ІЛЮСТРАЦІЇ: Олександра Джиганська / @alexandradzh
Згідно з однією з версій походження слова, «класик» — це людина, чий портрет висить у шкільному класі. Версія жартівлива, хоча я вперше почув її як серйозну, і з позиції етимології вона помилкова. Насправді в XVII столітті, за часів захоплення античністю, класиками почали називати римських і давньогрецьких авторів як «приналежних до найвищого класу». Утім, по суті, перше пояснення краще. Коло класиків розширено, воно охоплює не лише греків і римлян, а й Шекспіра, Байрона, Шевченка, Стуса та багатьох інших людей із часів, куди ближчих до сьогодення. Чільне місце у формуванні сонму класиків справді належить школі. Не обов’язково через портрети на стінах класу — регулярне згадування на уроках одного і того самого імені відкладеться в пам’яті навіть неуважних учнів. Чималий шмат знань, які збереглися в нас після школи, — це імена людей, «які зробили щось велике». Біографічні подробиці часто забуваються. Тому підбір персоналій до шкільного підручника легко перетворити на інструмент пропаганди. Що й зробили в радянській освіті.
Покажу на прикладі підручників з біології, оскільки це мій фах і близький мені предмет. Здається, яка ідеологія в біології? Це ж не історія, не література. Була колись вакханалія із псевдонауковцем Лисенком, але то радше ексцес епохи правління Сталіна. Насправді вихваляння Лисенка було показовим і не єдиним прикладом ідеологізації шкільних підручників з біології.
Спершу — про загальні особливості радянських підручників. Ще до проголошення СРСР, 1918 року, в так званій «Російській радянській федеративній соціалістичній республіці» (РРФСР) здійснили стрімкий відхід від освітньої системи, прийнятої в Російській імперії. Курс взяли на повний «лікнеп» — ліквідацію неписьменності. Усі мали отримати таку-сяку освіту. Це можна було вважати позитивним зрушенням, але у вільній країні. У тоталітарній державі, якими були РРФСР та СРСР, масова освіта перетворювалася на масове впровадження пропаганди. За часів відсутності інтернету й телебачення та належного забезпечення газетами саме інформація, отримана в школі, ставала тим базовим набором знань, що об’єднував жителів великих обширів від Балтійського моря до Тихого океану.
Ще одна зміна — в РРФСР постановили, що «підручники взагалі мають бути вигнані із школи». Замість них використовували «робочі книги» та «розсипні підручники». У дечому це нагадує сучасну освітню програму «Інтелект України», коли замість підручника використовують робочі зошити, в яких більшість сторінок є навчальними матеріалами. Втім, подібність поверхнева. Є суттєва відмінність — програма «Інтелект України» має поділ на предмети, а в РРФСР та перше десятиліття СРСР його не було. Вивчали теми. Наприклад, декілька місяців в школі могли обговорювати тему «Береза» або «Колодязь», розглядаючи названі об’єкти з різних аспектів. Зокрема, на темі «Сільськогосподарська сировина» поверхнево розповідали про льон, тутового шовкопряда, різноманіття хутряних тварин, будову корови, птаха і риби. Спершу СРСР перейняв від РРФСР цю дивну систему, та згодом відмовився. Першого вересня 1933 року в школах розпочалося навчання за підручниками з розподілом на окремі предмети, зокрема біологію.
На жаль, в Україні немає бібліотек, де цілеспрямовано зберігають шкільні підручники. До 1978 року батьки або опікуни були змушені купувати їх самостійно (так, «країна із чудовою безкоштовною освітою» є вигадкою). Згодом держава закуповувала для молодших класів. Повне державне забезпечення шкіл підручниками запровадили лише в 1983 році. Більшу частину історії СРСР підручники були власністю учнів, що зменшило шанси на збереження книг. Для дослідження мені довелося збирати власну колекцію, шукаючи підручники на букіністичних розпродажах.
Підписатися на Куншт
Різноманіття в СРСР було малим, що посилювало пропагандистський ефект. Сьогодні українські вчителі, які працюють з основною освітньою програмою, НУШ, мають вибір. Майже для кожного предмета є пропозиції від кількох авторських колективів. В СРСР вибору не було навіть у цьому. З кожного предмета отримували одні й ті самі підручники. Були нечисленні винятки: наприклад, інколи в деяких школах випробовували експериментальні книжки (в біології це «Загальна біологія» Дубініна М.В. і Булаєвої К.Б. (1978) та підручник «Ботаніка» Корчагіної В.О. (1963), який згодом став основним). Цікавим винятком співіснування двох підручників з одного предмета є підручник для 7 класу, написаний українськими зоологами Олександром Корнєєвим та Борисом Мазурмовичем (видавали з 1960 по 1968 роки). Це не пробний підручник, наклади чималі — лише першого видання українською мовою опубліковано 400 тисяч примірників. Водночас в СРСР був інший підручник з біології для 7 класу від росіян Василя Шалаєва та Миколи Рикова. Для 6, 8, 9, 10 класів альтернативних видань з біології не було впродовж усіх років існування СРСР. Чим обумовлене впровадження двох підручників саме для 7 класу — для мене загадка.
За моїми спостереженнями, було чотири генерації підручників:
Перша — 1933–1948 років;
Друга — 1949–1955 років (часи лисенківщини та багатьох інших проявів пізнього сталінізму. Ідеологізацію підручників цієї генерації опишемо окремо);
Третя — 1956–1967 років;
Четверта — 1967–1991 років.
Можливі незначні відхилення на один рік, оскільки перекладні видання (зокрема українською мовою) зазвичай відставали від російських оригіналів.
Кожна генерація підручників вирізнялася від інших, навіть якщо автори не змінювалися. Наприклад, у підручнику «Основи дарвінізму» першої генерації (автори М. Мельников, А. Шібанов, О. Яхонтов) надали високу оцінку клітинній теорії. Авторський колектив підручника другої генерації відрізняється лише на одне прізвище. Але зміст геть інакший, зокрема наявна нещадна критика основних положень клітинної теорії. Саме тому я вважаю, що в тоталітарній державі неможлива добра освіта! Можна зібрати розумних, фахових авторів. Та вони брехатимуть учням, підлаштовуючи текст під ідеологічні вимоги.
Підручники четвертої генерації (1967–1991 років) варто поділити на два етапи: до 1986 року й після. Загалом вони дуже схожі, але з 1986 року з’являються деякі деталі. Наприклад, якщо спершу статевий розвиток хлопців і дівчат описували двома реченнями «У хлопчиків в цей час ламається голос. У дівчат голос стає дзвінким», то з 1986 року вперше в радянських підручниках друкують слова «менструація», «овуляція», «піхва», «статевий член», «полюція» тощо (щоправда, не клітор, про нього напишуть вже в українських). Були й інші зміни — незначні за обсягом, та важливі за суттю, тож варто зауважувати, що після 1986 року дещо трансформувалося.
Кого ж записали в «класики біології» будівничі радянської освіти?
Насамперед, звісно, Леніна. Його згадано майже в усіх підручниках, зазвичай неодноразово, а в одному навіть із поясненням: «Ленін (Ульянов) Володимир Ілліч (1870–1924), найвеличніший геній людства, творець Комуністичної партії Радянського Союзу, засновник Радянської держави, вчитель і друг трудящих усього світу». Лише деякі автори обходилися без згадок про Леніна. Це переважно підручники із ботаніки та зоології, тобто для наймолодших слухачів курсу біології. Автори підручників для 8–10 класів обов’язково його згадували. Окрім одного цікавого винятку — підручника з біології людини, виданого… так, після 1986 року. Шістнадцять видань поспіль у ньому згадували про роль Леніна в поширенні вакцинації. Аж ось після 1986-го виявилося, що в підручник можна не лише додати слово «менструація», а й викреслити прізвище Ленін.
Також часто згадували інших учасників «святої трійці комунізму» — Карла Маркса та Фридриха Енґельса. Щоправда, останній за життя дійсно доклався до розвитку біології, тож згадка Енґельса прийнятна. І тому дивно, що саме його в підручниках з біології описують як найменш значущу фігуру. Якщо Ленін — «найвеличніший геній людства», Маркс — «великий учитель і вождь міжнародного пролетаріату, геніальний мислитель», то Енґельс — просто «один з основоположників наукового комунізму, вождь і вчитель міжнародного пролетаріату, друг і соратник Карла Маркса». Тобто вчитель, але не великий вчитель, та й заслуги вторинні — друг Маркса, і це здобуток.
Примітно, що поміж більш ніж сотні згадок Леніна, Маркса чи Енґельса жодного разу не вказано їхню національність. Як і Сталіна, якого регулярно згадували в першій та другій генераціях (1933–1955 роки). Гадаю, це пов’язано з тим, що в СРСР головних ідеологів комунізму не асоціювали з націями, в яких вони народилися. Для них Енґельс — не німець, Ленін — не росіянин, а Сталін — не грузин. Вони «наші». Тому що чимало інших імен згадано із вказівкою національності: «давній грек Аристотель», «шведський науковець Лінней», «англійський вчений Дарвін», «французький натураліст Ламарк» тощо. І росіяни. Багато, багато росіян.
Із радянських шкільних підручників складається враження, що біологія розвивалася завдяки росіянам. На сторінках їх — як мишей у полі. І з роками ставало дедалі більше. Наприклад, в поясненні про значення листків у живленні рослин у підручнику ботаніки 1936 року згадані «швейцарський вчений Сенебьє», «швейцарський вчений Соссюр» та «французький вчений Буссенго». Пізніше у відповідному параграфі підручника цієї лінійки зникають європейці, натомість з’являється довгий опис біографії «нашого великого вченого Климента Аркадійовича Тімірязєва».
Росіян не лише багато. До них записували всіх, хто народився на території Російської імперії. Росіянами названо білоруса, професора Київського університету Іосифа Баранецького, уроженця фінського Свеаборгу, литовця Миколу Кніповича, нащадка німецьких євреїв Петра Лесгафта і багатьох інших. Француза Карла Рульє назвали росіянином через місце народження — Новгород. Навіть балтійського німця Карла Ернста Ріттера фон Бера фон Хутхорна скорочено до «російського вченого Карла Бера». Етнічному німцю, киянину Івану Шмальгаузену, ім’я русифікували на покоління раніше. Його батька — ботаніка Йогана Теодора Шмальгаузена — перейменували в Івана Федоровича Шмальгаузена. Щоправда, із національністю сина не визначилися. Іван Іванович Шмальгаузен — то росіянин, то «наш вітчизняний вчений» або «видатний радянський вчений». Багаторазово згадано «росіянина» Іллю Мечникова. Національність Мечникова встановити неможливо. З позиції генеалогії він нащадок двох русифікованих, але не російських родів. Батьківська лінія — нащадки молдавського шляхтича Юрія Мілеску-Спафарія, який на службі російським монархам змінив прізвище на Мечніков (переклад румунського слова «спафарій» — той, що носить меч). Рід Мечникових записали до дворянських книг Харківської губернії. Дід Іллі Мечникова по материнській лінії — Єхуда Лейб бен Ноах — єврей із Летичева (нині Хмельницька область), який змінив ім’я на Лев Миколайович Невахович. Народився Ілля Мечников на Харківщині, значну частину життя працював в Одесі, де зазнав численних утисків, у 1887 році був змушений емігрувати і до кінця життя не повертатися до «батьківщини». Основні наукові здобутки ним, народженим в Україні нащадком молдаван та євреїв, зроблено за межами Російської імперії. Що не заважає досі писати про Іллю Мечникова як про «російського вченого».
Окрім того, що росіян (як справжніх, так і надуманих) в радянських підручниках згадано більше, ніж усіх інших націй, для деяких написано справжнісінькі «житія святих». Особливо їх багато в підручниках другої генерації. Та в інших підручниках також ретельно розглядається агіографія (біографією це назвати неможливо) Івана Мічуріна, Климента Тімірязєва та інколи — Івана Павлова. Прославлення обернено пропорційне науковим здобуткам. Найменше уваги дісталося Павлову — справді вченому світового рівня. Трохи більше — Тімірязєву, непоганому науковцю, здобутки якого завищені. Суперзірка радянської біології — агроном-аматор Іван Мічурін, який зробив… щось.
У пострадянських країнах Мічурін досі має репутацію видатного біолога. Так, він демонстрував певні успіхи, використовуючи прищеплювання одних рослин до інших. Проте ефективність цього методу була відома ще давнім китайцям, фінікійцям, грекам та римлянам. Мічурін вивів декілька непоганих сортів плодових дерев, схрещуючи успішні сорти, створені задовго до нього. Умілий садівник — ось максимальний комплімент, на який він міг би заслужити. Та ще декілька неприємних епітетів. Брехун-пристосуванець, який заради отримання преференцій від радянської влади вигадував собі біографію. Зокрема, буцімто американці кликали його до США, обіцяли гроші, а він відмовив із патріотичних міркувань. Найбільш вірогідно, що цю історію Мічурін вигадав самостійно. Однак вона є в багатьох радянських підручниках, а в деяких наприкінці параграфу учням ставлять запитання: «Яку відповідь дав патріот І.В. Мічурін на пропозицію американців?»
У більшості радянських підручників цитовано вислів Мічуріна: «Ми не можемо чекати милості від природи. Взяти її — ось наша головна задача». Щоб вповні оцінити наслідки цього гасла, заглянемо до одного з підручників: «Таким чином, людина, дослідивши тварин та умови їхнього життя, навчилася змінювати їхню природу. Особливо великих успіхів досягли радянські люди після того, як І.В. Мічурін на рослинах розробив своє вчення про перетворення природи організмів. (…) Радянські рибалки не чекають «милості від природи», або випадку, коли риба підійде до берегів, як доводилося робити рибалкам царських часів. Вони проводять активний вилов цілорічно». Формування споживацького підходу до довкілля — ось основний «здобуток» Мічуріна!
Згадки «видатних» росіян не обмежувалися лише біологами та ідеологами комунізму (Ленін, Будьонний, Калінін). У підручниках з біології знайшлося місце письменникам Некрасову, Пушкіну та іншим. У багатьох підручниках для старшої школи особливо часто згадували літераторів Герцена і Чернишевського, яких чомусь представляли як еволюціоністів. І це пояснює, чому сьогодні українцям варто викреслити згадки російських письменників із повсякдення. Нам десятиліттями навіть на уроках біології нав’язували імена російських письменників як такі, що необхідно запам’ятати!
Показові не лише згадки, а й замовчування. Кого немає в радянських підручниках?
Немає багатьох світових вчених. Звісно, важко було обійти увагою Дарвіна, Ліннея, Ламарка або Кюв’є. Однак багатьох вдалося проігнорувати. Замовчується існування Пауля Ерліха — вченого, який у 1908 році отримав Нобелівську премію на пару з Іллею Мечниковим. У жодному радянському підручнику не знайдете Олександра Флемінґа — першовідкривача антибіотиків. Немає Джеймса Вотсона та Френсіса Кріка — першовідкривачів структури ДНК (також до відкриття причетна Розалінд Франклін, але її внесок ігнорували в усіх підручниках ХХ століття, як радянських, так і інших країн). Натомість історія дослідження ДНК описана одним реченням: «Перше повідомлення в цьому питанні було зроблене на біохімічному конгресі у Москві в 1961 році американським біохіміком Ніренберґом». Насправді в дослідженні ДНК є два важливі етапи: встановлення структури молекули Вотсоном, Кріком та Франклін у 1953 році та розшифрування триплетного коду, завершене в 1966 році. Над останнім працювало чимало вчених. Нобелівський комітет у 1968 році, присуджуючи премію «за розшифрування генетичного коду», відзначив трьох: Роберта Голлі, Гара Ґобінда Корана та Маршалла Ніренберґа. Упорядники радянських підручників, не маючи змоги припасувати росіян, згадали лише проміжну доповідь Ніренберґа, оскільки її зроблено на конференції в Москві. У пізніших виданнях і про нього забули.
Якщо вченому, народженому в Російській імперії або СРСР, не вдавалося приписати «росіянин», про нього писали, не зазначаючи національності, або називали «радянським». Тому маємо «французького вченого Ламарка», «російського вченого Павлова» і водночас «радянського вченого Лева Зільбера» (єврея) та «селекціонерів П.П. Лук’яненка, В.М. Ремесло та В.С. Пустовойт» (всі українці). Навіть колись любимого радянською владою українця і псевдонауковця Трохима Лисенка згадали на 62 сторінках, жодного разу не вказавши національності! У радянській школі неприпустимо нахвалювати людину і водночас писати «українець».
Єдиний виняток (не лише для українців, а загалом для всіх націй на території СРСР) — бджоляр Петро Прокопович (1775–1850). У трьох різновидах підручників його названо українцем. Я поділився цим спостереженням із Анастасією Онатій — філологинею, яка також досліджує колоніалізм у радянських підручниках (на прикладі підручників з української мови). На її думку, це не випадковість, а формування образу українців як нації селян — тенденція, яку помічала у своїх дослідженнях. Прокоповичу — пасічнику, що жив на порубіжжі XVIII–XIX століть, дозволено представляти українців. Я погоджуюся з судженням Анастасії, тому що більше слово «українець» не згадували.
Усі автори радянських шкільних підручників промовчали про видатних українців: першовідкривача пірамідальних клітин мозку Володимира Беца (1834–1894), мікробіологів Миколу Гамалію (1859–1949) та Данила Заболотного (1866–1929), дослідника фітогормонів Миколу Холодного (1882–1953) та багатьох інших. Тим паче «забули» про емігрантів, як-от уродженця Прилук єврея Зельмана Ваксмана (1888–1979) — нобелівського лауреата, що розробив потужний антибіотик стрептоміцин. І поготів проігноровані налаштовані вороже до радянської влади емігранти — такі, як нащадки українсько-польських родів Феодосій Добржанський (1900–1975) та Борис Балінський (1905–1997).
Витертий з історії: хто такий Борис Балінський
Та найбільше мене вразила відсутність Сергія Навашина (1857–1930) — етнічного росіянина, який довго працював у Києві. Власне, в Києві він зробив важливе відкриття — подвійне запліднення квіткових рослин, що для біологічної науки важливіше за аматорське садівництво Мічуріна та роздуми Герцена про еволюцію. У біографії Навашина я не знайшов ознак опозиційності до радянського режиму. Але в підручниках він з’являється лише під кінець СРСР, після 1986 року. Що заважало написати про нього раніше? Гадаю, просто не було такої вказівки. Цілком можливо, що автори підручників мали перелік імен, які необхідно згадати (Ленін, Маркс, Енгельс, Мічурін, Тімірязєв, Пушкін та інші) і не проявляли ініціативи, щоб когось дописати. Тому що навіть талановитий педагог неспроможний створити хороший підручник у тоталітарній країні.
Підручники для дослідження було закуплено з грантової підтримки KSE «Talents for Ukraine».
Підтримайте Куншт
Посилання:
- Origin and history of “classic”
- Цитата із Циркулярного листа Наркомпроса РРФСР, цитовано по тексту Додатка№ 9 к п. 53/18 пр. ПБ № 131 Постанови ЦК ВКП(б) «Об учебниках для начальной и средней школы»
- Богомолова Л.И. (2013). Программы ГУСа как инновация 20-х годов ХХ века. Вестник Владимирского государственного университета имени Александра Григорьевича и Николая Григорьевича Столетовых. Серия: Педагогические и психологические науки, 15(34), ст. 44
- Боровицкий П.И. и др. (1962). Методика преподавания биологии. Ст. 26
- Мельников М.И., Шибанов А.А., Яхонтов А.А. (1947) Основы дарвинизма. Учебное пособие для средней школы. Издание третье. Ст. 111
- Мельников М.И., Шибанов А.А., Корсунская В.М. (1952) Основы дарвинизма. Учебное пособие для ІХ класса средней школы. Издание третье. Ст. 89
- Цузмер Г.М., Петришина О.Л. (1982) Людина. Анатомія. Фізіологія. Гігієна. Підручник для 8 класу середньої школи. Видання 14-те. Ст. 234
- Цузмер Г.М., Петришина О.Л. (1986) Людина. Анатомія. Фізіологія. Гігієна. Підручник для 8 класу середньої школи. Видання 18-те. Ст. 150-154
- Веселов Є.О. (1957). Основи дарвінізму. Підручник для 9 класу середньої школи. Ст. 200
- Цузмер Г.М., Петришина О.Л. (1982) Людина. Анатомія. Фізіологія. Гігієна. Підручник для 8 класу середньої школи. Видання 14-те. Ст. 64
- Всесвятский Б.В. (1936). Ботаника. Учебник для неполной средней и средней школы. Издание 5-е. Ст. 32
- Всесвятський Б.В. (1948). Ботаніка. Підручник для V i VI класів семирічної і середньої школи. Видання 13-те. Ст. 31-32
- Тетюрёв В.А. (1949). Ботаника. Учебник для V-VI классов семилетней и средней школы. Ст. 190
- Шалаев В.Ф., Рыков Н.А. (1954). Зоология. Учебник для 6-7 классов средней школы. Издание 6-е. Ст. 191
- Кабанов О.М. (1953). Анатомія і фізіологія людини. Підручник для VIІІ класу середньої школи. Видання 5-те. Ст. 9. А також Гарибьян Р.Б. и Марков Н.Г. (1966) Анатомия и физиология человека. Учебник для 8 класса средней школы. Издание 11-е. Ст. 48
- Веселов Є.О. (1957). Основи дарвінізму. Підручник для 9 класу середньої школи. Ст. 46. А також Полянський Ю.І. (ред. (1968). Загальна біологія. Навчальний посібник для 10 класу середньої школи. Ст. 87
- Іван Федорович Шмальгаузен
- Полянський Ю.І. (ред. (1968). Загальна біологія. Навчальний посібник для 10 класу середньої школи. Ст. 69
- Полянський Ю.І. (ред.) (1983). Загальна біологія. Підручник для 9-10 класів. Видання 11-те. Ст. 17
- Полянський Ю.І. (ред.) (1991). Загальна біологія. Підручник для 10-11 класів. ВИдання 19-те. Ст. 50
- Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона (1896). Том 19, ст. 226
- Лев Николаевич Невахович
- До 180-річчя від дня народження Іллі Мечникова (1845–1916)
- Weiss F.E. (1930) The Problem of craft hybrids and chimaeras. p. 231
- Карапатницкий И.А. (2025). Правда и вымысел в истории о «приглашении И.В. Мичурина в Америку». Историко-биологические исследования, 17 (2), ст.51
- Тетюрьов В.О. (1955). Ботаніка. Підручник для 5-6 класів семирічної і середньої школи. Видання 7-ме. Ст.86
- Шалаев В.Ф., Рыков Н.А. (1954). Зоология. Учебник для 6-7 классов средней школы. Издание 6-е. Ст. 20, 117
- Тетюрев В.А. (1949). Ботаника. Учебник для V-VI классов семилетней и средней школы. Ст.69, 78, 87
- Корчагіна В.О. (1981). Ботаніка. Підручник для 5-6 класів середньої школи. Видання 14-те. Ст.80
- Різні підручники, наприклад Мельников М.І., Шибанов О. О., Корсунська В.М. (1956) Основи дарвінізму. Посібник для середньої школи. Видання 7-ме Ст. 13, 49, 50, 55
- Nobel Prize in Physiology or Medicine 1908
- Полянський Ю.І. (ред. (1968). Загальна біологія. Навчальний посібник для 10 класу середньої школи. Ст. 150
- Nobel Prize in Physiology or Medicine 1968
- Наумов Д.В. (ред.) (1982) Зоологія. Підручник для 6-7 класів середньої школи. ст. 62
- Корчагіна В.О. (1989). Ботаніка. Підручник для 6-7 класів середньої школи. Видання 21-те. Ст.186
- Шалаев В.Ф., Рыков Н.А. (1954). Зоология. Учебник для 6-7 классов средней школы. Издание 6-е. Ст.82; Шалаев В.Ф., Рыков Н.А. (1956). Зоология. Учебник для 6-7 классов средней школы. Ст.75; Корнєєв О.П., Мазурмович Б.М. (1960). Зоологія. Підручник для VII
- Nobel Prize in Physiology or Medicine 1952
- Гамалія В.М. (2008) Професор С.Г. Навашин (до 150-річчя від дня народження)
- Корчагіна В.О. (1989). Ботаніка. Підручник для 6-7 класів середньої школи. Видання 21-те. Ст.110
СтаттяСуспільство — 26 грудня