Чому Китай надає перевагу дипломатії над силою
Наростання військових дій Сполучених Штатів проти Ірану та відновлення бойових дій у Перській затоці загострюють питання про союзників та потенційних учасників конфлікту. Чи може такий “важковаговик”, як Китай, стати на бік Тегерана, і чи є військова участь Пекіна в подіях в Ірані та Венесуелі вигідною зі стратегічної, економічної та геополітичної точок зору?
СТРАТЕГІЧНИЙ АСПЕКТ
Зростання геополітичної, економічної та військової потужності Китаю все частіше викликає дискусії щодо готовності Пекіна вдаватися до силових методів для захисту своїх інтересів за кордоном. На відміну від традиційних великих держав, які часто вдавалися до військового втручання для забезпечення доступу до ресурсів, підтримки союзників або захисту власних активів, Китай демонструє значно більш виважений підхід.
Відмова Китаю від застосування військової сили в Ірані та Венесуелі пояснюється комбінацією стратегічних, економічних та воєнно-політичних факторів, що, у свою чергу, зумовлено стратегією, спрямованою на формування нового світового порядку під керівництвом КНР.
Ключовим елементом сучасної зовнішньої політики КНР є глобальна концепція “Спільнота єдиної долі людства”, проголошена Сі Цзіньпіном у 2013 році. Вона передбачає просування нового міжнародного порядку, заснованого на мирному розвитку, взаємовигідному співробітництві та відмові від політики сили. Ця концепція також є фундаментом для більшості сучасних міжнародних ініціатив Пекіна.
У Білій книзі Державної ради КНР “Спільне майбутнє для людства: пропозиції та дії Китаю” (2023) підкреслюється, що Китай дотримується незалежної миролюбної зовнішньої політики, виступає проти гегемонізму, дотримується принципу невтручання у внутрішні справи інших держав і не прагне до експансії.
Логічним продовженням глобальної концепції є економічна ініціатива “Один пояс, один шлях”, а також Ініціативи глобального розвитку, глобальної безпеки, глобальної цивілізації та глобального управління. Понад 150 держав і понад 30 міжнародних організацій уклали угоди про співпрацю з КНР у рамках ініціативи “Один пояс, один шлях”.
Фото: ШІ
Поступово підходи Китаю знайшли підтримку і на міжнародному рівні. У 2016 році члени ООН одноголосно підтримали включення ініціативи “Один пояс, один шлях” до резолюції, ухваленої на 71-й сесії Генеральної Асамблеї ООН. У 2017 році певні положення концепції “Спільнота єдиної долі людства” були інтегровані в резолюцію ООН щодо Нового партнерства для розвитку Африки (NEPAD). Крім того, особливої уваги заслуговує резолюція Ради Безпеки ООН 2344 про сприяння миру та стабільності в Афганістані. Вона містить принципи “Спільного майбутнього для людства: пропозиції та дії Китаю” і закликає до поглиблення регіонального економічного співробітництва, зокрема в межах ініціативи “Один пояс, один шлях”.
Водночас Китай послідовно посилює свій вплив у самій системі ООН. У 2000 році його внесок до регулярного бюджету ООН становив менше 1%, а станом на 2025 рік він зріс до 20%, що зробило КНР другим найбільшим донором після Сполучених Штатів. Аналогічно зросла і частка китайського фінансування миротворчих операцій.
На думку американського Аналітичного центру Стімсона, Пекін дедалі активніше використовує ООН для просування власних стратегічних інтересів, посилюючи свою присутність у керівних органах Організації та впливаючи на формування її бюджетної політики.
Стратегічна мета Китаю – поступове формування міжнародного порядку, в якому він посідатиме провідне місце. Досягнення цієї мети пов’язується з 2049 роком – століттям заснування Китайської Народної Республіки та визначеним терміном реалізації концепції “Великого відродження китайської нації”. Пекін зацікавлений у збереженні іміджу держави, яка дотримується міжнародного права, відкидає політику сили та сприяє мирному врегулюванню конфліктів дипломатичними шляхами. Відкрита силова підтримка Ірану чи Венесуели суперечила б цьому образу та поставила б під сумнів принципи, які Китай послідовно пропагує на міжнародній арені.
ЕКОНОМІЧНА ДОЦІЛЬНІСТЬ
Іран і Венесуела належать до найбільших нафтових держав світу. Венесуела володіє найбільшими підтвердженими запасами нафти – приблизно 303 мільярди барелів, тоді як Іран із показником 208 мільярдів барелів посідає третє місце у світі. Разом вони концентрують близько 30% світових підтверджених запасів нафти.
Венесуела / Фото: PDVSA
Енергетичні ресурси є основою торговельних відносин Китаю з обома країнами. Щодо Ірану, то понад 75% фактичного двостороннього товарообігу у 2025 році припадало на експорт нафти до КНР. Для Венесуели понад дві третини офіційного китайського імпорту також становили нафта і нафтопродукти, хоча реальна частка, ймовірно, є ще більшою через приховування походження певних вантажів.
Однак для самого Китаю імпорт нафти з цих країн не є критичним. Венесуела забезпечує лише приблизно 4%, а Іран – близько 13,4% китайського імпорту. Навіть повна втрата цих поставок не стала б катастрофічною. Станом на лютий 2025 року Китай мав стратегічні запаси понад 1 мільярд барелів, що еквівалентно більш ніж 100 дням імпорту. Крім того, за потреби він може переорієнтувати закупівлі на інших постачальників, зокрема Саудівську Аравію та РФ.
Водночас військова підтримка Ірану чи Венесуели могла б спровокувати різке погіршення відносин зі США. Для китайської економіки це означало б значно більші втрати, ніж потенційне скорочення імпорту нафти, адже Сполучені Штати залишаються одним із ключових торговельних партнерів КНР.
Саме тому з економічного погляду військове втручання не відповідало б інтересам Пекіна. Його потенційна вартість була б значно вищою за можливі вигоди від захисту поставок енергоносіїв.
ВІЙСЬКОВІ ОБМЕЖЕННЯ
Попри стрімке нарощування військової потужності, Китай поки що не має можливостей для проєктування своєї військової сили в інших регіонах світу.
Сі Цзіньпін / Фото: АА
Після приходу до влади Сі Цзіньпіна Пекін поступово відмовився від стратегії Ден Сяопіна, яка закликала “приховувати можливості та чекати свого часу”. Це проявилося не лише у пропагуванні глобальних політичних ініціатив, а й у демонстрації військової сили, зокрема під час масштабних парадів 2019 та 2025 років.
З 2006 року оборонний бюджет КНР стабільно зростає і у 2026 році сягнув 282 мільярдів доларів США. За оцінками Міністерства оборони США та Центру стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS), Народно-визвольна армія Китаю (НВАК) стала найбільшою та найкраще оснащеною армією Індо-Тихоокеанського регіону.
Військово-морські сили НВАК мають найбільший корабельний склад у світі. Однак, незважаючи на експлуатацію трьох авіаносців (з неядерними енергетичними установками), їхні можливості з проєктування сили залишаються регіональними. Найновіший авіаносець “Фуцзянь” має запас ходу приблизно 10 тисяч морських миль, тоді як “Шаньдун” і “Ляонін” – приблизно 3,85 тисяч.
Відстань від Китаю до узбережжя Ірану становить майже 6,5 тисяч морських миль, а до Венесуели – приблизно 11,5 тисяч морських миль. Відстань і відсутність розгалуженої мережі пунктів матеріально-технічного забезпечення унеможливлюють ефективне використання Китаєм ВМС НВАК поблизу відповідних країн.
Окремим стримувальним чинником є й китайське законодавство. Воно не передбачає використання НВАК для захисту союзних чи дружніх держав. Основним призначенням збройних сил визначено захист державного суверенітету, безпеки та інтересів розвитку КНР, що залишає голові КНР стратегічну гнучкість для використання військової сили.
Офіційна військова доктрина Китаю декларує оборонний характер. У Білій книзі “Військова стратегія Китаю” (2015) закріплено принцип: “Ми не нападемо, якщо не нападуть на нас, але обов’язково відповімо, якщо нападуть”.
Подальші нормативні документи дещо конкретизували перелік завдань НВАК. Біла книга “Національна оборона Китаю в нову епоху” (2019), Закон КНР “Про національну оборону” (2021) та “Положення про військові дії невоєнного характеру” (2022) допускають використання армії для захисту морських шляхів сполучення, евакуації громадян, гуманітарних місій, ескортування суден, миротворчих операцій та інших невоєнних заходів, пов’язаних із захистом інтересів розвитку Китаю.
Серафим Сич, експерт із зовнішньополітичних питань Центру Разумкова, спеціально для Укрінформу
Перше фото: АА