На згадку про історика Валерія Романовського (позивний «Козак»)
Вчений і воїн, який присвятив себе служінню Україні
На згадку про історика Валерія Романовського з позивним «Козак».
Свою останню наукову доповідь харківський історик Валерій Романовський презентував з окопу, земля навколо якого вже була густо всіяна воронками від близьких вибухів.
Долучившись до Сил оборони України, навіть на передовій, в умовах активних бойових дій та під ворожим вогнем, він залишався науковцем, який знаходив можливість вивчати українське минуле.
26 червня 2026 року Валерію мало б виповнитися 50 років.
Він народився 26 червня 1976 року в Харкові. Навчався у харківській школі №6, а згодом — у Харківському педагогічному училищі. Вищу освіту здобув у Харківському національному педагогічному університеті імені Григорія Сковороди, який закінчив із відзнакою за спеціальністю «Українська мова і література та історія».
Після завершення навчання Валерій декілька років працював вчителем, обравши педагогічну сферу одним із головних напрямків свого життєвого шляху. Другим став науковий напрям — дослідження історії України, пам’яткознавства, етнографії, архівознавства, музеєзнавства та краєзнавства.
У 2007 році Валерій захистив у Харківському національному університеті імені В. Н. Каразіна дисертацію «Розвиток пам’яткознавства на Харківщині у ХІХ — на початку ХХ століття», а у 2008 році отримав науковий ступінь кандидата історичних наук.
На початку 2000-х років чоловік працював у Харківському приватному музеї міської садиби, де у 2003-2005 роках очолював експозиційний відділ. У 2006-2007 роках був співробітником відділу Зводу пам’яток Харківського науково-методичного центру культурної спадщини.
Ця діяльність відповідала одному з ключових напрямків його наукових інтересів — вивченню, опису та збереженню історико-культурних пам’яток Харківщини. Талановитий і ретельний дослідник швидко завоював авторитет та повагу серед колег у Харкові та інших наукових установах України.
Зокрема, Валерій був дійсним членом шанованого Харківського історико-філологічного товариства при Харківському національному університеті імені В. Н. Каразіна, заснованого ще позаминулого століття.
Науковий доробок історика містить понад 70 публікацій. Серед тем, які він досліджував, були історія пам’яткознавства, збереження культурної спадщини, археологічні пам’ятки Харківщини, музейні колекції, топоніміка, історія освіти, етнографія, фольклор та біографістика.
Окреме місце в його дослідженнях посідали постаті та явища, пов’язані з історією української культури. Валерій звертався до спадщини Якова Щоголева, Павла Жолтовського, Юрія Шевельова, вивчав харківські інтелектуальні кола, ініціативи з охорони пам’яток та локальну культурну історію, коментував тексти українських науковців і письменників.
Своїми глибокими знаннями науковець охоче ділився з колегами та студентами. З 2007 року він викладав у Харківській державній академії культури, обіймав посаду доцента кафедри культурології. Валерій читав курси з історії української культури та історії світової культури, брав активну участь у науковому житті академії.
У 2020-2022 роках працював бібліотекарем науково-дослідного відділу Харківської державної наукової бібліотеки імені В. Г. Короленка, де займався опрацюванням матеріалів з історії науки, культури та громадського життя Харківщини.
Під час російсько-української війни чоловік двічі ставав до лав Збройних Сил. У 2014-2015 роках він добровольцем служив у Збройних Силах України та брав участь в Антитерористичній операції на Луганщині. Згодом став членом Громадської спілки «Координаційна рада громадських організацій ветеранів АТО».
Після початку повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році Валерій знову долучився до українського війська. У званні старшого солдата і на посаді стрільця-кулеметника він ніс службу в Силах територіальної оборони. За непохитні патріотичні переконання та частково характерну зовнішність захисник отримав від побратимів позивний «Козак».
Навіть у цей складний час, незважаючи на участь у запеклих боях, Валерій знаходив можливість продовжувати наукову діяльність. Свою останню наукову доповідь «Хатні обереги українського села на Чугуївщині в зоні зіткнення Сил оборони України з москалями (2022 р.)» він презентував з передової 17 червня 2022 року.
На жаль, тоді науковець ледь встиг вимовити кілька вступних речень, як зв’язок перервався. Підготувати заплановану наукову статтю за матеріалами доповіді для конференції «Традиційна культура в умовах глобалізації: виклики війни» Валерій також не встиг.
Наприкінці серпня 2022 року на Куп’янському напрямку воїн отримав важке поранення, після якого декілька місяців перебував у комі. 16 січня 2023 року від наслідків поранення він пішов з життя. Поховали Валерія Романовського на Алеї Героїв 18-го кладовища Харкова.
3 вересня 2023 року Указом Президента України Валерія Романовського посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня. У 2024 році його ім’ям назвали вулицю в Новобаварському районі Харкова: колишня вулиця Доватора стала вулицею Валерія Романовського.
До 50-річчя від його дня народження харківські наукові, культурні, бібліотечні та громадські кола знову звернулися до його біографії, наукової спадщини та військового шляху.
У пам’яті рідних, друзів і колег Валерій назавжди залишиться людиною, яка присвятила себе служінню українському народові — науковцем і воїном, який боронив Україну під час Війни за Незалежність.
Антон Печерський
Фото з Бібліотечної енциклопедії Харківщини та особистого архіву Михайла Красикова
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної пам’яті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Пам’ять Харків Війна Війна з Росією Хвилина мовчання