Щонайменше 6 громадян Чехії загинули в боротьбі проти російських агресорів
З початком повномасштабного вторгнення Росії, представники різних націй, зокрема чеські патріоти, стали пліч-о-пліч з українцями, аби захищати нашу державу та всю Європу.
Сучасна Чехія добре пам’ятає 1968 рік, коли Радянський Союз напав на Чехословаччину, прагнучи придушити свободу, демократію та прагнення людей самостійно визначати свою долю, а не підкорятися вказівкам Москви. Тоді чехи не змогли захиститися, вони не мали жодного шансу. Радянські війська залишалися на території Чехословаччини до 1991 року. Згадки про ті десятиліття закарбувалися не лише в пам’яті старшого покоління, свідків тих подій, вони передалися їхнім нащадкам, які обирають життя у свободі. Тому, коли розпочалася найжахливіша війна в Європі після Другої світової, деякі з них не вагалися.
Точна кількість чехів, які наразі воюють проти російських загарбників, невідома. Громадяни республіки потребують офіційного дозволу від президента Чехії. Таких дозволів було видано близько 100, але значна кількість осіб вирушила в Україну та приєдналася до ЗСУ без офіційної згоди.
Дехто з них вже ніколи не повернеться додому…
Відомо про щонайменше 6 загиблих в Україні чеських добровольців. Двоє з них – Карел Кучера та Їржі Котрла.
Кореспондентка Укрінформу поспілкувалася з батьками героїв, які розповіли про своїх дітей, про причини, що спонукали молодих людей із мирної та спокійної Чехії вирушити на фронт.
«ЧАРЛІ ЧЕХ» – ПЕРШИЙ ГРОМАДЯНИН ЧЕХІЇ, НАГОРОДЖЕНИЙ ЗА УЧАСТЬ У БОЙОВИХ ДІЯХ В УКРАЇНІ
Карел Кучера, відомий під позивним «Чарлі Чех» (або «Чарлічек»), назавжди залишиться 22-річним. Студент університету не дожив до свого 23-го дня народження всього тиждень. Він загинув під Бахмутом, прикриваючи своїх товаришів.
«Наш син Карел завжди цікавився політикою. Коли почали говорити про можливий напад Російської Федерації на Україну, я не вірив. Думав, це не має економічного сенсу для Росії. Але Володимир Путін – божевільний. Це масовий убивця. Росіяни завжди обирають собі злочинців на роль лідерів і шанують їх, як богів. Це дуже сумно», – говорить батько Карела, Мартін Кучера.
Він пригадує, як тієї ночі, коли розпочалося повномасштабне вторгнення, син розбудив його словами: «Тату, почалася війна».
«Карела туди тягнуло, мов магнітом. Я благав його, щоб він дочекався закінчення навчання, зайнявся волонтерством, збором коштів для України». Я казав йому: "Кареле, у тебе є ми, твоя родина". А він відповів: "Якби я народився раніше і був дорослим під час Другої світової війни або у 1968 році, коли нас окупували радянські війська, я б теж пішов воювати. Я не можу з цим миритися"», – ділиться батько.
За його словами, Карел мріяв стати вчителем, працював інструктором у дитячих таборах, де був дуже улюблений дітьми. Водночас він хотів бути військовим. Під час пандемії, коли навчання перейшло в онлайн-формат, він залишив престижний Карлів університет і вступив до Університету оборони в місті Брно, перебував у резерві чеської армії.
Після початку війни в Україні, юнак таємно від близьких подав заяву про вихід з армійського резерву, оформив закордонний паспорт і повідомив рідним, що планує подорожувати Європою.
Згодом він зателефонував і сказав: «Я в Україні». Від травня 2022 року Карел служив у 3-му піхотному батальйоні Інтернаціонального легіону оборони України.
«Я не повірив, кричав, щоб він припинив вигадувати і повертався», – пригадує Мартін.
Карел заспокоював рідних, стверджуючи, що перебуває в безпеці та лише тренує цивільних. Батьки прагнули вірити йому, але під час відеодзвінків мама постійно плакала.
Карел приїжджав у відпустку в жовтні 2022 року. Батьки та молодший брат сподівалися, що він залишиться, але юнак повернувся на фронт.
Він казав: «Тату, я мушу, вони на мене покладаються. Якщо я не повернуся, це підірве бойовий дух підрозділу», – розповідає Мартін і зізнається, що навіть думав спричинити синові перелом ноги чи руки, щоб той не зміг поїхати.
«Але я зрозумів, що якщо зроблю це, то втрачу його довіру. Він би нас зненавидів. Ми його дуже любили, і втратити любов та довіру дитини – це гірше, ніж втратити її фізично… Згодом ми дізналися про загибель першого чеського добровольця, Міхала Яніка. У мене одразу промайнула думка: Карел може стати другим. Так і сталося…» – голос Мартіна тремтить.