© depositphotos/MVolodymyr
Олена Жукова
Українське суспільство не перший рік обговорює концепцію: для залучення туристів замки, палаци та музеї мають стати привабливими точками завдяки інтеграції розважальних елементів.
Звідси й популярність квестів із пластиковими мечами, стрільби з лука майже у кожній фортеці, випадкових селфі-зон, кімнат страху, ярмарків місцевих ремісників, концертів та масових заходів, які мають «оживити» історичні об’єкти. На перший погляд, це здається ефективним. Та насправді такі кроки спрощують культурний зміст та уніфікують туристичні пропозиції, що суперечить принципам конкуренції. Важливо пам’ятати: спадщина може розширювати кругозір, стимулювати інтелект і емоційний розвиток, а не лише задовольняти потреби споживача, звиклого до постійних розваг.
Враховуючи, що в Україні обмежена кількість історичних пам’яток, зводити їх роль до розважальних атракцій недоцільно. Для прикладу: в Іспанії збереглося 2500 мурованих замків з 10 тисяч об’єктів оборонної архітектури, тоді як в Україні є близько 128 подібних споруд (включаючи частково зруйновані, як Губківський замок або фортеця в Озаринцях).
Отже, як залучити відвідувачів до культурних об’єктів? Чи справді розваги — єдиний варіант?
Навіщо потрібно залучати туристів?
Музеїзовані історичні об’єкти в Україні часто функціонують як комунальні підприємства або державні установи. Вони не лише фінансуються з бюджету, але й мають стимулювати соціокультурний та економічний розвиток регіонів. Світовий досвід показує, що спадщина є ключовим туристичним ресурсом. Саме тому керівники таких установ отримують завдання сприяти розвитку туристичної галузі.
Проте в Україні показники відвідуваності музеїв та історичних об’єктів залишаються низькими. Наприклад, цілісні замки, палацові комплекси або заповідники щороку приваблюють від 3 до 12 тисяч відвідувачів — не за місяць, а за рік.
Замки в колишніх райцентрах (з населенням 35–40 тисяч) орієнтовані на зовнішніх туристів, оскільки місцеві мешканці ними майже не цікавляться. Навіть великий музей-заповідник, який включає рухому та нерухому спадщину, може привабити 200 тисяч людей на рік, але лише 5 тисяч із них відвідують експозиції зі справжніми артефактами. Решта 195 тисяч своєю поведінкою демонструють: «Ці музеї не варті уваги».
Є приклади регіональних музеїв у містах-мільйонниках, де річна відвідуваність ледь сягає 2 тисяч. Навіть об’єкти на популярних туристичних маршрутах іноді приймають лише 3 тисячі гостей за рік. Великі заповідники з мільйонним транзитним потоком фіксують лише 4–12 тисяч реальних відвідувань.
Звідси постає запитання: як зробити спадщину економічно ефективною? Часто відповіді зводяться до «розважальних атракцій», а на тренінгах для музейників говорять, що сучасний турист став «вибагливішим». Однак суть проблеми глибша: коли акцент робиться на розваги, інтелектуальний рівень відвідувачів знижується. Людина звикає приходити «розважитися», а не за новими знаннями чи враженнями.
Чи існують успішні культурні проєкти без акцентів на розваги? Так. Прикладом є мій соціокультурний проєкт «Дивовижна Україна», який працював 16 років (2007–2022) у форматі щорічної фотовиставки. Він реалізовувався у сільському музеї за 120 км від Харкова та обласному культурному центрі.
Простір проєкту «Дивовижна Україна». Виставковий зал Харківського обласного центру культури і мистецтв, 2016 рік.
Проєкт приваблював від 2 до 7 тисяч відвідувачів на місяць — без замків чи розваг, лише завдяки фотовиставкам та комунікаційним інструментам.
Інший приклад — виставка Ukraine WOW, що стартувала у 2019 році на київському вокзалі. Спочатку планувалася на місяць, але через ажіотаж тривала кілька місяців. За офіційними даними, її відвідали понад 330 тисяч осіб. «Укрзалізниця» заробляла на квитках більше, ніж на популярному маршруті до Борисполя.
Виставковий простір проєкту Ukraine WOW, 2019 рік.
Серед музейних проєктів виділяється одеський Центр культури вина «Шабо», який щороку приймає 60–70 тисяч туристів.
Фото: Shabo
Секрет успіху — у розповіді через експозицію. Ми не копіювали інших, а створювали унікальний простір, де відвідувачі могли замислитися. Сучасний гість шукає в музеях емоції, враження та досвід, який неможливо отримати в іншому місці.
Поширений міф: «Без розваг люди нудьгуватимуть». Але правильно побудована експозиція може захопити на години. Уявіть замок, де кожен зал розкриває нову історію — про родину, подію, епоху. Ви йдете, немов у напівфантастичній подорожі, де кожен крок розкриває таємницю. Це викликає захоплення, роздуми, бажання повернутися з друзями. А після — сісти в кав’ярні чи спробувати місцевих страв, залишаючись у цьому мальовничому селі на ніч. Саме так спадщина стає економічним драйвером.
Музейна експозиція, перетворена на захопливу подорож, — музей шведської історії, Стокгольм, 2013 рік.
Отже, перетворення спадщини на розважальні парки — не єдиний шлях. Ключем є професійний підхід: якісна експозиційна мова, глибина контенту, створення унікального досвіду. Культурна спадщина — це фундамент ідентичності, який виховує смак і критичне мислення, а не лише тло для розваг.
Фото авторки
