53-річний Едуард Хатмуллін із Константинівки Донецької області із 2014 року став одним із засновників волонтерської організації «Схід та Захід Єдині» й активно допомагав захисникам. З 2022 року він прийняв рішення боронити країну. Він захищав Україну у складі 57 окремої мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнка. Відважний воїн з позивним «Ед» виконував завдання на Донецькому та Харківському напрямках. Його життя обірвалось навесні минулого року поблизу села Синьківка Харківської області при спробі винести з поля бою загиблих побратимів.
«Ед Хатмуллін — епоха світу старого фронту»
«Не вірю. Коли падає небо світу старого фронту — інакше неможливо. Бо світ старого фронту — це особливий світ, друзі. Ед Хатмуллін був з тих, хто старий фронт. Він був з тих, хто тримав наше небо з самого початку цієї війни. Він був… Зараз мусять йти пости з фото. Там Ед Хатмуллін. Таких фото мусить бути безмежно. Бо, знаєте, кожна смерть на фронті — біль і падає стовп, який тримає наше небо. Але іноді небо падає все. Бо саме так зараз тим, хто називав його другом. Руку допомоги Еда я чітко знаю. Жодного разу не було відмови. Поважала його безмежно. Ед Хатмуллін — епоха світу старого фронту», — так про смерть бійця написала відома волонтерка Діана Макарова.
ВІДЕО ДНЯ
Ед Хатмуллін та Діана Макарова
— Дев'ять місяців страшних днів і ночей. Тепер я точно знаю: час не лікує, адже неможливо пережити біль втрати сина, як неможливо зрушити гору з місця. Не змогла я свого Едуарда втримати, не змогла вберегти. Він надмірно любив Україну, — розповідає «ФАКТАМ» мати героя Ніна Яківна. – Едуард часто наголошував, яка у нас прекрасна сім'я. Це дійсно так і було, ми один одному допомагали, підтримували. Змалку син обожнював машини, планував вступити до автодорожнього технікуму. Але через те, що потрібно було їхати в інше місто, він передумав і здобув освіту у місцевому індустріальному технікумі за спеціальністю електрика. Далі була строкова служба у десантних військах. Коли Едуард повернувся, відкрив фірму й займався автонавантажувачами — ремонтував їх, тентував та виконував всі роботи по обслуговуванню. Я працювала у нього бухгалтером. У сина були золоті руки, тому до нього звертались і з інших областей. А ще він весь час відгукувався на біди людей, допомагав фінансово їм. Від попередніх шлюбів Едуард мав трьох дітей — доньок Аллу, Владу та сина Тимофія. Він був прекрасним татом.
Читайте також: «На фронті не до політики, там іде рутинна робота зі знищення ворога», — військовий оглядач Богдан Мирошников
РЕКЛАМА
— Знаю, що ваш син давно волонтерив. Розкажіть про це.
— У 2014 році, коли почалась АТО, Едуард був одним із тих, хто створив волонтерську організацію «Схід та Захід Єдині». Складалась вона із сміливих та патріотично налаштованих хлопців, які розвозили те, що привозили з Західної України. У Костянтинівці був склад з волонтерською допомогою, і туди заганяли фури. А Едуард та хлопці вже доставляли все військовим у підрозділи. Вони з моїм сином вивозили наших військових під час виходу із Іловайського котла, допомагали в організації фестивалів, де збирались кошти на армію. У Едуарда було багато нагород за волонтерську діяльність, але він ніколи ними не хизувався. Мовляв, це бійці — герої, а він та колеги просто роблять свою роботу і полегшують життя захисникам.
Головний сержант роти аеророзвідки Едуард ХатмуллінРЕКЛАМА
«У Едуарда були проблеми зі здоров’ям. Він уже не міг фізично. Але завжди казав: «Хто, як не я?»
— Як Едуард прийняв рішення воювати і що відомо про його шлях військовослужбовця?
— У перші тижні великої війни Едуард вивіз нашу родину у Шумськ Тернопільської області. Сам же подався до військкомату. Інакше не міг. Незадовго до вторгнення син написав на своїй сторінці у соцмережі: «Я — корінний мешканець Донбасу, Українець. Донбас був і залишиться Україною! Свобода завжди кувалася у боротьбі зі зброєю в руках. Наш вибір— захищати свою країну. І мені глибоко наплювати на уроки історії від маразматичного пуйла, що вижив з розуму!» Едуард служив в добровольчому підрозділі «Санта» Правого Сектору. Воював на Донеччині, Харківщині. Далі перевівся до 57-ї окремої мотопіхотної бригади імені Костя Гордієнка, його призначили на посаду головного сержанта роти аеророзвідки. У сина було кілька контузій, й він з лікарні завжди повертався до побратимів. У нього були проблеми зі здоров’ям. Він уже не міг фізично. Але завжди казав: «Хто, як не я?»
За тиждень до загибелі Едуард був вдома. Просила берегти себе, молилась за його здоров'я та всіх наших воїнів. Але, на жаль, не вберегла.
Мама Едуарда на похороні синаРЕКЛАМА
— Що вам відомо про обставини загибелі сина?
– Це сталось 30 квітня 2024 року у Синьківці біля Куп’янська. Вороги вбили товаришів Едуарда. Вони там пролежали уже півтора місяці. Едуард разом із іншими воїнами вирушили на те місце, аби забрати тіла. Вони спакували вже в мішки два тіла. І почався мінометний обстріл. У нього влучив осколок. Едуард отримав смертельні поранення, його побратими дивом вижили… Коли сина знайшли, він лежав коло свого вбитого товариша. Якби це дико не звучало, але я рада, що хоча б вдалось повернути тіло Едуарда додому, бо не всі рідні героїв мають таку можливість — поховати. Тепер син спочиває на Алеї Слави у Шумську, але я дуже хочу, щоби після нашої перемоги його перепоховати у Костянтинівці, яку він любив понад усе. Син стільки всього не встиг. У червні він мав розписатись із коханою Ларисою, з якою були разом три роки. Вони були такою гарною парою… Майже щодня їжджу на могилу до сина, несу улюблену його каву, поплачу і вкотре повторю, яке пекельне життя тепер без нього.
Раніше «ФАКТИ» повідомляли, що на фронті загинув Василь Ратушний, брат відомого активіста Романа Ратушного, що раніше загинув під Харковом.
