5 липня в Шевченківському суді Києва відбулось чергове засідання у справі підриву гранати біля Верховної Ради 31 серпня 2015 року. По обіді в приміщенні суду пролунали вибухи. В результаті загинув підсудний Ігор Гуменюк — колишній боєць батальйону «Січ», його обвинувачували у тому, що він кинув бойову гранату у нацгвардійців, коли у Раді голосували за законопроєкт «Про внесення змін до Конституції України щодо децентралізації влади». Тоді загинули четверо правоохоронців, 65 осіб (за іншими даними, близько 130) отримали поранення. У справі є ще один фігурант — Сергій Крайняк. За даними слідства, він нібито створив димову стіну, щоб Гуменюк міг непомітно кинути гранату. Суд відпустив Крайняка під домашній арешт, наразі той воює під Бахмутом.
Майже вісім років Ігор Гуменюк перебував під вартою та після повномасштабного вторгнення рф рвався на фронт… Чому за такий довгий час йому не винесли вирок, розповів його адвокат Олександр Свиридовський.
«Жодного письмового доказу головуючий суддя не зачитав повністю»
— Маю сумніви, що Ігор Гуменюк сам себе підірвав. Працівники КОРДу могли застрелити його під час штурму. Тому варто дочекатись результатів судово-медичної експертизи, — розповідає «ФАКТАМ» адвокат вже нині покійного підозрюваного Олександр Свиридовський. – 31 серпня було б 8 років, як Ігоря Гуменюка тримали у слідчому ізоляторі без вироку. Звісно, він був морально зламаним. Але навряд чи себе сам підірвав. У суді він ще не встиг надати свідчення та не визнавав вину. П’ятого липня засідання почалось о 15:35, розглядались докази. Далі було клопотання про продовження запобіжного заходу ще на два місяці. Коли я відійшов, аби отримати рішення суду, почув десь п’ять «ударів» з різною періодичністю. Чи то були удари об метал, чи вибухові пакети, не можна було зрозуміти. Потім три вибухи, схожі на гранату. Тоді автоматна черга. Після цього нас вивели.
— У своєму повідомленні Шевченківський районний суд зазначив, що сукупно сторона захисту заявила 47 відводів. Які були підстави для відводів і як на них реагували в суді?
— Кожен відвід обґрунтовувався різними підставами. Більшість відводів заявляв мій колега — захисник Сергія Крайняка адвокат О. Заруцький. Він же подавав обидві скарги до ЄСПЛ. Останні відводи був вимушений заявляти я, бо суд системно істотно порушував право на захист і в мене не залишилось іншої можливості реагувати на такі порушення. Після змін присяжних головуючий суддя вирішив, що він сам (замість прокурора) буде зачитувати письмові докази та сам вирішувати, що доказом є, а що ні. Також головуючий вирішив не надавати оголошені ним докази для огляду захисникам. Отже, суд перейшов на спрощене (фактично письмове) провадження у справі, та в порушення засад змагальності та диспозитивності у кримінальному процесі сам вирішував замість прокурора, які письмові докази сторони обвинувачення із раніше наданих іншим прокурором та вже долучених раніше до справи оголошувати треба, а які не треба вважати доказами та оголошувати не потрібно. При цьому головуючий суддя Циктіч В. М. не лише вирішував, що доказами є, а що ні, а й оголошував їхній зміст лише вибірково на свій розсуд. Докази, які свідчать на користь захисту, намагався не оголошувати взагалі. Нехтуючи правом обвинуваченого на захист, головуючий суддя перешкоджав захиснику висловлювати свою думку про явну недопустимість доказів, які їм частково оголошувались. Зокрема, головуючий повідомив захисту, що ним встановлений такий порядок, що захисники мають право висловлюватись про недопустимість доказів не під час їх часткового оголошення, а лише після проголошення ним (головуючим) цілого тому письмових доказів, в якому зазвичай знаходиться більше десятка або декількох десятків різних письмових доказів обвинувачення. Захисту ці докази суд не показував, а пропонував приходити поза судовим засіданням і знайомитись із ними. Жодного письмового доказу головуючий не зачитав повністю. Наприклад, при оголошенні ним висновків судово-медичних експертиз він оголошував лише номер експертизи, прізвище особи, яка обстежувалась, та частково встановлений висновок (діагноз).
Вирішуючи замість прокурора, що є доказами, головуючий, зокрема, вирішив не оголошувати всі постанови прокурорів та слідчих та акти судово-медичного обстеження, які долучені до справи, повідомивши, що вони не є, на його думку, доказами.
Якщо суд поклав на себе обов’язок проголошувати докази замість прокурора, то принаймні він повинен був це робити в повному обсязі та з певною ретельністю. Після вибіркового оголошення ним цілого тому письмових доказів, головуючий продовжував ігнорувати прохання захисту надати хоч для короткочасного огляду вибірково оголошений ним письмовий доказ, пропонуючи захисту знайомитись із доказами поза судовим засіданням. Лише «дослідивши» таким чином цілий том письмових доказів зі справи, який зазвичай складався з 200−250 аркушів, головуючий пропонував сторонам висловити свою думку. У разі, якщо прокурор не готовий був повідомити суду своє ставлення до проголошених судом доказів та назвати аркуші справи, на які слід звернути увагу, суд відкладав дослідження цього тому доказів на наступне засідання та оголошував, знову лише вибірково, цитати з письмових доказів іншого тому. Таким чином в нас було «відкладено» дослідження доказів кількох томів. До їх подальшого дослідження, суд іноді не повертався взагалі.
Ігор Гуменюк у суді
«Кожен мій виступ суд постійно обмежував, намагався перебивати та забороняв говорити, чим порушував право особи на захист»
— Наведіть приклади цих порушень.
— Наприклад, під час судового засідання 15 травня 2023 року головуючим було вибірково проголошено витяги з деяких письмових доказів в томах справи з № 37 по том № 42. Які саме докази та з яких томів справи головуючий планував вибірково проголосити на наступному засіданні, він захисту не повідомляє. Під час вибіркового проголошення для огляду захисту докази навіть для короткочасного огляду суд не надавав, що унеможливлювало захист та відстоювання захистом позиції про недопустимість та/або неналежність таких доказів. Спочатку, на перших засіданнях у новому складі суду, головуючий надавав захисту принаймні 5 хвилин для ознайомлення з одним томом (!) проголошених частково доказів, проте потім він припинив це робити взагалі, чим нівелював право на захист особи від обвинувачення. Переважна більшість доказів, які повинні були досліджуватися, були долучені до справи попереднім складом суду та надані прокурором також без їхнього дослідження, без надання для огляду стороні захисту та без з’ясування думки сторони захисту, що Кримінальним процесуальним кодексом не передбачено. Захист вимушений висловлюватися про недопустимість таких доказів лише навмання. Кожен мій виступ суд постійно обмежував, постійно намагався перебивати та забороняв говорити (втручаючись у здійснення захисту), чим порушував право особи на захист. Прокурора суд не обмежував та не перебивав, надаючи йому можливість вільно висловлюватись. Такими діями головуючий істотно порушував рівновагу між сторонами та засади змагальності та диспозитивності. А фактично об'єднав функції судді та обвинувача. Крім того, в порушення вимог КПК, головуючий та працівники апарату суду не складали своєчасно та не направляли до Київського апеляційного суду повний текст ухвал про продовження тримання під вартою І. Гуменюка та відповідні матеріали, чим унеможливлювали апеляційний перегляд ухвал суду першої інстанції, а з 1 грудня 2022 року фактично перестали складати й направляти такі ухвали та матеріали до апеляційного суду взагалі.
Останній відвід мною було заявлено з підстав, що Європейський суд з прав людини постановив 16.02.2023 рішення у справі «Крайняк проти України» (заява № 68353/17), яким встановив порушення органами влади України (національними судами) вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод під час розгляду кримінальної справи № 761/29701/16-к за обвинуваченням Крайняка С. В. та Гуменюка І. В. Відвід не розглядали. Зазвичай кожен відвід розглядали не більше 5 хвилин.
Ігор Гуменюк на Майдані
«Завжди мала бути умова, що головуючий — донецький суддя»
— Коли Європейський суд з прав людини почав розглядати справу за заявою Ігоря Гуменюка проти України щодо тримання під вартою? На якій стадії ця справа?
— Справу «Гуменюк проти України» ЄСПЛ розглядає з 2019 року. Справу «Крайняк проти України» розглядав з 2017 року. У справі «Гуменюк проти України» ЄСПЛ завершена комунікація, очікуємо на рішення. ЄСПЛ запропонував уряду України надати суду до 19 червня 2023 року будь-які коментарі щодо вимог про справедливу сатисфакцію та будь-які подальші зауваження, які вони можуть зробити.
— Голова осередку «Сокіл» у Кам'янці-Подільському Ярослав Клизуб днями під час свого інтерв’ю ЗМІ вкотре нагадав, що експертиза ДНК не знайшла зразків Гуменюка на чеці та запобіжному кільці кинутої гранати. Чи були ще якісь основні аргументи по суті ситуації?
— Аргументів у захисту дуже багато. Переважна кількість доказів прокурора мають явні ознаки недопустимості, бо отримані з істотними порушеннями, зокрема, докази, за якими проводились експертизи, та зразки для експертиз (біологічні, фото тощо) отримувались примусово, без дозволів суду, а отже, є явно недопустимими. Всі зразки в Гуменюка відбирались примусово — без його згоди та дозволу суду. Переважна більшість судово-медичних експертиз потерпілих проводилась без їх обстеження, а лише на підставі медичної документації, яка у переважній кількості випадків отримувалась слідчим з лікувальних закладів без дозволу слідчих суддів.
— Знаю, що Ігор Гуменюк постійно просився на фронт. Що вам відомо про це і чому його не відпустили туди?
— Мій підзахисний був активним учасником Революції гідності. З початку АТО він 1,5 року пробув у гарячих точках у складі батальйону «Січ», який підпорядковувався тоді ще міліції. Далі відбулась ротація, Ігорю пропонували роботу в охороні громадського порядку. Словом, — ганяти націоналістів, яким він і був. Він не захотів, звільнився і планував вступити до лав ЗСУ. Вже перебуваючи у СІЗО, коли я до нього приходив, він постійно читав історичні книги, автобіографію Степана Бандери. У своєму щоденнику він малював позиції, де поставити правильно кулеметні точки. В нього вилучили радянський статут сухопутних військ. Він жив війною… Ігор неодноразово звертався з проханням піти воювати, захищати країну. Якби йому сказали: «Давай, визнай вину — і ми тебе відразу відпустимо на фронт», то він би зробив це.
“Мій підзахисний був активним учасником Революції гідності. З початку АТО він 1,5 року пробув у гарячих точках у складі батальйону “Січ”, який підпорядковувався тоді ще міліції”, – розповів Олександр Свиридовський
У нас є країна-агресор. Що роблять вони? Вони створюють у колоніях спеціальні умови, щоб адміністрація та «блатні» пресували тих, хто відмовляється укладати контракти. Ви думаєте, що вони там так просто їх укладають? Ні. Бо створюються такі умови. Й окупанти женуть на війну ув’язнених, які без досвіду, але з характером. І тому, якщо росія жене на фронт всіх без досвіду, чому у нас з практичним досвідом і мотивовані патріоти не можуть воювати? Це ж не один такий випадок. При всій повазі до торжества правосуддя, я вважаю, що захист Батьківщини під час війни — це важливіше за вирок суду. Навіть найбільш законний та справедливий. Але чому таких людей не пускають?! Яка різниця, які наслідки й наскільки важкий злочин? Може, він такий професійний, (до речі, Ігор був інструктором з вибухової справи у «Соколі»), що міг би принести більше користі там, на фронті? Гуменюк не раз писав клопотання, що готовий воювати на найскладніших напрямках.
— Щодо судді Віталія Циктіча. ЗМІ повідомляли, що він з Донеччини і дружина має російське громадянство. Що вам про це відомо?
— Розглядав справи під час Майдану, позбавив когось водійських прав. Був люстрований, написав, що не підлягає люстрації. Дружина має громадянство рф, майно там. Якщо ви глянете по нашій справі, то, по суті, було 15 авторозподілів. Що цікаво, завжди мала бути умова, що головуючий — донецький суддя. Перша головуюча була Лідія Щебуняєва, голова Харцизького районного суду Донецької області. Я їй заявляв відвід. Вона ухвалювала рішення, коли вже там висіли прапори окупантів і поруч з нею катували та відрубували руки українським бійцям у полоні. Й більшість справ були по амністії тих, хто потім пішов у збройні формування окупантів. Наступний головуючий суддя — Олена Мєлєшак з Мар'їнки. Далі був суддя Лінник, теж з Донеччини, колишній податковий міліціонер.
— Є інформація про те, що наразі чекають допиту 153 потерпілі та понад 500 свідків. Це реальне число?
— 153 потерпілі та понад 500 свідків зазначені в реєстрі матеріалів досудового розслідування. Під час розгляду попереднім складом суду прокурор Офісу Генеральної прокуратури не зміг визначитись і не заявив, скількох він планує допитати. Під час розгляду новим складом прокурор Шевченківської районної прокуратури сказав, що буде просити допитати лише шістьох свідків. Скільки реальних свідків заявила б сторона обвинувачення, я не знаю. Захист планував допитати, та заявив про це суду, близько 100 свідків сторони захисту.
— Які подальші плани щодо роботи у справі? Чи будуть родичі померлого вимагати розглянути справу до кінця?
— Про подальші плани мені ще нічого невідомо. Я не визначився і не знаю, як вчинити, в тому числі з огляду на позицію батьків. З 31 серпня 2015 року, майже 8 років, я захищав Ігоря Гуменюка без жодного фінансування з боку будь-кого.
Раніше «ФАКТИ» повідомляли, що, на думку батька загиблого у Шевченківському суді Ігоря Гуменюка, його вбили.
