Театральна терапія: як сцена сприяє ветеранам у опрацюванні воєнного досвіду Репортаж 08.04.2026 13:15 Укрінформ У Першому театрі міста Львова презентували трагікомічну виставу «Директор ліфта», яку створила команда «Театру Нескорених»
Пацієнти центру реабілітації UNBROKEN самостійно написали п’єсу та представили її на сцені. Вони стверджують, що спільна творчість дарує відчуття: “Ми – не самотні”.
Кореспондент Укрінформу поговорив з колективом театру про те, як з’явилася вистава, як колишні воїни приєдналися до проєкту і яку роль театр відіграє в їхньому оздоровленні.
ВСЕ БЕРЕ ПОЧАТОК З ТЕКСТІВ
У залі для глядачів – пусто, але на сцені вже активно триває підготовка. Звідкись згори, за кулісами, безперервно лунає одна й та сама нота – фахівець налаштовує піаніно, яке стане складовою музичного оформлення вистави.
Актори з’являються на сцені, перекидаються словами, жартують і поступово занурюються у свої ролі. В центрі – велика металева конструкція. Саме біля неї і буде розгортатися історія, яку учасники «Театру Нескорених» готують для глядача.
– Щоб її змонтувати, нам потрібно ще приблизно годину, – кажуть ті, хто повинні перетворити цю конструкцію на декоративні двері ліфта. У цей час спілкуюся з групою театру, поки їх не захопила репетиція.
– Поранення я отримав “за кордоном”. У складі свого підрозділу їздив “на заробітки”. І “заробив”. Ну, трохи у збиток, але… – іронізує про свій досвід один із акторів, ветеран 41-ї окремої механізованої бригади Руслан Пригода.
До «Театру Нескорених» він потрапив, як і чимало інших учасників, завдяки написанню текстів.
– Все почалося з того, що пані Катерина запросила пані Ірину Гарець, щоб вона попрацювала з ветеранами над текстами. Щоб вони могли висловити свій біль. З цих текстів згодом виникли перші п’єси, – розповідає Руслан.
Він згадує про Катерину Кіт-Садову, дружину міського голови Львова та соціальну співробітницю центру UNBROKEN. Саме вона запропонувала драматургині Ірині Гарець приєднатися до роботи з ветеранами, щоб допомогти їм не тільки фіксувати свої переживання, а й трансформувати їх у сценічні історії.
– Перші тексти, які пише будь-який автор, про себе. В них відображається якась дуже сильна, здебільшого травматична подія, яка трапилася в його житті. Він на це опирається, стає трохи осторонь та може об’єктивно оцінити, що відбулося. Чим більше він перечитує цей текст, тим ця історія травми стає трохи далі від нього, – пояснює Ірина Гарець.
ГУМОР, ЯКИЙ СТАВ ВИСТАВОЮ
Однак не всі п’єси народжуються з текстів про особисті переживання їхніх творців, і не всі ветерани готові їх писати. Так сталося і з «Директором ліфта». Один із авторів трагікомедії, колишній військовослужбовець 95-ї десантно-штурмової бригади Роман Онучко, говорить, що не бажав повертатися до теми війни і знову відчувати ці емоції. Натомість він поділився розповіддю, як жартома вимагав 25 євро з тих, хто користувався ліфтом у реабілітаційному центрі.
– Я ходив і жартома “збирав” з людей у ліфті гроші. З усіх – навіть з іноземців. Кожен поверх – 25 євро. Вони мені казали: «Ми будемо сходами ходити», а я відповідав: «Не хвилюйтеся, я й сходи платні зроблю», – сміється Роман, який у виставі грає того самого директора ліфта.
Ця розповідь сподобалася Ірині Гарець, яка якраз хотіла створити комедійну п’єсу про життя реабілітаційного центру. Вона і записала розповідь ветерана.
– Пані Ірина розуміла, що сама це не зможе зробити – щоб передати все, що там відбувається, треба це пережити. Тому вона запросила до процесу всіх бажаючих. Зібралося декілька людей, ми почали згадувати якісь історії, обмінюватись думками, сміятися тощо. А вона це все записувала, систематизувала і потім приносила, щоб ми перечитували. Щось відкидали, додавали, переробляли – і так виник «Директор ліфта», – ділиться Руслан Пригода.
ДОРОГА НА СЦЕНУ
Загалом, потрапити у виставу «Театру Нескорених» можна різними шляхами. Хтось приєднується самостійно. Так сталося з військовим 67-ї окремої механізованої бригади Денисом Монастирським. У виставі він виконує декілька ролей і відповідає за музичний супровід – грає на піаніно.
– Після місяця у палаті хірургії стало дуже сумно. Я зрозумів, що не можу більше залишатися наодинці зі всіма своїми думками. Мені потрібне було товариство. І я почав шукати можливості. Так потрапив на читку «Директора ліфта», – зазначає він.
Дехто, як от колишній військовий 12-ї бригади спецпризначення «Азов» Тарас Якимович, у якого у виставі роль іноземця, потрапив на читання випадково.
– Я просто проходив коридором. І мене пані Катерина бере за руку: «Там треба прочитати текст замість когось». З того часу я тут, а той, замість кого читав, так і не з’явився більше на читках. Потім ця історія переросла у цілу виставу, – розповідає Тарас.
А військовий 24-ї окремої механізованої бригади Олег, який у виставі грає фізіотерапевта, жартує, що його фактично «завербували».
– У грудні-січні у нас в UNBROKEN була тема вертепів. Я брав участь, гарно відіграли. А пані Катерина, як таке бачить, одразу залучає людину: “Ви будете з нами”, – каже він.
ГРА ДОЗВОЛЯЄ НЕ ЗАКРИВАТИСЯ В СОБІ
– Я усвідомлюю, що порожнеча всередині нікуди не зникне. Але такі моменти, як у театрі, дуже добре від неї відволікають. Будучи його частиною, розумієш, що життя не закінчується, а ти ще потрібний в цьому світі, оскільки можеш щось таке створювати. І це дає тобі поштовхи, щоб не замикатися в собі, а жити далі, – говорить Олег.
Як додає Руслан Пригода, участь у театральному колективі не лише дає можливість ветерану вивільнити свої емоції, забути про обмеження на зразок «а що скажуть люди?», а й соціалізує.
– Ми тут не просто зібралися, поговорили і розійшлися, хто куди. У нас формується більш тісний колектив. Усі між собою знайомляться і розмовляють не тільки про виставу, але й про життя, – каже він.
Важливу роль відіграє і публіка.
– Теми, що лунають зі сцени, знаходять відгук у залі, оскільки серед глядачів є ті ж військові, які проходять війну. І актори під час вистави розуміють, що вони – не самотні, що для усіх присутніх це – спільна історія. Це об’єднує і мотивує, – говорить Ірина Гарець.
– Ми ж, зі свого боку, показуємо, що після поранення життя не зупиняється. Його потрібно продовжувати, – додає Роман Онучко.
НЕ УНІВЕРСАЛЬНИЙ, АЛЕ ЕФЕКТИВНИЙ ІНСТРУМЕНТ
Незважаючи на те, що написання текстів, їх перетворення на п’єси та участь у виставах вже деякий час застосовують у реабілітації ветеранів і пацієнтів UNBROKEN, єдиної методики поки що не існує.
– Ми тільки стали на цей шлях. Шукаємо і дивимось, що працює, а що ні. Ми вперше стикаємося і з такою війною, і з тим, що театр може працювати з такими темами, – зазначає Гарець.
За її словами, театр не є універсальним інструментом для всіх. Але для тих, кому цей формат підходить, може стати дієвою підтримкою.
– Театральна історія може як допомогти, так і пройти повз. Але якщо людині підходить, тоді це працює. Хлопці та дівчата самі кажуть, що це для них стало терапією, – додає драматургиня.
Коли ми завершували розмову з нею, на сцені вже активно тривала репетиція. Поведінка акторів, їхні діалоги, жарти, паузи, помилки і підтримка один одного створювали від побаченого враження, що їм тут комфортно. Що для цих людей, які ще недавно залишалися наодинці з лікарняною палатою, театр дійсно «зайшов» і став розрадою.
Ігор Федик, Львів
Львів Реабілітація Театр Військові Вистава