Вишиванки з давніх світлин Репортаж 25.04.2026 09:00 Укрінформ Майстриня Галина Гафійчук зібрала понад 120 вишитих ансамблів, які ілюструють декілька етнічних куточків України Жінка зацікавилася вишивкою понад два десятиліття тому. За цей період вона зібрала колекцію вишитих блуз і заснувала в рідному селі Глушкові, що розташоване в Івано-Франківській області, музей «Етноскриня». Нещодавно він був включений до туристичного шляху «Сильвети Покуття», який було представлено на Прикарпатті. З чого почалася збірка Галини Гафійчук та як підібрати собі вишиту блузу, Укрінформ запитав у майстрині напередодні Дня вишиванки, який цього року відзначатиметься 21 травня. ВИДЕРЛАСЯ НА ГОРИЩЕ – І ВІДКРИЛА СКАРБ Галина Гафійчук, як і більшість жінок у селі, вміє вишивати з юних років. Говорить, що цю пристрасть вона проносить крізь усе своє життя, але згуртувати колекцію старовинних вишиванок її спонукали давні фотографії. «Моя бабуся – з Чернятина (село в Городенківській громаді Прикарпаття, – ред.). Ми в дитинстві бавилися в її домі та дерлися на горище. Там я знайшла ці світлини та листи мого прадіда з війни (показує, – ред.). Скільки мені тоді було, не згадаю, але я вже усвідомлювала, що цей спадок не можна руйнувати», – згадує майстриня. Запевняє, її прадід Юрко мав гарний почерк і більшість листів надсилав з території Німеччини, коли супротивник був майже розгромлений. Однак, прадід так і не повернувся з війни додому, але його старовинні листи та чорно-білі знімки сім’ї започаткували добірку, яка стала основою майбутньої колекції одягу.
«Стародавні фотографії – це як ідентифікатор вишитої блузи. Ось у мене є унікальний знімок з рідного села (показує, – ред.). На ньому – аматорсько-драматична трупа 1926 року. І це як незаперечний доказ того, що тоді носили та як. Тобто світлина засвідчує походження одягу», – переконує майстриня.
Сьогодні у колекції Галини Гафійчук – понад дві тисячі старих знімків і більше ніж 120 українських вишитих шат. Майстриня відзначила, що точної кількості екземплярів у своїй колекції вона не знає, тому що давно вже їх не лічить. Але тут можна побачити не лише традиційний одяг з Прикарпаття, але й з Волині, Буковини, Закарпаття, Вінниччини, Чернігівщини, Луганщини, Полтавщини та Львівщини.
«Є люди, які колекціонують старовинний одяг тільки одного краю, а в мене – спадщина з декількох. Чи складно зберігати цю красу? Так. Це потребує окремого приміщення, де підтримується необхідна температура повітря, та й великої особистої відповідальності», – ділиться майстриня. ПОКУТСЬКА ВИШИВАНКА – ЦЕ ЩІЛЬНО ВИШИТІ РУКАВА В ЧЕРВОНІЙ ПАЛІТРІ Перші вишиванки з минулого століття у Галини Гафійчук з’явилися спонтанно. Як правило, їх замовляла і купувала колекціонерка в Коломиї. Але одного разу на її замовлення, що Галина Гафійчук розшукала для жінки на рідних землях, у колекціонерки не вистачило коштів. Музеї також тоді не цікавилися старими речами, а продавати їх будь-кому Галина Гафійчук не хотіла. «У цих старовинних вишиванках я помітила щось неповторне, не схоже на сучасні орнаменти. Спочатку залишила в себе одну блузу, потім ще одну і ще… І так з 2000-х років розпочалася моя колекція», – усміхається пані Галина.
Каже, збірка щоразу її захоплювала все більше і більше, але поповнювати її було нелегко. У багатьох областях, як, наприклад, на Покутті та Гуцульщині, людей часто ховали у святковому вбранні, а тому вишитих блуз у селах майже не залишилося. «Адже колись люди говорили: "Що було до шлюбу – то й до Бога"». Стародавніх дитячих вишиванок теж залишилось дуже мало, бо їх передавали від однієї дитини до іншої, та й не в кожній родині дітям вишивали. Але в мене є до десяти таких блуз, а більшість у колекції – жіночі», – уточнює майстриня.
Саме вони є основними експонатами в музеї «Етноскриня», яку згодом відкрила Галина Гафійчук. У її експозиції ще представлені жіночі прикраси, взуття, давня кераміка, розписані ікони на дереві та різдвяні павуки, які здавна робили на Покутті із соломи. Майстриня зауважила, що під час розмови з відвідувачами павуки відчутно похитуються. Каже, у давнину люди вірили, що це приходять духи їхніх пращурів.
Запитую пані Галину про її рідну, покутську вишиванку. «Старовинні жіночі сорочки на Покутті були довгими, бо плахта була вовняна і коротша, а низ блузи слугував на той час продовженням спідньої білизни. Якщо жінки йшли у поле працювати, то сорочку підперізували запаскою або фартушком. Це підтверджують старовинні фотографії», – розповідає майстриня.
Вона додає, що візерунки на Покутті були дуже різноманітними. На початку ХІХ століття покутська блуза нагадувала «борщівську», у якої густо вишивали рукави. Але якщо для «борщівської» характерним є чорний колір, то в покутських блуз рукави вишивали бордовими нитками, коричневими та яскраво червоними. «Тут використовували техніку "верхоплут" (показує, – ред.). На Покутті ще вишивали "білим по білому". Літні жінки називали тут цю техніку "циркована". Покутська вишивка дуже різноманітна. Були ще сорочки-буденки, у них кожний візерунок мав свою назву: "хрестатий", "ключкатий", "лабатий", "сливкові" та інші, усіх навіть важко запам’ятати», – усміхається майстриня. Далі вона показує блузу «з пташками». Говорить, такі вишивали у селах Вербівці та Серафинці Городенківського району.
«Це вже початок ХХ століття. Орнаменти з пташками вишивали не лише на весілля, їх і літні жінки любили носити», – уточнює пані Галина. За її словами, тоді вже жінки більше подорожували, цікавилися друкованими виданнями з орнаментами та запозичували у свої вишивки нові елементи. В ОДЯЗІ ПРИХОВУВАЛИ ВИШИТИЙ ТРИЗУБ «Перлиною мого музею є стрічка Січових стрільців "Січ у Глушкові"», – продовжує свою розповідь майстриня.
Каже, цю стрічку в її рідному селі вишивали жінки хрестиком. До нашого часу дійшла навіть фотографія, яка підтверджує історичний факт. Щоправда, вона дуже пошкоджена, а тому в експозиції не представлена. «Для мене все рідне – то найцінніше», – говорить Галина Гафійчук і згадує історію своєї бабусі, яку на вулиці в радянський час примусили зняти жовту китицю на запасці лише через те, що вона була поряд із синьою.
«Інколи навіть синьо-жовта стрічка в одязі вказувала на переконання людини. У такий спосіб люди хотіли показати свою позицію, але ж уся українська символіка була під забороною», – додає майстриня й демонструє вишивки з тризубами, які є окрасою її колекції. Деякі з них потрапили у збірку після того, як вишитий тризуб люди помітно намагалися заховати в одязі, але не відмовлялися від нього навіть попри страх і залякування. «Це велике чудо, що ці блузи люди змогли зберегти», – наголошує колекціонерка.
У ВИШИВАНКАХ – НАШЕ КОРІННЯ ТА УНІКАЛЬНІСТЬ Більше ніж 20 років Галина Гафійчук не лише береже старовинні вишиванки, а й відтворює їх за старовинними зразками. Вона впевнена, що це допомагає популяризувати традиційну вишивку в сучасному світі. «За радянський час ми дуже багато втратили. Тому наш обов’язок – відновити давнину і передати її нашим онукам і правнукам, зробити все, щоб спадщина не зникла. Радію, коли ці сорочки вишивають інші майстрині. Бо те, що ми зараз робимо, репліки чи копії, вони через 50–100 років матимуть таку ж цінність», – переконана Галина Гафійчук. Майстриня зізнається, коли відтворює старовинну вишиванку, то дотримується не лише кольорової гами, орнаменту та техніки вишивки, а й зберігає технологію пошиття одягу – використовує давній крій, а всі деталі виробу зшиває власноруч. «Моя ціль – відтворити старовинні блузи. Вважаю, що це мій внесок в історію, і для мене це важливо», – говорить Галина Гафійчук. Зізнається, кожне нове замовлення для неї є особливим, а тому підібрати блузу – непростий процес роздумів і примірок. «Більшість людей сьогодні хочуть таку вишиванку, щоб залишити її у спадок дітям», – зауважила майстриня.
На питання, кому з відомих українців дісталася блуза від Галини Гафійчук, майстриня не відповідає. Але як обрати для себе вишиванку, має слушну пораду. «Необов’язково, щоб вона була частиною традиційного строю. Можна знайти вишивку свого села чи регіону і відтворити її на жакеті чи блузі. Бо навіщо нам використовувати китайські, турецькі чи румунські орнаменти, якщо в Україні їх є так багато? В українських вишивках треба шукати своє коріння й унікальність», – радить майстриня і показує другу залу музею, де сучасні вишиванки на манекенах прикрашають авторські силянки та ґердани, які теж зберігають давні традиції, символи і знаки. Такі експозиції, каже пані Галина, нагадують людям про красу української вишивки й надихають до творчості. «Зараз ми з жінками відтворили тут "Глушківське весілля"», – розповідає майстриня й показує весільне деревце, з яким проходить це дійство. Каже, театралізоване весілля віднедавна можуть побачити відвідувачі «Етноскрині», а ще – зробити фотосесію в народному одязі, щоб осягнути усе багатство української спадщини. Фото авторки Фото Історія Івано-Франківщина Культурна спадщина Музей Туризм Вишиванка