5 липня підозрюваний у теракті під Верховною Радою у серпні 2015 року Ігор Гуменюк загинув внаслідок вибуху у приміщенні Шевченківського районного суду міста Києва. Там йому вкотре продовжили запобіжний захід — тримання під вартою. 29-річний чоловік, за даними міністра внутрішніх справ Ігоря Клименка, кидав у спецпризначенців вибухівку, після чого сам підірвався і загинув. Адвокат та рідні не вірять у цю версію і впевнені, що його вбили. Відомо, що Гуменюка, який мав досвід служби на сході у добровольчому батальйоні «Січ», утримували в СІЗО майже 8 років. Від початку повномасштабного вторгнення він просив звільнити його з-під варти, аби мобілізуватися, проте йому весь час відмовляли. Мовляв, злочин, в якому звинувачували бійця з позивним «Дубенко», належить до категорії особливо тяжких. В якому настрої останній час був чоловік і чому його досі не поховали, «ФАКТАМ» розповів його батько Володимир.
«Він рвався на фронт»
— Ігор — єдина дитина в нашій родині, — розповідає батько загиблого Володимир Гуменюк. — Він з дитинства захоплювався історією, завжди спілкувався виключно українською мовою. У Кам'янці-Подільському вивчився на менеджера з туризму і ще студентом возив перші групи за кордон. Йому то подобалось. Син був активним учасником Революції гідності. Був на Інститутській у криваве 20 лютого. Потім став добровольцем батальйону «Січ», згодом підпорядкованому МВС. Воював у Пісках, районі Горлівки, Авдіївки, Дебальцевого.
Незадовго до подій під Верховною Радою син написав рапорт про звільнення з цього батальйону та відбув з Курахового на Донеччині до Києва, бо не хотів бути частиною тих, хто розганяв би патріотів під час мітингів. Ігор мав йти далі на службу у 93-у бригаду. В столиці опинився випадково. Тоді у першому читанні депутати проголосували за зміни до Конституції, правки давали особливий статус Донецькій та Луганській областям. Потім подзвонили знайомі й повідомили про те, що сталось. Далі Арсен Аваков показав посвідчення сина і відкрито звинуватив, що це він кинув ту гранату. Я читав про ті події потім в інтернеті й досі не можу зрозуміти, чи граната була тільки одна, чи ще якусь зброю застосовували.
Ігор Гуменюк був активним учасником Революції гідності, а потім став добровольцем батальйону “Січ”, воював у Пісках, районі Горлівки, Авдіївки, Дебальцевого
Ігорю Гуменюку інкримінували чотири статті Кримінального кодексу України: ст. 348 «Посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця»; ст. 345 «Погроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу»; ст. 293 «Групове порушення громадського порядку»; ст. 294 «Масові заворушення».
Ще одним фігурантом справи став Сергій Крайняк, товариш Ігоря. Він був звільнений з СІЗО після 4,5 року під вартою, хоча й залишився у статусі обвинувачуваного. Зараз він на війні.
— Якось мене не пустили на побачення з сином, — каже батько Ігоря. — На початку один з правоохоронців чомусь просив обов'язково розпитати Ігоря про обставини. Я цього не зробив, розумів, що якесь не те слово банально використають проти нього, щоби сфальсифікувати справу. Коли вийшов, поліцейський був злий й сказав, що більше до сина не пустять. Так і вийшло.
Коли почалось повномасштабне вторгнення, Ігор Гуменюк постійно подавав клопотання відпустити його під домашній арешт і відправити на війну.
Ігор Гуменюк просив звільнити його з-під варти, щоб боронити Україну від російської агресії
— Він рвався на фронт, — продовжує Володимир Гуменюк. – Втекти він би нікуди не міг, тому що кордони були закриті. Напередодні суду мені вдалось почути сина. Він був у гарному настрої, ми ще пожартували. Жодних суїцидальних думок. Та й коли людина щось хоче зробити, Ігор би це зробив ще у камері. Син мріяв нарешті побувати вдома, а я відповів, що це обов’язково станеться, бо ми сумуємо і нам бракує його плеча.
«Син вчергове приїхав на засідання зі своїми речами з надією, що його відпустять під домашній арешт»
— 5 липня було чергове засідання суду, де сину мали подовжити тримання під вартою ще на два місяці, — продовжує батько. — Він вчергове приїхав на засідання зі своїми речами з надією, що його відпустять під домашній арешт. Але над ним кожні два місяці просто знущались. Бо я вважаю, що в цій справі або вже винесіть рішення, або хоча б змініть міру запобіжного заходу. Тут просто мучили його. Згадайте навіть справу поліцейських з Кагарлика, яких перед винесенням вироку за зґвалтування відпустили воювати. Якесь вибіркове правосуддя, чи не так?!
Про трагедію співрозмовник дізнався з новин. Каже — не міг повірити, що його син загине в центрі столиці.
— Бо одне діло — на фронті… Далі нам зателефонував слідчий з Кам'янця-Подільського та попросив нас з дружиною здати ДНК. Ми це зробили, бо думали, що віддадуть тіло. Але, як нам пояснили правоохоронці в столиці, Ігоря віддадуть як мінімум через три тижні, бо експертиза займе певний час, оскільки внаслідок підриву відсутня верхня частина тулуба.
І тут в мене питання. Якби вибухали гранати, то у сина, як і в конвоїрів, теж би постраждали нижні кінцівки. Тим паче мені пояснювали, що і саме приміщення не надто сильно постраждало. Коли я ввечері у день трагедії переглянув відео голови МВС, то мене це також обурило. Бо виходить, що син начебто зайшов в одне місце та забарикадувався, а потім вискочив на вулицю — хоча я не думаю, що у Шевченківському суді з вбиральні можна відразу опинитись надворі…
Що в той час робили конвоїри, які його супроводжували? Ігор зростом 160 сантиметрів, середньої статури. Хіба його не могли затримати? Чи він якийсь Робін Гуд? Дивує, що начальник караулу взагалі знаходився на вулиці… Й після того, за версією Клименка, мій син з вулиці знову забіг до приміщення й забарикадувався. Але це ж потрібно щось мати коло себе, аби підперти ті двері! І тим більше, якщо Ігор забігав, то конвоїри знову стояли та мовчки то споглядали?
Після того мені надали відео, на якому у приміщенні суду між собою розмовляють судді про те, що сталася втеча, чути пістолет, гранату… Й вони собі спокійно сидять. Хоча міністр переконував, що з суду всі були терміново евакуйовані. І що про надзвичайну подію поліція дізналась від жителів сусідніх будинків, а не своїх підлеглих.
Чесно кажучи, логічного ланцюжка я тут не бачу. Якщо Ігор забарикадувався, то можна було застосувати якийсь газ. В крайньому разі можна було б і зв’язатись з нами — батьками, а не спішити з тим всім. Хто дав той наказ на штурм, як і чого — відкрите питання. Чи намагались його врятувати, чи надавали якусь допомогу? Дивує, що зараз розглядаються різні засоби для посилення безпеки суду, конвою. А про тих, кого вони конвоюють, тут жодної мови.
“Я клопотатиму про відкриття кримінального провадження за фактом умисного вбивства мого сина”, – каже Володимир Гуменюк
За словами батька загиблого, ще одне, чого він не може зрозуміти — яким чином син міг пронести до суду гранату.
— Ми з дружиною неодноразово їздили на засідання до сина, — додає пан Володимир. — Коли Ігоря високі та кремезні конвоїри заводили до приміщення, руки були ззаду вище голови в кайданках. Як би не хотів вибратись з них, то було нереально. Після того заводили у клітку (чи так званий «акваріум») і знімали кайданки. Всі його речі ретельно перевірялись. Після суду на руки знову надівали кайданки і виводили. Тому я не розумію, як син міг вирватись і бігати туди-сюди. Я навіть спілкувався зі знайомими місцевими правоохоронцями, вони теж не можуть зрозуміти, як так могло статись. Тому я клопотатиму про відкриття кримінального провадження за фактом умисного вбивства мого сина.
Раніше «ФАКТИ» повідомляли про стрілянину в Києві: чоловік проник в офіс і відкрив вогонь по охоронцям, є поранені.
