Травневе фіаско: як «м’ясні» антирекорди ламають літній наступ РФ 08.06.2026 16:46 Укрінформ Аналізуємо бойові дії на гарячих напрямках, рекорди ворожих втрат та стратегічні перспективи Сил оборони України на порозі літньої кампанії
Протягом травня інтенсивність бойових дій на українському фронті досягла історичного максимуму. Згідно з даними Генерального штабу ЗСУ, лише за один місяць було зафіксовано понад 7000 (!) бойових зіткнень. Однак за фасадом безпрецедентної гіперактивності ворога ховається глибока криза російської воєнної машини. Замість глибоких оперативних проривів агресор отримав колосальне виснаження та абсолютні антирекорди втрат. Весняна кампанія окупантів фактично вигоріла, передавши естафету літньому етапу, в який російська армія входить із серйозними симптомами логістичного «інфаркту».
ВЕСНА ВТРАЧЕНИХ ІЛЮЗІЙ: ЦІНА КВАДРАТНОГО МЕТРА ТА ВІРТУАЛЬНІ ПЕРЕМОГИ ГЕРАСИМОВА
Аналізуючи підсумки весняної кампанії, експерти сходяться на тому, що для російського командування вона стала синонімом абсолютного провалу. Попри ставку на масовані піхотні накати (в середньому 226 атак на добу), територіальні здобутки ворога виявилися мізерними й непропорційними витраченим ресурсам.
«Травень можна назвати найпровальнішим місяцем для російських окупантів із 2023 року. Загалом весняна наступальна кампанія Росії є найневдалішою за останні два роки. Гірша ситуація для них була лише у 2022 році, коли вони відступали», – коментує військовий оглядач групи «Інформаційний спротив» Олександр Коваленко.
Але у 2022-му йшлося саме про відступ. Коли армія під час відходу втрачає особовий склад, техніку та території – це характерно для такого формату бойових дій. Натомість зараз росіяни перебувають у фазі наступу – спочатку весняного, а тепер і літнього.
«При цьому ми не бачимо тих кардинальних і масштабних змін на фронті, які мали б супроводжувати успішну наступальну кампанію. З початку 2026 року російські війська дедалі більше втрачають ініціативу та сповільнюють темпи просування. Водночас не можна сказати, що вони стали менше атакувати. Навпаки, кількість бойових зіткнень зростає. Протягом травня середній показник збільшився приблизно з 200 до майже 300 бойових зіткнень на добу. І лише за травень вони втратили майже 34 тисячі військовослужбовців. При цьому їхній територіальний результат залишається мінімальним», – підкреслив експерт.
Олександр Коваленко
Математика ворожого наступу виглядає як вирок. За підрахунками Коваленка, щоб захопити мізерну ділянку української землі, окупанти буквально вистилали її тілами: «За різними оцінками, протягом травня російські війська захопили близько 88 квадратних кілометрів української території. Водночас Сили оборони України провели низку контратакувальних дій і повернули під контроль приблизно 68 квадратних кілометрів. Таким чином, чистий територіальний результат противника становить близько 20 квадратних кілометрів, без урахування сірих зон та інших тактичних нюансів».
Фактично на захоплення одного квадратного кілометра території росіяни витрачали близько 1688 військовослужбовців.
«Це надзвичайно високий показник і, по суті, антирекорд, який сьогодні можна зафіксувати за цим критерієм. Саме тому я вважаю весняну наступальну кампанію Росії абсолютно провальною, а травень став її найневдалішим місяцем. Росіяни входять у літню наступальну кампанію з найгірших стартових позицій, які вони мали з 2023 року», – констатує оглядач.
Щоб зрозуміти глибину нинішнього фіаско Кремля, варто поглянути на ретроспективу: «Під час наступальної кампанії минулого року – у травні, червні, липні та серпні – російські війська в середньому захоплювали від 400 до 500 квадратних кілометрів території України щомісяця. Сьогодні ситуація виглядає зовсім інакше. Ефективність їхнього наступу погіршилася приблизно у 25 разів. Я не можу назвати це інакше, ніж повним фіаско».
Реальність традиційно дисонує з тим, що доповідають у високих кабінетах Москви. Військовий експерт, керівник безпекових програм Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Павло Лакійчук наголошує: «Начальник російського Генштабу генерал Герасимов 16 травня говорив, що русня вже захопила Куп’янськ із Боровою і Кутьківкою, просувається на захід в напрямку Шевченкового, за версією Герасимова росіяни «звільнили» майже половину Шиківки та 85% Лимана. Резюме: «СВО ідьот по плану, наступаєм!»»
Тільки насправді ситуація зовсім інша: через три тижні після заяв Герасимова, станом на 5 червня, і Куп’янськ, і Кутьківка, і Борова залишаються під контролем ЗСУ. І це навіть не «сіра зона».
«Лиман міцно тримається, про його захоплення і не йдеться», – акцентує Лакійчук.
Звертаючись до даних західних та українських моніторингових інституцій, експерт констатує, що ініціатива на полі бою має зовсім інші обриси: «За оцінками ISW російські диверсанти проникли на 0,06% Лимана. Нагадаємо: за експертизою того ж ISW у травні росіян вигнали з більшої території, ніж вони спромоглися завоювати. І ця тенденція простежується другий місяць поспіль: у квітні росіяни вперше за майже три роки втратили контроль над близько 120 кв. км, у травні – 282. Обережніші в оцінках наші аналітики з проєкту DeepState: росіянам у травні все ж вдалось захопити 14 (!) квадратних кілометрів. Це найнижчий місячний показник за останні три роки».
ГАРЯЧІ ТОЧКИ: КОНВУЛЬСИВНА СТАГНАЦІЯ ТА ЗАШМОРГ ДЛЯ КОСТЯНТИНІВКИ
Детальний погляд на найгарячіші напрямки – Покровський, Гуляйпільський, Костянтинівський та Лиманський – виявляє загальну тенденцію: ворог діє інерційно. Усі спроби розширити зони контролю зводяться до тупого продавлювання оборони масою, без глибоких стратегічних задумів.
Олександр Коваленко характеризує нинішню тактику окупантів дуже влучним терміном: ситуацію на більшості ділянок фронту можна охарактеризувати як конвульсивну стагнацію. Що маю на увазі? Окупанти продовжують штурмові дії, намагаються просуватися та захоплювати нові території практично по всій лінії фронту. Однак результати настільки незначні як за площею, так і за військовим значенням, що говорити про якісь прориви чи суттєве просування не доводиться. Фактично йдеться про стагнацію, яка супроводжується постійними, але малоефективними спробами руху вперед.
Водночас експерт виокремлює південний фас фронту, де росіяни намагаються діяти на випередження власного логістичного краху: «На ділянці фронту від Гуляйполя до Гуляйпільського протяжністю близько 15 кілометрів вони намагаються вийти в міжріччя Гайчура та Верхньої Терси. Основу їхнього ударного угруповання становить 5-та загальновійськова армія, посилена окремими підрозділами 29-ї та 36-ї армій. Крім того, для підсилення цього напрямку частину підрозділів 58-ї загальновійськової армії було перекинуто з правого флангу Оріхівського напрямку. У результаті росіяни фактично послабили Степногірський плацдарм і напрямок на Степногірськ, де наразі відчувається нестача особового складу».
Форсування подій на цій ділянці, за словами Коваленка, є прямою ознакою паніки серед росіян: «Найближчим часом вони намагатимуться розвивати наступ саме на цій ділянці та просуватися вглиб Запорізької області. Але це пов’язано не лише з планами розширення зони контролю, а й із тим, що росіяни дедалі гостріше відчувають наслідки ударів по їхній середньотиловій логістиці. Ми атакуємо логістичні маршрути в Запорізькій та Херсонській областях і першими це відчувають підрозділи, які діють на стику Запорізької, Донецької та Дніпропетровської областей. Саме тому російське командування намагається максимально швидко розширити зони контролю, поки логістична система ще дозволяє бодай якось підтримувати наступальні дії».
Водночас виникає закономірне питання: чи зможуть окупанти утримувати ці території, якщо логістика буде остаточно порушена? На думку експерта, ні. Тому саме цей напрямок найближчим часом може стати для ворога з одного з найінтенсивніших на один із найбільш безперспективних.
Паралельно росіяни не залишають спроб реалізувати свої амбіції на Донеччині.
«Що стосується Покровсько-Мирноградської агломерації, то противник зараз намагається остаточно вирішити питання району Родинського та Червоного Лиману, вирівняти фронт по річці Гришинка, фактично відновивши активність на Добропільському напрямку. Загальна концепція там принципово не змінилася, однак просування відбувається дуже повільно, – розповідає Коваленко. – Занепокоєння продовжує викликати східний фланг Слов’янсько-Краматорської агломерації. Там росіяни продовжують здійснювати тактичні просування. Нам вдалося сповільнити цей процес, однак загроза розширення російської зони контролю залишається актуальною. Наразі я вважаю цю ділянку однією з найнебезпечніших».
Але найбільш тривожною для нас залишається ситуація довкола Костянтинівки.
«Росіяни розпочали інфільтрацію безпосередньо в міську забудову і, судячи з характеру їхніх дій, мають намір ізолювати промислову зону міста», – підкреслює оглядач.
Інфільтраційні групи діють уздовж східних та західних околиць Костянтинівки.
«Ключовими точками для них залишаються вулиця Бельгійська, Північний шляхопровід та район центрального ринку. Якщо противнику вдасться закріпитися на цих рубежах і перекрити шляхопровід, він фактично зможе відрізати велику промислову зону міста… Для нас це може стати серйозною проблемою. Російські війська традиційно намагаються уникати затяжних боїв у великих промислових зонах, оскільки такі бої потребують значних ресурсів, часу та супроводжуються високими втратами. Саме тому їхньою основною метою, найімовірніше, буде не штурм промислового району в лоб, а його ізоляція», – наголосив Олександр Коваленко.
Павло Лакійчук пояснює феномен тиску на цій ділянці не стільки військовою доцільністю, скільки політичною безвихіддю.
«Герасимов переконаний, що наступальна операція йде за планом, і російські генерали з усіх сил намагаються підтримати цю його впевненість: стабільно найгарячішою ділянкою залишається Покровський напрямок. Тут, спираючись на окуповані Покровськ і Мирноград, окупанти здійснюють десятки атак на добу, тиснуть в напрямку на північ, намагаючись зайти у фланг і тил угрупованню Сил оборони. Щоб зайти в тил наших сил у Краматорську і Дружківці, їм потрібно підкріпити правий фланг наступу, де вони вперлися в Костянтинівку. У разі якщо росіяни не матимуть стратегічно значущих результатів успіху, накал боїв переміститься саме сюди. Тут не воєнна логіка працює – якщо стратегічна операція зазнає фіаско, Герасимову і Ко треба буде що пред’явити Путіну як «перемогу». Костянтинівка – найбільш очевидний кандидат на роль Бахмута й Авдіївки. Ситуація на цій ділянці дійсно дуже складна – росіяни не просто охопили Костянтинівку «підковою», вони зайняли панівні висоти довкола міста. І це критична їхня перевага».
Павло Лакійчук
Щодо північного напрямку фронту, то тут Лакійчук констатує цілковиту імпотенцію ворожого угруповання «Запад». Генерали доповідають про фантомні успіхи, але на практиці стирають власну піхоту об плацдарми ЗСУ: «Північніше командування «Запад» противника продовжує здійснювати спроби ліквідувати Лиманський плацдарм на Сіверському Донці з метою широким фронтом охопити Слов’янськ – це друга «клешня». Але слабувата. Сформувати північний фас охоплення Слов’янсько-Краматорської агломерації досі не вдалося. А на дворі вже червень».
ТОТАЛЬНА ДЕМІЛІТАРИЗАЦІЯ: ВІД ЗНИЩЕНИХ ППО ДО ЛОГІСТИЧНОГО КОЛАПСУ
Ставка російського командування виключно на піхотні штурми має ще один, прихований вимір – катастрофічне виснаження технічного компонента. Травень став місяцем безпрецедентного знищення російських засобів ураження та забезпечення.
Олександр Коваленко пояснює причини: у травні окупанти втратили неймовірну кількість ствольної артилерії – 1993 одиниці, а також 63 реактивні системи залпового вогню. Такий розгром зумовлений тим, що ворог змушений підтримувати свою штурмову піхоту за допомогою застарілої радянської буксируваної артилерії або північнокорейських РСЗВ, які через малу дальність і низьку мобільність стають ідеальними мішенями для українських контрбатарейних засобів та дронів.
Проте найболючішого удару ЗСУ завдали по системі забезпечення та ППО окупантів.
«Знищено 42 системи протиповітряної оборони. Це найвищий показник з червня 2024 року… Українські війська перетворили російське ППО з мисливців на потенційну здобич, – зазначає Коваленко. – Щодо втрат автотранспорту, то у цій категорії у ворога в травні вийшов абсолютний і беззаперечний рекорд з початку повномасштабного вторгнення в Україну – 8 612 одиниць. Це і є “логістичний локдаун”».
Сили оборони України взяли під свій контроль логістику на низці ділянок середньої тилової зони противника на тимчасово окупованих територіях Запорізької та Херсонської областей.
«Варто зазначити, що на сьогодні під контроль узяті не всі доступні сектори, а тому масштабування цієї роботи по логістиці в середній тиловій зоні окупантів ще буде. І я впевнений, що це не останній рекорд у категорії знищення автомобільного транспорту», – прогнозує експерт.
Доповнює цю невтішну для росіян картину і втрата 89 одиниць спецтехніки, що також стало прямим наслідком успішних українських ударів углиб окупованих територій.
ПРОГНОЗИ НА ЛІТО: ЛОГІСТИЧНИЙ ІНФАРКТ ТА НЕВІДВОРОТНІСТЬ «ЖЕСТІВ ДОБРОЇ ВОЛІ»
Окреслюючи перспективи літньої кампанії, експерти відзначають, що росіяни не здатні запропонувати нових тактичних рішень. З огляду на це, червень обіцяє бути місяцем інтенсивних, але безперспективних для РФ штурмів. Головна ставка українського командування робиться на подальше виснаження логістики ворога, що згодом відкриє перед Силами оборони стратегічне «вікно можливостей».
Олександр Коваленко: «Щодо літнього наступу окупантів, то я не очікую від нього якихось принципово інших результатів. Це буде така ж провальна фаза, як і весняна кампанія. У червні росіяни, найімовірніше, намагатимуться наростити кількість бойових зіткнень. Водночас вони не відмовлятимуться від своєї тактики інфільтрації малих піхотних груп».
Гуляйпільський напрямок залишатиметься для ворога одним з пріоритетних.
«Втім, саме зараз ми завдаємо ударів по їхній “південній” логістиці. У певний момент це може призвести до гострого матеріально-технічного дефіциту на півдні Херсонської та в Запорізькій області. Для нас це відкриває можливості для вирішення низки важливих завдань. Йдеться, зокрема, про нові удари Middle Strike по трасах М-14, Н-08 і Н-30», – повторює Коваленко.
Траса на Крим стала небезпечною для вантажівок / колаж УНІАН
Особливо накопичувальний ефект цих ударів, за прогнозом експерта, дасть плоди восени, коли на фізичне виснаження армії накладуться політичні турбулентності в Росії: «Росіяни вже значною мірою втратили наступальну ініціативу, а подальше порушення логістики може остаточно її нівелювати. Не виключаю, що на окремих ділянках їм буде складно не лише наступати, а й утримувати оборону».
Будь-яка загальновійськова операція – як наступальна, так і оборонна – базується на двох ключових складових: зв’язку та логістиці. Саме по цих елементах ми зараз і працюємо.
«Ми послідовно підриваємо їхні можливості у сфері зв’язку та забезпечення. Коли буде досягнута критична межа і російські війська почнуть відчувати це на рівні нездатності утримувати захоплені позиції та території, для України може відкритися перспективне вікно можливостей. Я не роблю надто оптимістичних прогнозів на літо, але осінньо-зимовий період може стати саме тим часом, коли вікно можливостей відкриється найбільш широко. На це впливатимуть одразу кілька чинників: виснаження ЗС Росії, виснаження її стратегічних резервів, а також внутрішньополітичні процеси. До речі, масштабну мобілізацію вони, найімовірніше, відкладатимуть до завершення виборів. Це ще ширше відкриє для нас вікно можливостей».
Це поєднання факторів, за словами Олександра Коваленка, сходиться саме на вересні, жовтні та листопаді: «Ці три місяці Україна має використати максимально ефективно. Я не здивуюся, якщо в певний момент комусь доведеться ухвалювати дуже непопулярні для ворога рішення, які вони звикли називати “жестами доброї волі”».
Вразливість південного угруповання ворога підтверджує і Павло Лакійчук: «На сході ми як капілярами були історично пов’язані з північним сусідом щільною мережею залізничних і автомобільних шляхів, польових доріг тощо, які перерізати одним махом вкрай складно, практично неможливо».
На півдні ситуація інша.
«Ворог логістично опирається на Крим, пов’язаний з Росією артерією “кримського мосту” (під цією назвою я маю на увазі не тільки Керченську мостову залізнично-автомобільну переправу, а й усе сполучення Тамань-Керч, включно з поромною переправою Порт-Крим – Порт-Кавказ, перевезенням військових вантажів з Темрюка і Новоросійська до Керчі й Феодосії великими десантними кораблями і допоміжними суднами Чорноморського флоту). Так от цю артерію вже “надірвали” мідл-страйки підрозділів ГУР МО, СБУ, ССО і СБС. Дублювати її намагались “сухопутним коридором” Ростов-Таганрог-Маріуполь-Бердянськ-Мелітополь-(Джанкой). Не розрахували, – іронізує експерт. – Траса “Таврида-2” стала вже не тільки об’єктом вогневого впливу стратегічних сил України, а й потрапила в зону ураження лінійних з’єднань ЗСУ, які тримають оборону на півдні. Інфаркт! Фактично логістика противника на півдні колапсує».
Тенденція така, що, якщо ворог найближчим часом не вигадає якесь ноу-хау аби виправити ситуацію, йому доведеться «приймати складні рішення», – резюмує Павло Лакійчук.
***
Рубікон весняної кампанії перейдено, і його підсумки для Кремля є невтішними. Тактика нескінченних хвиль живої сили та штурмів розбилася об сучасний технологічний підхід Сил оборони України. Травень довів: жодна кількість кинутих у бій солдатів не здатна компенсувати логістичний параліч та втрату керованості військами.
Протягом літа росіяни продовжуватимуть битися в конвульсіях на ключових напрямках, намагаючись довести своєму керівництву, що вони ще на щось здатні. Проте стратегічний маятник вже гойднувся в інший бік. Планомірне знищення тилових артерій агресора неминуче наближає той момент, коли фронт окупантів почне осипатися під власною вагою, відкриваючи для України нові горизонти для звільнення територій.
Безпілотник Генштаб Україна ЗСУ Росія Україна проти Росії Війна Дрон Війна з Росією Сили оборони