– Мій син пережив дві автокатастрофи, — розповів «ФАКТАМ» мешканець Херсону Микола Григорович Петровський, батько волонтера Миколи Петровського, якого російські окупанти засудили до 16 років позбавлення волі за «шпіонаж». — У першій у своєму житті автомобільній аварії (у 2012 році) син отримав серйозну черепно-мозкову травму, в нього тріснув череп, до того ж мав шість переламів верхньої та нижньої щелеп. Довго лежав тоді непритомний в реанімації. А через другу аварію (у 2014 році) Микола втратив майже всю ступню на лівої ноги. Йому зробили протез. Без нього він не може пересуватися. До незаконного затримання російськими силовиками, йому було важко ходити, а зараз в ув’язненні у нього всохла нога, зламався та пошкодився протез. І це ще не всі проблеми зі здоров’ям: до повномасштабного вторгнення в кров Миколі потрапив стафілокок, тому в нього з’являються фурункули. Не всі з них проривають назовні — деякі всередину організму. Це загрожує зараженням крові. Тому, коли син був на свободі, хірургам доводилося видаляти деякі з цих гострих запалень. Знаю, що зараз сина геть обсипало ними (бо не отримує належного лікування). Йому болячи лежати і сидіти.
Микола — наша з дружиною єдина дитина. Він нам дуже важко дався — з дитинства чим тільки не хворів! Росіяни арештували його рівно три роки тому. Наразі Миколі 31 рік. Але стан здоров’я такий, що невідомо чи дочекається обміну. Його треба звільнити якомога скоріше, щоб врятувати життя.
«Коли сина посадили в альтанку, я бачив, що росіяни періодично наступали йому на здорову ногу і давали запотиличники»
В інтерв’ю «ФАКТАМ» батько Миколи розповів, як російськи силовики викрали його сина.
ВІДЕО ДНЯ
— У вас було передчуття, що сина арештують? — ставлю питання Миколі Григоровичу Петровському.
— Думаю, що було — мені дуже не хотілося, щоб син в той день кудись їхав, просив його лишитись вдома.
РЕКЛАМА
— Власне куди він тоді подався?
— Зустрітися з друзями, кави попити. Микола поїхав на нашому сімейному автомобілі, сподіваючись роздобути в місті пального для автівки.
— Коли ви почали тривожитись, що з ним могло щось статися?
РЕКЛАМА
– Під час окупації Херсону син завжди повертався перед комендантською годиною. Коли до її початку лишалося хвилин 20, я зателефонував сину. Він не відповів, тож я став хвилюватися. Згодом Микола подзвонив, сказав, що переночує у друзів. Дещо здивували його слова: «Ми будемо рубати і розвозити м’ясо вранці».
Таким Микола був до окупації та полону. Фото з сайту Центру громадянських свобод
— Думаєте, на той час Миколу вже арештували?
— Тоді я цього не знав.
— Потім вам вдалося побачитись з сином?
РЕКЛАМА
— Наступного ранку приблизно о дев’ятій годині росіяни привезли його додому.
— Щоб провести обшук?
– Певно, що так. Ми живемо в приватному будинку. Хтось натиснув дзвоник біля воріт. Я подивився на екран камери спостереження. Побачив, що це Микола. Поруч з ним — наша автівка. В поле зору об’єктиву більше нічого суттєвого не потрапило. Виявилось, що силовики розмістилися так, щоб їх не «побачила» камера відеоспостереження. Як тільки я відкрив вхідні двері росіяни увірвалися на подвір’я. Кинулися обривати камери (у мене на території садиби їх було декілька), забрали відеореєстратор.
Читайте також: «Багатьох хлопців не дочекалися дружини», — боєць, який провів двадцять місяців у полоні
Їх було восьмеро — двоє з фсб, решта — з росгвардії. Вони перерили все в домі. Забрали телефони, ноутбуки, стаціонарний комп’ютер. З ними був спеціаліст-айтішник, він відразу перевіряв телефони.
Спочатку сина у будинок не заводили — посадили в альтанку. Потім завели в дім — щоб перевдягнувся. Мені повідомили, що я поїду разом з ними. Нам зав’язали очі. Везли в різних машинах.
— Ви помітили на Миколі якісь ознаки того, що його катували?
– Перше, що мені впало в очі — це те, що син заходив у двір, сильно шкутильгаючи на праву, не пошкоджену в ДТП ногу. Хоча зазвичай накульгував на ліву, на якій в нього протез. А коли його посадили в альтанку, я бачив, що росіяни періодично наступали йому на здорову ногу і давали запотиличники. Потім вони повели Миколу в дім перевдягатися. Хоча я знаходився в інший кімнаті, проте через відчинені двері було видно, що два середні пальці на здоровій нозі були чорні. Я почув, що син запитав у когось з росіян, що ці пальці, певно, зламані? А силовик з неприємною усмішкою відповів: «Не беспокойся. Все будет хорошо». Окрім того, у Миколи на голові були садна і перекошена вся права сторона тіла (було видно, що десь праворуч йому болить). Певно, всю ніч після затримання російські силовики допитували Миколу. Він мав явні сліди крові на одязі.
Микола з батьками
«Пів року ми не мали жодної звістки про Миколу»
— Чим росіяни пояснили, що вас також забирають?
– Нічим. Я був у шоковому стані. Розуміючи це, один з фсбешників несподівано спитав мене: «Твой позывной?» А я через стрес не міг збагнути, про що це він мене питає. Я закляк. Тоді він пояснив: «Твой позывной в СБУ». Я пояснив, що нікого відношення до СБУ не маю. Мені наказали «Собирайся, поедешь с нами».
Читайте також: «Будьте жорстокими, не жалійте їх»: влада рф в перші дні війни наказала катувати українських військовополонених
— Вас відвезли у відділок поліції?
– Ні, в якийсь гаражний бокс. Дорогою казали: якщо буду піддивлятися, куди їдемо, пошкодую. Також попередили, що, коли приїдемо на місце, я можу почути крики.
В гаражному боксі на якійсь час зняли з очей пов’язку — щоб можна було мене сфотографувати. Також взяли кров на генетичний аналіз ДНК і відбитки пальців. Питали, чим я займався в своєму житті, де працював. За освітою я інженер. Займався телефонами, радіостанціями, подекуди — комп’ютерами. Мої очі були замотані скотчем, і так я відповідав на питання. Особливо їх цікавив період моєї роботи в підрозділі МВС України Я займав там технічну посаду — обслуговував системи зв’язку. До особового складу стосунку не мав.
— Коли вас відпустили?
— Того ж дня, 27 березня 2022 року. Приблизно через 4 години після того, як привезли в гараж мене вивезли в місто та відпустили.
— Окупанти давали вам можливість відвідувати сина в тюрмі, передавати йому передачі?
— Першого квітня 2022 року йому дали можливість зателефонувати, сказати, що в нього «все добре». Ми були й цьому раді — син живий, але після того дзвінка ми пів року не мали жодної звістки про нього. Аж раптом 29 вересня 2022 року нам подзвонив російський адвокат Фльоров Сергій Георгійович, повідомив, що буде представляти інтереси мого сина в суді.
Суд над моїм сином відбувся в закритому режимі в Сімферополі і тривав більше двох років. Незаконним вироком його засудили до 16 років позбавлення волі за нібито «шпіонаж».
«Суд над моїм сином йшов у закритому режимі у Сімферополі та тривав понад два роки», — каже Микола Григорович. Фото з сайту Центру громадянських свобод
— В росії існує сайт ZT (зонателеком), який допомагає підтримувати зв’язок з ув’язненими родичами. Користуєтесь ним?
— Через цей сайт відправляємо електронні листи. Син повідомляє про стан свого здоров’я. Воно погіршується з кожним днем.
Читайте також: «Вони мене вбивали»: відверта розповідь цивільного українця про пережите за 11 місяців в російських в’язницях
— Де Микола відбуває покарання?
— З червня 2024 року — в колонії суворого режиму на території російської федерації.
— Є реальні перспективи того, що його вдасться звільнити в рамках обміну полонених?
– Наша родина вірить, що є шанс повернути Миколу. Він має ІІІ групу інвалідності з 2014 року. Ми робимо все від нас залежне, щоб син повернувся додому. Задля цього підтримує зв’язок з Координаційним штабом з питань поводження з військовополоненими (він займається й питаннями цивільних полонених) та іншими компетентними державними структурами.
– Те, що засідання суду над Петровським в Сімферополі відбувалися в закритому режимі — вказує на відсутність реальних доказів провини цієї людини, — заявив «ФАКТАМ» експерт Центру громадських свобод, доктор політичних наук Михайло Савва. — Закритий режим допомагає російським судам виносити безпідставні вироки, адже ніхто сторонній, в тому числі родичі та правозахисники, не мають права бути на засіданнях.
– Згідно наявної інформації, умови утримання Миколи Петровського надзвичайно важкі, — прокоментувала «ФАКТАМ» адвокат, яка допомагає сім’ї Петровських, Юлія Богдан. — Зазначу, що особи з інвалідністю потребують спеціальних умов — від доступу до медичних засобів до особливого харчування. Але ці базові потреби, як правило, ігноруються стосовно українських в’язнів. Це становить загрозу їх життю та здоров’ю.
Ми звернулися до всіх відповідних інстанцій, зокрема Міжнародного комітету Червоного Хреста, Офісу Уповноваженого з прав людини, інших організацій. Ми вимагаємо, щоб було забезпечено гуманне ставлення відповідно до Женевських конвенцій і наполягаємо на якнайшвидшому поверненні Миколи Петровського додому.
Ще важливо знати, що полон цивільних осіб — це грубе порушення міжнародного гуманітарного права. Особливо цинічно тримати в полоні людей із серйозними захворюваннями чи інвалідністю. Ми закликаємо міжнародну спільноту докласти максимальних зусиль для визволення всіх цивільних полонених та дотримання прав людини.
Раніше «ФАКТИ» писали про те, що наших цивільних тримають у неволі без суду та слідства.
На фото у заголовку Микола Петровський в російській неволі. Фото зроблено у вересні 2022 року
Фото надані родиною Петровських
