що використовують фальшиві прапори, та припиняти контрабанду озброєнь і сировини.
Крім того, необхідно посилити тиск на країни, які дозволяють використовувати свої прапори для таких перевезень.
Прямі санкції мають обмежений ефект, якщо держави, проти яких вони запроваджені, торгують одна з одною. Перспективнішим інструментом є так звані вторинні санкції.
Вони спрямовані проти помічників із третіх країн: наприклад, китайських фінансових компаній, які ведуть справи з Північною Кореєю, або кіпрських логістичних компаній, які обслуговують Росію. Ті, хто допомагає репресивним режимам, мають втрачати доступ до західних ринків та доларової фінансової системи.
Для китайських торговців, судновласників і банків це мало б стати простим економічним вибором: західний ринок у багато разів цінніший за бізнес із Пхеньяном.
На практиці ефективність цього важеля послаблюють дві проблеми.
По-перше, Китай воліє проводити заборонені операції з Північною Кореєю через невеликі регіональні банки та підставні компанії, які уникають контактів із західними фінансовими центрами.
По-друге, Захід і тут вагається. Побоюючись помсти Китаю, деякі країни не наважуються запроваджувати заходи проти потужних китайських державних банків.
Тут потрібно більше сміливості та холоднокровності. Китайські фінансові гіганти керуються прагматичними розрахунками. Доступ до західних ринків у фінансовому сенсі незрівнянно важливіший для них, ніж бізнес із віссю держав-ізгоїв.
Репресивні режими з неабиякою винахідливістю знаходять нові джерела іноземної валюти. Колись Північна Корея у промислових масштабах підробляла доларові банкноти. Сьогодні її IT-фахівці крадуть мільярди у віртуальному світі.
Добре задокументовані й атаки на банки у країнах, що розвиваються, та державах із ринками, що формуються.
Диктатура Кіма використовує й менш видовищні методи. Наприклад, північнокорейські IT-фахівці під фальшивими особами отримують замовлення від західних компаній. За оцінками експертів, для Пхеньяна це прибутковий бізнес, який перетворює роботодавців, що нічого не підозрюють, на мимовільних спонсорів жорстокого режиму.
Боротьба з необізнаністю
Щоб протидіяти такій необізнаності, необхідні активніші зусилля.
Вартою схвалення ініціативою став альянс одинадцяти держав, які поставили собі за мету відстежувати порушення Північною Кореєю санкцій навіть поза межами ООН.
Так звана Багатостороння група з моніторингу санкцій (Multilateral Sanctions Monitoring Team), до провідних учасників якої належать США, Японія, Велика Британія, Німеччина, Франція та Італія, документує незаконну діяльність режиму Кіма — і таким чином посилює тиск на Північну Корею.
Група, зокрема, встановлює підставні компанії, вантажні судна та конкретних осіб. Це дозволяє країнам-партнерам оновлювати санкційні списки та затримувати судна в портах.
Той, хто бездіяльно спостерігає за діяльністю осі автократів, фактично погоджується з тим, що поширення ядерної зброї стає нормою, насильницька зміна кордонів толерується, а деспотичні режими постійно розширюють простір для своїх дій.
Водночас Захід не повинен переоцінювати власний вплив. Міжнародна система правил упирається у свої межі, коли її рішення підривають саме постійні члени Ради Безпеки ООН.
Демократії не можуть змусити автократів до співпраці. Але вони можуть ускладнити їм ведення бізнесу, взятися за їхніх помічників і закрити лазівки на власних ринках.
Вісь автократів від цього, звісно, не зникне. Але її ударну силу можна послабити.
Україна просить у Південної Кореї системи ППО та пропонує співпрацю у сфері дронів. Тим часом військово-технічна співпраця між Росією та Північною Кореєю стала системною — в обмін на снаряди, ракети, інші види озброєння та живу силу північнокорейська армія отримує від РФ практичний досвід ведення сучасної війни, військово-технічну підтримку для модернізації зброї, а також передові військові технології, зокрема у сфері БпЛА.
Здавалося б, це мало зблизити позиції Києва та Сеула. Але Південна Корея обирає обережність, зважаючи на КНДР, США, росію та власні економічні інтереси.
Де проходять межі готовності Сеула, у статті «Росія посилює КНДР. Три причини, чому Південна Корея не готова озброювати Україну» аналізує асоційована старша аналітикиня центру «Нова Європа» Наталія Бутирська.