Як війна Ізраїлю проти Ірану впливає на російсько-українську війну 13.06.2025 17:25 Укрінформ Ключові питання: ціни на нафту, російський вплив на Іран… А «втрата» інтересу до війни в Україні – це нонсенс. Бо це одна й та сама війна
Повномасштабна атака Ізраїлю по Ірану – це так само з розряду «анонсованих» воєн, як і російська «СВО» проти України: всі знали, що вона розгориться і навіть досить точно прогнозували час.
Є ще момент, про який тут варто нагадати: 12 квітня президент США Дональд Трамп фактично висунув Тегерану ультиматум: якщо протягом 60 днів нової ядерної угоди не буде досягнуто – для Ірану настане щось на зразок «іншої реальності». Вона й настала 13 червня – рівно через 60 днів. Трамп нарешті дотримався даного слова? Скоріше, його словом скористався Ізраїль, щоб ліквідувати, нарешті, смертельну загрозу, яка багато років нависала над оплотом демократичного світу на Близькому Сході.
Тобто, не варто ображатися на партнера, нехай ситуативного, треба просто знаходити спосіб інтерпретувати його ходи і заяви у власних інтересах. Це перший урок, який необхідно засвоїти Україні з того, що відбувається. І не можна сказати, що це лише слова. Ізраїль робить те, для чого у нього є сили та засоби, а Україна застосовує свої можливості з такою ж метою. Операція «Павутина» є тому підтвердженням.
Побоювання щодо того, що велика війна на Близькому Сході знову відволіче увагу від війни в Україні також втратили актуальність. Це вже відбулося щодо нас зі США після приходу у Білий дім адміністрації 47-го президента США. Ми стикнулися з відверто не прихильним до нас ставленням з боку найпотужнішої держави світу, але Україна за допомоги союзників в Європі тримає фронт і триматиме його надалі.
Що принципово важливо: Ізраїль, слідом за Україною, завдав свого потужного удару по Осі Зла: Москва – Тегеран – Пхеньян – Пекін. Ясно, що це поки що не деталь якогось спільного плану. А дарма. Надіємося, що це справа майбутнього, при чому не надто далекого. Як може війна на Близькому Сході «відволікти увагу» від України, коли це одна й та сама війна тоталітаризму проти демократії? Здається, на Заході це уже зрозуміли…
Іран – один з найближчих союзників Росії, тобто наш ворог. Ми не знаємо, наскільки зараз він причетний до варварських атак «Шахедами» по Україні, але він у першу чергу відповідальний за них. Чи буде тепер здатний Тегеран й надалі надавати будь-яку воєнну допомогу Росії? Навряд чи.
Чи допоможе Ірану Росія? Це залежить від того, як завершиться війна. Якщо її підсумком буде тотальний розгром Ірану (а ми на це сподіваємось), то це виключено. Цивілізованому світові наочно буде продемонстровано, чого насправді вартує союз неофашистів ХХІ століття (адже у них нещодавно був з великою помпою підписаний договір «про стратегічне партнерство»!), наскільки він стійкий. Бо це «картонний тигр», якого можна і треба, об’єднавшись, поставити на місце.
А ціни на нафту – вони як піднялися, так і впадуть. Для цього лише треба дочекатися остаточного приборкання ядерних претензій іранського режиму.
Зазначимо, що наш погляд на ситуацію у чомусь збігається з нашими експертами, а у чомусь – ні. Це нормально, цікаво буде продовжити спілкування.
А поки що побажаємо Ізраїлю швидкої перемоги, бажано за мінімальних втрат і проблем.
Чотири загрози для України: наскільки вони реальні?
Нове загострення на Близькому Сході є не стільки окремою кризою, скільки симптомом глибокої ерозії світового порядку, що створює для України зону підвищеної турбулентності. За оцінкою військово-політичного експерта Михайла Самуся, ми спостерігаємо черговий етап розпаду післявоєнної системи, де «формальні інститути, такі як ООН, уже давно втратили дієздатність». Цей вакуум влади та впливу посилюється нерішучістю ключового глобального гравця. Дії Ізраїлю, який завдає ударів всупереч позиції Вашингтона, демонструють, що Сполучені Штати втрачають важелі контролю. Як іронічно зауважує Самусь, адміністрація Трампа обрала тактику ухилення від складних рішень, відому як TACO (Trump Always Chickens Out), що прямо проєктується і на російсько-українську війну. Це досить «хитра» ідіома, яку важко зрозуміти не носієві мови, але вона означає, що «Трамп завжди знайде можливість дати «задню передачу». Але це стосується атаки Ізраїлю на Іран, для України ця даність може набути іншого значення. Тобто, начебто, сподіватися на посилення американського тиску на Москву найближчим часом не треба, базовим сценарієм для України залишається виснажливе протистояння на власних силах та з підтримкою найближчих партнерів. Але всяке може бути. І це, передусім, залежатиме від кроків, які, маючи відповідні аргументи і можливості, здійснить Україна.
Наслідки для України розгортаються одразу на кількох рівнях. По-перше, відбувається неминуче зміщення інформаційного та політичного фокусу. Політичний аналітик Ігар Тишкевич вважає, що обмін ракетними ударами між Ізраїлем та Іраном буде «більш «привабливим» для ЗМІ», відсуваючи український порядок денний на периферію. Це створює парадоксальну ситуацію: з одного боку, менше міжнародної уваги може розв’язати Україні руки для ударів углиб російської території, з іншого – аналогічну свободу дій отримує і Кремль.
По-друге, виникає пряма загроза обсягам військової допомоги. Обидва експерти, Ігар Тишкевич та Максим Ялі, попереджають про ризик переорієнтації військових поставок на Близький Схід. Тишкевич нагадує про прецедент із 20 тисячами ракет, які були перенаправлені Ізраїлю ще до поточної ескалації, а Ялі припускає, що новий конфлікт «стане ще одним приводом для Адміністрації Білого дому говорити про непродовження військової допомоги Україні». Фактично, війна на Близькому Сході дає зручне політичне прикриття для скорочення підтримки Києва. Втім, зазначимо, що Україна разом зі своїми реальними союзниками уже тривалий час готується до такого сценарію і дещо вже досягла – і в сфері власного ВПК, і щодо забезпечення фінансової стабільності.
По-третє, економічний тиск на Росію може послабшати. Багато аналітиків єдині в тому, що ескалація провокує зростання цін на нафту, що напряму збільшує доходи Кремля. Максим Ялі підкреслює, що таким чином нівелюється один із ключових важелів впливу США на Росію, який використовувався для примусу до переговорів. Це, мовляв, дає Москві додаткові ресурси для продовження літньої наступальної кампанії та нівелює надії на замороження війни в короткостроковій перспективі. Але по-перше, зростання цін на нафту напряму пов’язане з тривалістю війни на Близькому Сході, по-друге, зниження цін на енергоносії спричинене не стільки політичними, скільки економічними причинами, а по-третє, не будемо забувати, що G7 планують таки обмежити ціну на російську нафту 47-ма доларами за барель без згоди США.
Як ситуація виглядатиме через тиждень, прогнозувати не беремося
Відносини між Москвою та Тегераном є складним симбіозом ситуативного партнерства та стратегічного розрахунку, де Росія використовує Іран як інструмент у своїй глобальній грі. Хоча формально, за словами Михайла Самуся, країни ратифікували договір про всеосяжне стратегічне партнерство із зобов’язанням взаємної допомоги, практично Кремль не поспішатиме втручатися у конфлікт на боці Ірану. Натомість він уже отримав від цього партнерства важливий інструмент у війні проти України – технології для виробництва дронів «Шахед», які стали символом російського повітряного терору. Ігар Тишкевич вважає, що надалі сторони навряд чи будуть торгувати готовими арсеналами, оскільки обидві ведуть активні бойові дії, але обмін технологіями для розгортання власних виробництв, імовірно, пожвавиться. Звісно, якщо Ізраїль вщент не рознесе технологічні і військові можливості Ірану, а він, схоже, саме на це й націлився.
Втім, головна цінність Ірану для Кремля полягає не у військовій, а у геополітичній площині. Самусь пояснює, що Росія активно продавала Заходу, насамперед США, ілюзію свого впливу на Тегеран. Це класична тактика Путіна, спрямована на затягування часу та відвернення уваги. «Яскравий приклад – ще в період перемовин із Трампом, коли той намагався (хоч і дуже м’яко) тиснути на Путіна щодо України, Путін запропонував: «А ти хочеш, щоб я допоміг з Іраном?», – ілюструє цю стратегію експерт. Поки у Вашингтоні розглядають Росію як потенційного медіатора, Кремль виграє час для продовження агресії проти України. І знову таки, сценарій, за яким пішла розвиватися ситуація на Близькому Сході, проявляє інше: Росія, може, й впливала на Іран, але навпаки – підштовхуючи його до непоступливості у переговорах зі США щодо ядерної програми. Тож цікаво, як Москва впливатиме на Тегеран тепер?
Ця криза відкриває для Росії ціле вікно можливостей, вважає Ігар Тишкевич. Мовляв, Москва намагатиметься «продати» свої посередницькі послуги США, вимагаючи натомість поступок в українському питанні. Але на наш погляд, російські перспективи в іншому. І тут можна цілком погодитися з експертом у тому, що нестабільність в Ірані ставить під загрозу південний маршрут китайського мегапроєкту «Пояс і Шлях», що автоматично підвищує важливість північного коридору, який пролягає через територію Росії. Це посилює позиції Москви в її діалозі з Пекіном. Також конфлікт створює ризики для енергетичних проєктів, що конкурують з російськими, зокрема для виведення туркменського газу на ринок Європи через Каспій та Туреччину. Гальмування цього проєкту є прямим інтересом РФ. Таким чином, залишаючись формально осторонь, Росія стає одним із головних бенефіціарів близькосхідної ескалації.
Але це оцінка на сьогоднішній день, 13 червня 2025 року, а як це виглядатиме через тиждень, навряд чи хтось наважиться прогнозувати.
Источник: www.ukrinform.ua
