Презентували посібник для людей із цукровим діабетом ІІ типу
13 серпня у пресцентрі «Укрінформ» презентували книгу «Діабет 2 типу. Посібник для всіх, кого це стосується», створену ГО «Діа-Дзен» за участю лікарів, пацієнтських організацій та партнерів. Під час заходу учасники обговорили шляхи мотивації людей із цукровим діабетом ІІ типу до зміни поведінки, протистояння медичній дезінформації, роль сімейних лікарів та ендокринологів, а також необхідність системної моделі терапевтичного навчання пацієнтів в Україні.
Не просто прочитати, а користуватися
Виконавча директорка ГО «Діа-Дзен» Юлія Кукліна розповіла, що ідея створення посібника виникла з практичного запиту людей із цукровим діабетом ІІ типу, які потребували доступної, достовірної та доказової інформації про життя з цим захворюванням в одному місці.
За її словами, вперше зіткнувшись із діагнозом, людина має багато запитань щодо харчування, фізичної активності, роботи, подорожей, змін у повсякденному житті та надійності джерел інформації. Особливо гостро це відчувається на тлі численних порад про «народні» методи лікування в інтернеті.
Тому автори створили практичну книгу для повсякденного користування, а не спрощений клінічний протокол. У ній висвітлено теми харчування, фізичної активності, лікування, профілактики ускладнень та взаємодії із системою охорони здоров’я, викладені максимально просто, але з дотриманням доказовості.
«Не читайте цей посібник — користуйтеся ним», — таку настанову заклали автори. Книга має стати помічником, а не заміною лікаря.
Цукровий діабет може не боліти, але це не означає, що нічого не відбувається
Центральною темою дискусії стала поведінка людей із цукровим діабетом ІІ типу. Хвороба тривалий час може не мати симптомів, які сприймаються як безпосередня загроза, тоді як контроль потребує щоденних дій, ефект яких не завжди помітний одразу.
Ендокринологиня Анастасія Соколова наголосила на важливості розуміння пацієнтом природи захворювання, його ризиків та власної ролі у контролі. Вчасне виявлення, належне пояснення діагнозу та розмова з компетентним фахівцем можуть покращити якість і подовжити життя.
Професорка Ірина Волошина звернула увагу на роль скринінгу. Часто першим усвідомленням проблеми стає результат аналізу, що виходить за межі норми, після чого виникає питання: «Що робити далі?».
Учасники підкреслили, що специфіка хронічного стану полягає в необхідності щоденних зусиль, результатом яких є відсутність негативних подій. Відсутність «нагороди» за кожне правильне рішення ускладнює формування довготривалої мотивації, порівняно з короткостроковим лікуванням.
Школи цукрового діабету: від окремих ініціатив до системи
Значну частину обговорення присвятили терапевтичному навчанню та школам цукрового діабету.
Представники лікарської та пацієнтської спільнот погодилися, що однієї консультації недостатньо. Людина потребує навчання жити з хронічним станом: розуміти свої показники, харчування, фізичну активність, лікування, ризики та способи запобігання ускладненням.
Нагадали про попередній досвід шкіл цукрового діабету в Україні, зокрема стаціонарних та навчальних ініціатив у громадах, де пацієнти могли спілкуватися за принципом «рівний — рівному».
Голова ради Української діабетичної федерації Валентина Очеретенко наголосила, що терапевтичне навчання має перестати залежати від окремих ентузіастів. Необхідні стандартизована програма, підготовлені фахівці та системна підтримка держави.
Сталість таких шкіл можлива лише при інтеграції в медичну допомогу та довгостроковій роботі. Пропонувалися моделі, що поєднують роботу медичних закладів, спеціально підготовлених медичних сестер та пацієнтських спільнот, а також гібридні формати, що враховують медичну та психологічну складову життя з хронічним захворюванням.
Представниця БФ «Пацієнти України» Ірина Рачинська розповіла про проєкт за підтримки ВООЗ, що досліджує досвід шкіл цукрового діабету в Україні. Планується розробити методологію, випробувати її в 5 медичних закладах і запропонувати масштабовану модель.
«Травки» проти доказової медицини
Ще одна значна проблема — інформаційне середовище, де в соціальних мережах та пошукових системах людина може знайти як доказові, так і небезпечні рекомендації.
Наводили приклади людей, які замість призначеної терапії покладаються на «травки», харчові добавки чи домашні методи.
Спортивна лікарка та ендокринологиня Аліна Мошенська поділилася досвідом роботи з пацієнтами, які потрапляли до лікарні через неналежне лікування. На її думку, основою протидії таким практикам є комунікація: лікар має пояснювати доказову базу втручань та знаходити спільну мову з пацієнтом.
Важливою тезою стало те, що замість заборони недостовірної інформації, слід зробити якісну доказову інформацію помітнішою, говорячи про здоров’я там, де перебуває аудиторія, зокрема в соціальних мережах, простою та зрозумілою мовою.
Тому важливими стають не лише офіційні рекомендації, а й активність лікарів, пацієнтських організацій та самих людей з цукровим діабетом у поширенні достовірної інформації.
Освічений пацієнт — повноправний учасник лікування
Начальниця відділу з питань охорони здоров’я та доступу до ринку компанії «Берінгер Інгельхайм» в Україні Тетяна Артем’єва наголосила, що сучасне лікування виходить за межі кабінету лікаря.
Пацієнт має бути повноправним учасником прийняття рішень. Лікар — експерт у медицині, але саме людина найкраще знає власне життя, потреби та можливості. Знання дають пацієнту можливість ставити правильні запитання, озвучувати власні потреби та брати участь у виборі терапії.
Відзначили, що патерналістська модель «лікар сказав — пацієнт виконав» недостатня для хронічного захворювання. Лікар може визначити медичну стратегію, але не може щодня обирати їжу, рухатися, приймати препарати чи контролювати показники замість пацієнта.
Відповідальність не означає перекладання всього тягаря на пацієнта. Необхідне спільне ухвалення рішень: лікар пояснює сценарії та наслідки, а людина бере участь у виборі того, що реально може виконувати. Коли пацієнт бачить результат власних дій, це посилює прихильність до лікування.
Сімейний лікар чи ендокринолог?
Виникла дискусія щодо того, хто має стати основним партнером для людини з цукровим діабетом ІІ типу — ендокринолог чи сімейний лікар.
Частина учасників вважала, що на початковому етапі важлива консультація ендокринолога для плану лікування та пояснення особливостей захворювання. Інші наголошували, що неускладнений цукровий діабет ІІ типу має вестися на первинній ланці, а ендокринолог потрібен у складних випадках або при ризику ускладнень.
І. Волошина зазначила, що ведення цукрового діабету ІІ типу поступово переходить на первинну ланку. Важливо розвивати компетенції не лише сімейних лікарів, а й усієї команди первинної медичної допомоги, зокрема медичних сестер, які можуть взяти на себе значну частину консультування та навчання пацієнтів.
Це актуально в умовах дефіциту вузьких спеціалістів. Йшлося про необхідність партнерства, коли спеціалісти підтримують первинну ланку, допомагаючи їй вести більшість пацієнтів без розвитку тяжких ускладнень.
Навчати дешевше, ніж лікувати ускладнення
Під час заходу прозвучала економічна аргументація на користь терапевтичного навчання.
В. Очеретенко навела дані про значне фінансове навантаження, яке створюють цукровий діабет та його наслідки для держави та домогосподарств. Найбільша частка витрат припадає не на контроль рівня глюкози, а на тяжкі ускладнення: інфаркти, інсульти, ниркову недостатність, ампутації та інтенсивну терапію.
Звідси виникає економічна логіка: інвестиції в навчання пацієнта можуть бути значно дешевшими, ніж подальше лікування ускладнень, яких можна було уникнути або відтермінувати.
Виявити цукровий діабет — лише перший крок
Наприкінці дискусії учасники повернулися до теми скринінгу.
За даними, програму «Скринінг здоров’я 40+» пройшли близько 500 тис. осіб, а приблизно у 2,2% з них уперше виявили цукровий діабет. Це означає, що діагноз отримала орієнтовно кожна 45-та людина серед обстежених.
Виявлення захворювання — лише початок.
Наголосили, що після отримання результатів людина не повинна залишитися сам на сам із лабораторним бланком. Необхідний наступний контакт із медичною системою: пояснення результатів, визначення подальших дій, лікування та підтримка зміни поведінки.
На цьому етапі сходяться всі обговорювані теми: доступна доказова інформація, підготовлена команда первинної допомоги, співпраця з ендокринологами, терапевтичне навчання, пацієнтські спільноти та активна участь людини у веденні захворювання.
Презентований посібник учасники закликали розглядати як інструмент, що допомагає людині перейти від факту встановлення діагнозу до розуміння того, як із ним жити, управляти ним і знижувати ризик ускладнень.