Як ДНК-експертиза допомагає повернути ім’я кожному загиблому 30.06.2026 09:00 Укрінформ ДНК, відбитки пальців, особисті речі, роки очікування та сотні експертиз – так в Україні встановлюють особи воїнів, які повернулися з поля бою невпізнаними
Щодня Україна прощається зі своїми полеглими оборонцями. Декого вдається повернути додому доволі швидко. Для інших шлях розтягується в часі, бо потребує пошукових робіт та ідентифікації. А деякі поховання так і залишаються безіменними… Чи вдасться колись повернути імена невпізнаним військовослужбовцям?
Як в Україні встановлюють особи полеглих оборонців і чому деякі пошуки тривають роками, кореспондентка Укрінформу говорила із заступником начальника слідчого управління – начальником відділу розслідування злочинів проти життя та здоров’я особи слідчого управління ГУНП у Кіровоградській області Тарасом Тарасенком.
ЯК ПРАЦЮЄ ЦЕНТР З РОЗШУКУ БЕЗВІСТИ ЗНИКЛИХ
Центр із розшуку осіб, зниклих за особливих обставин, та ідентифікації невпізнаних тіл військовослужбовців створений при ГУНП у Кіровоградській області у 2024 році. Він не є окремим органом – до його складу входять слідчі, оперативники, криміналісти та працівники кіберполіції.
– У нас 32 особи входять до складу цього центру. Це найбільш досвідчені та кваліфіковані працівники, які, окрім своєї основної роботи, виконують завдання, пов’язані з розшуком безвісти зниклих та ідентифікацією невпізнаних тіл. На сьогодні це займає приблизно 90% нашого робочого часу. Так, є й інші поточні завдання, але цей напрямок тепер пріоритетний, – зазначив Тарас Тарасенко.
Він пояснив, що центр створили насамперед для того, щоб допомагати родинам зниклих військових та пояснювати алгоритм дій у таких ситуаціях. Перше завдання центру – донести людям, що потрібно робити, якщо близька людина зникла під час війни.
– Ми чергуємо в центрі, приймаємо заяви, надаємо консультації особисто та телефоном. Якщо люди не можуть знайти слідчого або не розуміють, як просувається розслідування, ми допомагаємо встановити контакт і розібратися в ситуації, – говорить правоохоронець.
З 2025 року Кіровоградщина активно залучена до процесу ідентифікації невпізнаних тіл військовослужбовців. Через значну кількість тіл, які надходять до бюро судово-медичної експертизи у Кропивницькому, більшість ресурсів спрямували саме на цю роботу.
Водночас центр продовжує приймати заяви про зникнення, хоча самі кримінальні провадження переважно передаються для розслідування за територіальністю.
Окремо працівники центру допомагають налагоджувати комунікацію між родинами та правоохоронними органами в різних регіонах України.
– Такі центри створені в усіх областях. Якщо людина не може знайти слідчого, наприклад у Донецькій області, вона може звернутися до нас. Ми зв’язуємося з колегами, допомагаємо отримати необхідну інформацію. Основна мета нашої роботи – зробити так, щоб люди розуміли, яку інформацію можуть отримати від поліції та як відбувається розслідування, – пояснив правоохоронець.
У центрі є доступ до закритого функціоналу, який дає змогу переглядати каталоги невпізнаних тіл.
– У нас є доступ до спеціального кабінету слідчого. Для громадян він закритий, але з допомогою працівників центру люди можуть переглядати каталоги невпізнаних тіл. Там можна шукати за кодовими словами, особливими прикметами та іншими параметрами. Це дуже якісний інструмент, який допомагає в роботі та іноді дає змогу знайти важливі зачіпки, – зазначив Тарасенко.
РОЗШУК ІНКОЛИ ТРИВАЄ РОКАМИ
Тарас Тарасенко наголосив: якщо військовослужбовець зник під час бойових дій, можливі різні варіанти розвитку подій: людина могла загинути, потрапити в полон або бути пораненою та виходити з оточення тривалий час.
Попри все, родичам необхідно обов’язково звертатися до поліції.
– Ми постійно наголошуємо: звертайтеся в поліцію. Саме поліція оголошує людину в державний розшук. Ніхто інший цього зробити не може. Крім того, значна частина пошуку пов’язана з перевіркою серед загиблих. Для цього необхідно знати, що людину розшукують, мати інформацію про її особливі прикмети та зразки ДНК родичів, – пояснив він.
За його словами, ДНК-експертиза залишається одним із найважливіших інструментів встановлення особи. Зразки ДНК вносять до бази, після чого система може виявляти збіги та допомагати слідчим рухатися далі. Навіть якщо родина переконана, що військовий перебуває в полоні, все одно потрібно звертатися до поліції, щоб людина офіційно перебувала в розшуку.
До пошуку зниклих, окрім поліції, долучаються СБУ, Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими та інші відомства.
Водночас складністю є тимчасова окупація територій, де люди зникали безвісти.
– Частина територій, на яких військовослужбовці зникали, опинилася під окупацією. Це значно ускладнює пошук. Водночас процедура репатріації тіл дає змогу поступово встановлювати долю багатьох зниклих захисників, – пояснив слідчий.
За словами Тарасенка, особливо складно встановлювати обставини зникнення всюди, де тривають активні бойові дії. Він також зазначив, що серед тіл, які передає РФ, трапляються й тіла російських військових, встановлення чого також є роботою слідчих:
– Це все робота поліції. Ми займаємося ідентифікацією. Можу навести приклад: ми ідентифікували двох військовослужбовців Російської Федерації та передали відповідну інформацію уповноваженим структурам. Після цього під час обміну їхні тіла були повернуті на територію Російської Федерації.
Перемовини ж, обміни полоненими чи тілами загиблих – робота Координаційного штабу. Саме ця організація відіграє ключову роль у репатріації тіл.
– Хотів би наголосити, що це безпрецедентна ситуація. Навіть Женевська конвенція передбачає, що обмін полоненими та інші подібні процедури відбуваються після завершення активної фази бойових дій. У нас же війна триває, але, попри це, відбуваються і обміни полоненими, і повернення тіл загиблих. Це надзвичайно складний процес, який дає змогу встановлювати долю багатьох людей, – зазначив Тарас Тарасенко.
Через складність процесу певні справи можуть залишатися без результату дуже тривалий час.
– Інколи долю людини вдається встановити за лічені дні. Але є випадки, коли ми не маємо жодної інформації роками. Є справи ще з 2014 року, щодо яких досі немає відповіді. Одна з причин полягає в тому, що не всі тіла, повернуті під час репатріації, уже ідентифіковані. Навіть тепер, у 2026 році, ми продовжуємо ідентифікувати тіла, які були повернуті в попередні роки, – сказав поліцейський.
Як приклад він навів результати роботи лише за один день:
– Сьогодні ми ідентифікували людину, яка зникла ще у 2023 році. Тобто три роки про її долю нічого не було відомо. Тіло повернули під час репатріації значно пізніше, а остаточно встановити особу вдалося лише зараз.
Є випадки, коли правоохоронцям вдавалося ідентифікувати людину буквально за невеликим фрагментом останків. Вони зв’язувалися з рідними, а ті пояснювали, що вже давно вважали людину загиблою, адже знають, що під час бойових дій відбулося пряме влучання і шансів вижити не було. Трапляються ситуації, коли техніка повністю вигоряє, останки сильно пошкоджені, а іноді навіть немає матеріалу, з якого можна відібрати ДНК.
Тарас Тарасенко також прокоментував випадки, коли військовослужбовців помилково вважають безвісти зниклими або навіть загиблими:
– Бувають ситуації, коли військовослужбовець тривалий час не виходить на зв’язок, а військова частина надсилає повідомлення про зникнення безвісти. Згодом людина може вийти з оточення через місяць або навіть два. Є випадки, коли військовий продовжує виконувати завдання на позиції, але через відсутність зв’язку про це ніхто не знає. Таких людей також знаходили.
У ТІЛАХ, ПОВЕРНУТИХ З РОСІЇ, ЗНАХОДЯТЬ ВИБУХІВКУ
Окремо правоохоронець пояснив, як відбувається процедура ідентифікації тіл, повернутих в Україну під час репатріації:
– Після повернення тіл ми проводимо первинний огляд. Насамперед перевіряємо, чи немає предметів, які можуть становити небезпеку. Такі випадки були неодноразово. Ми знаходили вибухонебезпечні предмети, гранати та інші речі, тому працюємо максимально обережно.
Водночас фахівці шукають все, що може допомогти встановити особу: документи, мобільні телефони, жетони, банківські картки та інші речі. Після цього тіла ретельно оглядають.
– Іноді нам привозять по 200–250 тіл одночасно. Фізично опрацювати таку кількість за день неможливо. Для якісної роботи оптимально детально оглянути приблизно десять тіл на добу. Ми фотографуємо, описуємо особливі прикмети, татуювання, одяг, інші деталі. Якщо маємо справу зі скелетованими останками, додатково встановлюємо, чи належать вони одній людині, – додає Тарасенко.
Правоохоронець зазначив, що нерідко в одному мішку можуть перебувати останки кількох людей:
– Такі випадки трапляються часто. Іноді це видно одразу, часом встановлюємо це вже за результатами ДНК-експертиз. Тоді разом із судово-медичними експертами проводимо сегментацію та розділяємо останки для подальшої роботи.
Важливу роль у процесі ідентифікації відіграють нові методики роботи з відбитками пальців. Раніше фахівці не могли отримати відбитки пальців із тіл, які зазнали значних змін. Тепер же використовують спеціальну методику, яка дає змогу відновити папілярні візерунки навіть у складних випадках. Це суттєво пришвидшує процес ідентифікації. Після отримання відбитків їх перевіряють за базами даних МВС та Державної міграційної служби.
– Якщо система показує можливий збіг, це ще не означає автоматичну ідентифікацію. Для нас це лише підказка. Далі ми шукаємо дактилокарти, ДНК-зразки, особисті речі та інші докази. Лише після комплексної перевірки можна остаточно встановити особу, – наголосив Тарасенко.
Окремо Тарасенко пояснив, як працює система ідентифікації за відбитками пальців та ДНК. За його словами, працівники центру тепер активно використовують дані з ID-карток та закордонних паспортів для пришвидшення встановлення особи.
– Слідчі витребовують необхідні документи, усі матеріали надходять до нас, тому що саме в центрі є відповідне обладнання. Ми можемо зчитувати відбитки пальців, які людина залишала під час оформлення ID-картки або закордонного паспорта. Якщо колеги з інших областей отримують можливий збіг через бази даних, ми передаємо їм ці відбитки для проведення порівняльної експертизи, – розповів слідчий.
Перевага цього способу в тому, що дактилоскопічна експертиза може бути проведена за декілька днів. Для порівняння, дослідження ДНК родичів у середньому займає близько місяця. Після завершення експертизи формується висновок, а відповідний генетичний профіль автоматично вноситься до бази даних.
Правоохоронець зазначив, що родичі загиблих часто запитують, як перевірити, чи потрапив їхній зразок ДНК до бази:
– Процедура відбувається автоматично. Людина підписує дозвіл на використання свого зразка для пошукової роботи, здає ДНК, після чого проводиться експертиза. Якщо висновок уже готовий, це означає, що процес внесення до бази розпочато. Зазвичай ще кілька днів потрібно на передавання даних та їхню перевірку. База перебуває у віданні Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС.
Для отримання збігу повинні бути виконані дві умови: до бази має потрапити зразок родичів та генетичний профіль невпізнаного тіла.
– Часто між цими подіями проходять роки. Родина могла здати ДНК у 2023 році, а тіло буде повернуто під час репатріації аж у 2026-му. Лише після цього система зможе дати збіг, – пояснив Тарасенко.
ОСОБЛИВО СКЛАДНІ ВИПАДКИ
Правоохоронець докладно розповів і про складність роботи з тілами та останками, які повертають в Україну:
– Якщо тіло цілісне, ми відбираємо один або кілька зразків – наприклад, зуби чи фрагмент трубчастої кістки. У таких випадках експертиза зазвичай триває від одного до двох місяців. Але буває, що з першого разу виділити ДНК не вдається. Тоді експерти повторно відбирають матеріал і процедура починається знову.
Найскладнішими залишаються випадки, коли є змішані останки кількох людей.
– Ми можемо відібрати 10–15 окремих зразків із різних фрагментів кісток, тому що неможливо одразу визначити, скільки людей там насправді. Іноді вже результати експертиз показують, що в одному мішку перебувають останки кількох осіб. Тоді разом із судово-медичними експертами ми проводимо сегментацію та намагаємося розділити останки між конкретними людьми, – розповів правоохоронець.
Він навів приклад одного з найскладніших випадків, з якими довелося працювати на Кіровоградщині:
– Ми мали справу з повністю обгорілими останками. Фактично залишилися попіл і декілька невеликих кісткових фрагментів. Саме за ними вдалося встановити, що йдеться про двох людей. Але далі постає надзвичайно складне питання: як правильно розділити ці останки між родинами. У таких випадках ми постійно спілкуємося з рідними та шукаємо рішення разом з експертами, – сказав Тарас Тарасенко.
За словами правоохоронця, деякі складні експертизи можуть тривати до шести місяців. Основне завдання експертів – встановити генетичний профіль кожного зразка та зрозуміти, скільки осіб представлені серед знайдених останків. Якщо зразків багато і вони належать різним людям, така робота потребує значного часу.
Окремо Тарас Тарасенко розповів про спілкування з родинами після ідентифікації.
– Коли надходить остаточний висновок ДНК-експертизи, ми не повідомляємо про це формально телефоном і не залишаємо людей сам на сам із цією інформацією. Ми запрошуємо родичів до себе. До нас приїжджають люди з усіх регіонів України і навіть з-за кордону. Це важкий момент, і людині потрібен час, щоб усвідомити почуте, – зазначив слідчий.
Тарас Тарасенко розповів і про інший бік цієї роботи: психологічне навантаження, яке мають працівники, залучені до пошуку та ідентифікації загиблих.
– Це дуже важка робота. Лише цього року я втратив двох слідчих – вони звільнилися. Ми намагаємося допомагати людям, залучаємо психологів, скеровуємо працівників на програми психологічного відновлення. Але щоденний контакт із людським горем залишає свій слід.
ДНК-ЕКСПЕРТИЗА Є НАЙТОЧНІШИМ ВАРІАНТОМ
Тарасенко наголосив, що всі матеріали кримінального провадження надаються тільки у визначеному законом порядку.
– Родичі інколи просять надіслати документи або фотографії телефоном. Ми не можемо цього робити. Існує чітка процедура ознайомлення з матеріалами кримінального провадження. Людина має прибути до слідчого, подати відповідне клопотання та ознайомитися з усіма документами офіційно, – пояснив він.
Говорячи про поширені сумніви щодо ДНК-досліджень, правоохоронець наголосив, що сам метод залишається одним із найнадійніших інструментів ідентифікації.
– ДНК-експертиза є надзвичайно точною. Коли виникають резонансні історії про можливі помилки, зазвичай потрібно дуже уважно розбиратися в усіх обставинах конкретного випадку та процедурі, яку застосовували під час ідентифікації, – зазначив він.
Окрему увагу Тарасенко приділив поширеним сумнівам щодо достовірності ДНК-експертиз. За його словами, сучасні алгоритми ідентифікації унеможливлюють помилки, якщо дотримані всі процедури.
– Раніше ми могли відбирати зразки у двох-трьох родичів одночасно. Тепер пріоритет – батьки та діти. Часто люди запитують, навіщо брати зразки у дружини чи чоловіка та дитини. Це робиться для додаткового підтвердження спорідненості та максимально точної ідентифікації. ДНК показує наявність біологічного зв’язку, але інколи цього недостатньо для остаточного висновку, – пояснив він.
Особливо складними залишаються випадки, коли в родині є кілька близьких родичів, які могли загинути.
– У нас були ситуації, коли доводилося встановлювати особу між двома братами. У такому випадку недостатньо просто отримати підтвердження біологічної спорідненості. Тоді ми додатково працюємо із зразками дітей, дружин та іншими матеріалами, щоб безпомилково встановити, кому саме належать останки, – розповів правоохоронець.
Тарасенко додав, що останніми роками суттєво змінилися й можливості ДНК-експертиз:
– До 2025 року не завжди проводили дослідження ХY-хромосоми. Тепер така практика застосовується значно ширше. Якщо експерти отримують повний генетичний профіль одного близького родича – матері, батька чи дитини – цього достатньо для встановлення біологічної спорідненості з дуже високою точністю. Водночас ми все одно прагнемо мати кілька джерел підтвердження.
Найскладнішими для експертів залишаються випадки, коли для порівняння є тільки брати або сестри зниклого. Фахівці намагаються у таких випадках залучити інші зразки, пояснює слідчий.
ЧОМУ ХОВАЮТЬ НЕВПІЗНАНИХ ВІЙСЬКОВИХ
Тарас Тарасенко також розповів про порядок поховання невстановлених військовослужбовців:
– Те, що називають похованням невпізнаних тіл, фактично є способом їхнього подальшого збереження. Перед цим проводиться повний комплекс заходів: огляд, відбір зразків, встановлення ДНК-профілю та внесення інформації до баз даних. Лише після цього починається відлік часу.
За словами правоохоронця, після внесення генетичного профілю до бази тіло ще щонайменше рік не ховають.
– Ми відраховуємо 12 місяців із моменту, коли ДНК уже встановлено та внесено до бази. Якщо за цей час не вдається отримати жодної додаткової інформації про особу, тіло може бути поховане. Але навіть після поховання пошук не припиняється. Це фактично форма довгострокового зберігання останків, – пояснив Тарасенко.
На Кіровоградщині вже є такі випадки – тут поховані 14 невстановлених військовослужбовців. На жаль, їх поки що не вдалося ідентифікувати. Але всі необхідні зразки відібрані, дані перебувають у базах, і пошукова робота триває.
Правоохоронець наголосив, що однією з найбільших проблем є небажання певних родичів здавати ДНК:
– Є випадки, коли ми знаємо, з ким потрібно порівнювати знайдені останки, але не можемо отримати зразки від близьких. Люди сподіваються, що їхній родич перебуває в полоні, і відмовляються проходити процедуру. Ми поважаємо їхню позицію, але без цих зразків встановити особу неможливо.
Водночас, говорить Тарасенко, бувають і протилежні ситуації, коли людину офіційно вважають полоненою, але згодом її тіло повертають під час репатріації.
– Такі випадки вже були. Ми отримували результати ДНК-експертиз і повідомляли родинам про встановлення особи, хоча до того часу вони були впевнені, що військовослужбовець перебуває в полоні. На жаль, не всі з полону повертаються додому живими, – зазначив він.
Говорячи про повернення тіл із території Росії, Тарас Тарасенко зауважив, що не всі останки, які передають під час репатріації, неодмінно належать українським військовим.
ШАХРАЙСТВО ТА ВЕРБУВАННЯ ФСБ
Часто важливу роль у пошуку безвісти зниклих відіграють самі родини. Нерідко саме близькі знаходять інформацію, яка згодом допомагає слідчим встановити долю людини.
– Ми завжди наголошуємо: допомога рідних дуже важлива. Це нормально, коли люди самостійно шукають інформацію в інтернеті, переглядають фото й відео. Близька людина може впізнати на кадрах свого родича навіть там, де сторонній нічого не помітить. Це можуть бути записи з полону, колоній чи інші матеріали, які з’являються у відкритому доступі, – розповів Тарасенко.
Водночас він застерігає родини від надмірної публічності в соцмережах. За його словами, повідомлення із фотографіями військових, назвами підрозділів, датами зникнення та контактами родичів рідко допомагають у пошуку, але часто привертають увагу шахраїв.
– Я не знаю випадків, коли така інформація реально допомогла знайти людину. Натомість вона регулярно потрапляє до шахраїв. Останнім часом шахраї дедалі частіше використовують можливості штучного інтелекту. Вони створюють або змінюють фотографії нібито полонених військових, а потім вимагають гроші за додаткову інформацію чи «допомогу» в поверненні з полону. Ми постійно пояснюємо: якщо у вас просять гроші за інформацію про полоненого чи за його повернення – це шахраї. Не потрібно нічого платити, – наголосив співрозмовник.
Окрему небезпеку, за його словами, становлять спроби вербування родичів українських військових російськими спецслужбами.
– Такі випадки є. Людям обіцяють допомогти повернути близького з полону швидше, але натомість намагаються втягнути їх у злочинну діяльність. Ми завжди пояснюємо: таким шляхом нікого не повернуть. Людину просто використовують. Якщо хтось звертається з такими пропозиціями, потрібно одразу повідомляти поліцію або СБУ, – наголошує поліцейський.
Для протидії шахрайству працівники поліції почали офіційно вручати родичам пам’ятки із застереженнями та алгоритмом дій у разі підозрілих дзвінків чи повідомлень.
– Ми просимо людей не переказувати гроші, не виконувати жодних вказівок незнайомців і одразу звертатися до слідчого. Якщо є фото чи відео, ми можемо перевірити їх на ознаки втручання штучного інтелекту та за потреби залучити фахівців інших служб, – пояснив Тарасенко.
«МИ ШУКАЄМО ВСІХ, А РІДНІ – БЛИЗЬКУ ЛЮДИНУ»
Він також наголосив, що одним із головних завдань центру є комунікація з родинами:
– Ми шукаємо всіх, а рідні шукають свою близьку людину. Тому підтримка зв’язку з ними дуже важлива.
За словами Тарасенка, інколи пошуки можуть тривати роками, однак припиняти їх ніхто не збирається.
– Ми вже маємо справи, які не розкриті з 2014 року. Тому чесно говоримо рідним: пошуки можуть тривати рік, п’ять, десять років… Але ми будемо продовжувати цю роботу стільки, скільки буде потрібно.
Фото авторки, Укрінформ
ФСБ РФ Кропивницький МВС Обмін Поліція Розшук СБУ Військові Міграційна служба Зниклі безвісти Сім’я ДНК Війна з Росією Експертиза Репатріація