Пам’ять головного сержанта Романа Довгалюка (позивний «Бурий») Хвилина тиші 22.06.2026 09:00 Укрінформ Щирий патріот, став на захист України ще під час АТО/ООС
38-річний оборонець завжди був напоготові допомогти. Його любов до України була надзвичайно глибокою.
Роман народився 14 квітня 1986 року в селі Мишковичі, що на Тернопільщині. Він здобував освіту в місцевій школі, а згодом вступив до Кременецької обласної гуманітарно-педагогічної академії імені Тараса Шевченка, обравши факультет фізичного виховання та спорту. Глибокий патріотизм юнак успадкував від своїх предків, які брали участь у бойових діях в УПА, а також служили Україні за часів Директорії Володимира Винниченка та Симона Петлюри.
«Прадідусь Романа був адміністратором війська Української Народної Республіки. У нашій родині всі були патріотично налаштовані. По татовій лінії всі були в УПА. Батьковому братові дали 25 років каторжних робіт у Воркуті за те, що він був провідником УПА Косів-Коломия», – ділиться спогадами мати військовослужбовця, пані Христина.
У віці 15 років Роман самостійно опанував навички їзди на мотоциклі, а будучи дорослим, заснував власний байкерський клуб. У мирному житті чоловік займався приватним бізнесом: мав тату-салон, створював картини олійними фарбами, брав участь у вокальних конкурсах, організовував фаєр-шоу. Він колекціонував старовинний глиняний посуд та карнавальні маски.
У Тернополі, у своєму тату-салоні, він чув багато історій із зони бойових дій. Саме там він став другом для багатьох учасників АТО/ООС, адже умів слухати, співчувати та підтримувати. До лав ЗСУ Роман приєднався у 2020 році, підписавши трирічний контракт.
Повномасштабне вторгнення застало «Бурого» на Волині, де тоді тривали військові навчання. Роман, не вагаючись, став на захист Батьківщини. Він служив у складі 44-ї окремої артилерійської бригади, командуючи артилерійським підрозділом. Разом із побратимами він обороняв Україну на Київщині, в Чорнобилі, на Житомирщині, на Оріхівському напрямку, в районах Куп’янська та Бахмута. З перших до останніх днів він брав участь у визволенні Харківської області, воював поблизу Гуляйполя та у Волновасі.
За словами пані Христини, син «добивався, аби його поставили на самий "нуль". Від рядового солдата він дослужився до сержанта, ставши командиром розрахунку». Захисник казав: «Роботу виконуємо добре, відправляємо "посилочки", зменшуємо кількість російських окупантів».
Сім’я та побратими завжди були для Романа опорою. Справжньою підтримкою для воїна стала його мати, Христина Романівна, яка постійно допомагала синові та його товаришам по службі. Вона відвідувала його на фронті, передавала смаколики та необхідне спорядження. Роман же в підрозділі став взірцем мужності. Його поважали товариші, вони довіряли йому свої життя, він був неперевершеним командиром.
За словами матері бійця, Роман завжди турбувався про своїх побратимів: «Нещодавно там був приліт, хлопці не мали жодної подряпини. Вони навіть не чхали і не кашляли. Він опікувався ними. Казав: "Туди не йдіть. Я чую, там вже летить, ви мені вірте. Бігом ховайтеся". Мені вже хлопці це розповідали».
Прогнози «Бурого» щодо завершення війни були категоричними: «Ми тоді переможемо, коли останній окупант на нашій землі загине».
Роман Довгалюк був відзначений медаллю «За військову службу Україні» та орденом «За мужність» ІІІ ступеня, який він особисто отримав з рук Президента України.
12 серпня 2024 року головний сержант загинув біля села Стецьківка на Сумщині під час виконання бойового завдання.
Захисника поховали на Алеї Героїв на Микулинецькому кладовищі у Тернополі. У нього залишилися батьки, донька та брати.
«Коли почалася війна, я дізналася від мами, що Ромчик служить, і зовсім не була здивована. Не сумнівалася, що він піде захищати свою Батьківщину. Але я завжди вірила, що він дочекається перемоги живим, здоровим і щасливим», – зазначила Галина Івах, вчителька ліцею, де навчався Роман.
13 вересня 2024 року Романа Довгалюка посмертно було відзначено званням «Почесний громадянин міста Тернополя».
Вічна пам’ять та слава Герою!
Тетяна Тиндик
За матеріалами: Суспільне. Тернопіль 1, 2, 3, Тернопільська міська рада, Тернополяни 1, 2
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Пам’ять Війна Тернопіль Війна з Росією Хвилина тиші