Фото ілюстративне. © depositphotos/katerynakon Мікроорганізм не лише зберігає текст у ДНК, а й “декламує” його у вигляді сконструйованого білка.
Канадський поет Крістіан Бьок та інженерка Лідія Контрерас із Техаського університету створили унікальний “живий” артоб’єкт – поезію, закодовану в геном однієї з найстійкіших відомих бактерій Deinococcus radiodurans, також відомої як “бактерія Конан”. Організм здатний витримувати різні екстремальні умови – висихання, потужне ультрафіолетове випромінювання та високу радіацію, повідомляє Phys.
Закодований у ДНК вірш Бьока під назвою Orpheus (”Орфей”), написаний обмеженою мовою ДНК. Коли бактерія хімічно активується, вона “зчитує” цей код як набір інструкцій для створення білка, у якому закодовано інший вірш – Eurydice (“Еврідіка”). Цей білок флуоресціює яскраво-червоним світлом, нагадуючи описану у поемі “фею, рожеву від сяйва”.
Проєкт, який став центральною частиною нової книги Бьока “Ксенотекст: Книга 2”, надихнули дослідження у сфері позаземного зв’язку та ідея використання бактерій як носіїв міжвидових повідомлень. Перша частина “Ксенотексту” вийшла у 2015 році й слугувала доказом концепції, коли поет експериментував із менш стійкими організмами.
Робота над другою частиною тривала понад 25 років і стала можливою завдяки співпраці з Контрерас, яку Бьок знайшов після знайомства з її дослідженнями Deinococcus radiodurans. Перший контакт між ними відбувся через “холодний” електронний лист, а згодом це переросло в багаторічне партнерство, яке підтримала вся дослідницька група інженерки.
“Ми створили дуже мало речей, які могли б пережити сонце. Цей артефакт – це жест, спосіб показати, що ми можемо створити технології, які могли б зберігати повідомлення протягом усього життя Землі, захищаючи нашу культурну спадщину від планетарних катастроф, які можуть знищити нашу цивілізацію”, – зазначив Бьок.
У процесі довелося подолати певні наукові виклики. Додавання нового коду в геном може призвести до того, що організм його відхилить або він не працюватиме через відсутність користі для життя бактерії. Команді знадобилися численні цикли спроб і помилок, щоб налагодити процес.
Для створення віршів Бьок розробив взаємно бієктивний шифр, де кожна літера відповідає іншій: наприклад, A та T, N та H, Y та E. Така система забезпечує ідеальну відповідність між текстами “Орфея” та “Еврідіки”. На написання самих поем пішло чотири роки, а додатково – роки самостійного опанування інженерних і програмувальних навичок, щоб переконати потенційних наукових партнерів у реалістичності задуму.
Контрерас підкреслює, що цей проєкт має значення не лише для мистецтва. Вчені прогнозують, що подібні технології можуть змінити підходи до архівування даних і стати основою для футуристичних рішень, зокрема самовідновлювальних будівель та збереження даних для наступних цивілізацій.
“Синтетичне використання цього справді потужного організму для об’єднання меж мови – генетичної та англійської – є філософськи дуже захопливим. Зрештою, все зводиться до того, як нам зберігати інформацію, яка залишиться назавжди. Як нам її зберігати та захищати? Живі організми є головними зберігачами інформації, і це те, що ці технології демонструють, коли ідеї синтетичної біотехнології інтегруються в інші футуристичні застосування”, – підсумовує Контрерас.
Нещодавно повідомлялося, що рівень трифтороцтової кислоти (ТФК) – одного з “вічних хімікатів” стрімко зростає у воді, їжі та довкіллі по всьому світу. Основним джерелом є розпад фторованих газів із холодильного обладнання, авто та інгаляторів, і ця речовина може становити ризик для репродуктивного здоров’я. У травні Німеччина ініціювала її офіційну класифікацію як репродуктивного токсиканта в межах ЄС.
