Техно-арт на лінії вогню 07.04.2026 11:30 Укрінформ Як митець з Луганської області знайшов застосування своїм інженерним здібностям на передовій
Про майстра з Сєвєродонецька Олександра Моїсеєнка Укрінформ публікував матеріал десять років тому – переважно як про скульптора, який створював у стилі техно-мистецтва. Хоча це не було головним видом його діяльності – скульптури він майстрував для задоволення, даруючи їх рідному місту. Про його сприяння армії теж згадувалось, але мимохідь. З початком повномасштабної війни Олександр немов «зник з поля зору», втім, згодом у ФБ почали з’являтися його світлини, зроблені у прифронтовій майстерні. На передовій він повною мірою застосував свої інженерні таланти.
Павич
35 ПРЕЗЕНТІВ ДЛЯ МІСТА і БОРЩУ НА ДОДАТОК
Сєвєродонецьк – місцевість сувора. Без архітектурних надмірностей. Але… Йдеш повз типові п’ятиповерхівки, аж раптом погляд фіксується на чудовому павичі. І ти мимоволі зупиняєшся, тим паче, що він тут не сам. До не менш дивовижної бабки повзе чорний-пречорний павук, а на високому ганку показує зуби-свічки триголовий «Горинич». Дракон зовсім не лячний, адже скульптор «ліпив» його з самого себе. «Це – про мене. Такий самий галасливий, добросердечний, любитель хильнути пива», – зізнавався він. Згодом до цього «звіринця» доєднався піратського вигляду папуга. Розмістився на штурвалі, напевно, від «Чорної перлини»; поряд – кована скриня, наповнена піастрами.
Павук і бабка. 2016
Загалом місто прикрашали десятки його скульптур, зварених і змонтованих практично з металобрухту. Дехто з краян нарахував 35 таких дарів. А на свята Олександр Григорович вивозив на головну площу власноруч зроблену польову кухню, в якій апетитно кипів зварений ним же борщ. Або куліш. Частувалися всі охочі.
А водночас митець займався волонтерством – виготовляв у великих обсягах «буржуйки», станини для кулеметів і ще багато чого, що було вкрай необхідне для розташованого неподалік від міста фронту. Тому перекваліфікація у військового зброяра не стала для скульптора проблемою.
…Номер телефону Моїсеєнко за десять років не змінив, отже, зв’язатися з ним виявилось нескладно. Домовились, що журналіст не розголошуватиме номер військової частини, в якій він служить, натомість майстер повідомив, що працює на великій лінії: «Можна написати, що я їжджу, ремонтую зброю, починаючи з Сумщини – Харківський напрямок, Луганський напрямок, Донецький. Доводилось і в Херсонській області працювати. І звідти привозять зброю на ремонт, і самому доводиться їздити».
Розпочали зі спогадів про 24 лютого 2022 року.
Сіверськодонецьк
– Я хотів залишитись у теробороні, поїхав до військкомату, але він був зачинений. Зідзвонився з Андрієм Жидковим (волонтер, військовослужбовець; нещодавно загинув, – ред.). Ми були друзями, разом виготовляли буржуйки, станини для кулеметів, усе інше. Хотів залишитись у Сєвєродонецьку, але мені зателефонували хлопці, так би мовити, зі спецслужб, і наполегливо порадили, щоб я виїхав і вивіз родину, оскільки в росіян і в сепаратистів я вже був на обліку. Згодом це підтвердилось.
Олександр посадив дружину, дітей, вивіз їх у Дніпропетровську область, а близько третьої години того ж дня дружині подзвонили сепаратисти і спитали, де вона перебуває. Чомусь дзвонили не йому, а їй.
– Я зрозумів, що ухвалив правильне рішення.
ЛАГОДИТЬ ВСЕ, ЩО СТРІЛЯЄ І НАВІТЬ БІЛЬШЕ
За три доби дістався до товариша, який колись воював у ЗСУ, але був демобілізований. Там залишив сім’ю. Мати, до речі, не бажала їхати разом із ним. Згодом її вивезли волонтери.
– З товаришем ми поїхали до Києва в ТрО, але й там не вийшло, і я перейшов до спецбатальйону МВС «Миротворець» – просто я їх у Сєвєродонецьку «доглядав» з 2015 року. Десь місяць перебував у Києві, а потім, коли стало ясно, що столицю не штурмуватимуть, нас відпустили, оскільки ми вважалися поза штатом. Тоді я перевіз родину в Івано-Франківськ і згадав, що мене добре знали саме як спеціаліста з ремонту озброєння. Звернувся до командира тієї частини, і з 18 квітня 2022 року я ремонтую зброю в ЗСУ. Іноді – техніку. Кулемети, міномети, гранатомети, гармати і все інше. Майже чотири роки…
У майстерні. Сіверськодонецьк-2016
А за два дні до того митець встиг повернутись до Сєвєродонецька, щоб вивезти зі своєї майстерні на власному автомобілі зварювальний апарат, шліфмашинки, компресор, інструменти – скільки міг вмістити. Це було досить небезпечно – на північну околицю вже починали заходити рейдові групи противника.
Дружина про це не знала – він їй сказав, що був у місті, тільки на зворотному шляху, після того, як проїхав Лисичанський нафтопереробний завод (у бік Бахмута). А з дому забрав тільки документи і два кухонних ножі. Жінка три дні була за це на чоловіка ображена. Згодом погодилась, що він усе правильно зробив, тому що за допомогою цього інструменту він уже міг лагодити гармати.
А дім його згорів. Пізніше. Десь у другій половині травня Олександр побачив документальні кадри: наш танк їде вулицею Маяковського повз його будинок, і той стояв уже згорілий після влучання снаряда. Майстерня теж не вціліла – її потім розграбували росіяни та їхні поплічники.
– Ви знайшли, де розмістити вивезене обладнання?
– Тодішній заступник комбрига 58-ї бригади Богдан Дмитрук подарував мені мікроавтобус «мерседес» (по суті, великий вантажний бус), і я в ньому обладнав майстерню, – відповів Олександр Григорович. – Їжджу, ремонтую озброєння. Оскільки все вивезти не вдалося, зрозумів, що мені потрібна така майстерня, щоб я міг сісти й поїхати, куди треба, де максимально міг би використати свої руки та знання.
Орденів майстер ще не має, але медалі вже заслужив. Керівництво частини його цінує, тим паче, що вони знайомі з 2017 року. Каже, чудовий підрозділ. Як приклад, навів такий випадок: коли потрібно було зробити небезпечну операцію – діставати снаряд зі ствола, він зробив відповідний пристрій, а комбат із ротним залізли в башту: приймали снаряд з боку казенної частини гармати.
– Ось такий у мене підрозділ, за який я тримаюсь.
СОЛДАТ, ЯКИЙ ВИРІШУЄ ЗАВДАННЯ
Пропозиції перейти до іншої частини надходили. Співрозмовник каже, колись пропонували до Києва переїхати і навіть готові були родину забезпечити. Не погодився.
– Я тут на своєму місці. Не просто сам працюю, за тією ж схемою, як у нас було в Сєвєродонецьку: моя майстерня, мої знання, мій інструмент. Ні. Я знайшов команду, з якою можна – і потрібно – робити максимум корисного для ЗСУ. Я тут навчив деяких хлопців; є люди, в кого є свій хороший досвід. Підібрав інструменти, і ми займаємось ремонтом певних видів озброєння. Максимально відновлюємо. Добре, що в нас такий колектив підібрався, тим більше, що озброєння в нас дуже різнорідне, починаючи від кулеметів Другої світової і закінчуючи сучасною зброєю, що надійшла з країн НАТО.
Наприклад, карабіни М4, які є на озброєнні у Сполучених Штатах. Часто трапляються такі екземпляри, про які в інтернеті немає інформації. Але хлопці вчаться, набираються досвіду. Іноді навіть самі виготовляють запчастини, яких немає на жодному складі. Роблять оптику, точніше – механічні частини прицілів. Навіть якщо воно надходить у робочому стані, але не нове. А було й таке, що новий автомат привезли, а він не працює, тому що просто тугий. Усього слід було трохи підточити – і він запрацював. Треба тільки знати, в якому місці точити і наскільки.
– Ви військовослужбовець чи вільнонайманий працівник?
– Я військовослужбовець ЗСУ, звання – солдат, – відповів зброяр. – Фактично посада – інженер. Командир викликає: «Сашко, є проблема, треба вирішити, треба організувати, треба вигадати». До речі, ми дуже схожі з нашим зампотехом за характером, ми товаришуємо, спілкуємося на «ти» саме з ним, тому що ми, дійсно, як брати. Мене виділяють як інженера. Виникає питання, з’явилося щось «іноземне», щось нове – мене викликають: «Григоровичу, треба подивитись». Утім, я не приймаю рішень. Кажу, як фахівець: можна так і так зробити. А на наради я не ходжу. Для цього є офіцери, і я вважаю це правильним. Це, до речі, одна з причин, чому я не прижився в теробороні. Мені вистачило три дні, щоб зрозуміти, що основна наша проблема: «де два українці, там три гетьмани». Тому у 2022 році я пішов до спецбатальйону МВС. Має бути єдиноначальність. Є командир – він ухвалює рішення. А коли як на мітингу, це потім закінчується дуже погано.
Там, де зараз служить Олександр, єдиноначальність присутня повною мірою. Командир, коли майстер йому зателефонував, не вагався: «Сашко, беру тебе як спеца». І Моїсеєнко за чотири роки жодного разу не стояв у наряді. Натомість – створив майстерню, забезпечив її інструментом. Іноді – вкладаючи свої гроші. Завантажує свою автівку обладнанням, деталями і везе це все туди, де воно потрібне.
– Я – спеціаліст. Виникає питання – треба вирішити. Дістав із кишені свої гроші – вклав. Сів, поїхав, забрав вантаж, привіз, знайшов спосіб, як його відремонтувати. Якщо необхідно – відвіз іншим фахівцям, щоб було швидше.
НЕ ЗАЛЕЖАТИ ВІД МИНУЛОГО
Питання про патріотизм не було заплановано, Олександр Григорович сам його порушив, бо воно йому болить:
– Зараз тривають суперечки щодо ухилянтів, ТЦК, всього іншого. Моя думка: коли хочете влізти в таку суперечку – відкрийте визначення «громадянин». Там усе чітко написано: на що він має право і що має виконувати по відношенню до держави. Так-от, я кажу: чому мене навчила Україна – я отримав диплом техніка, вивчився в інституті – і тепер ці знання я використовую, щоб Україну зберегти. Коли виникають суперечки на тему, хто кому винен, я завжди кажу: «Хлопці, ось у мене в дипломі написана держава, яка мені його видала: Україна, і я хочу цю державу підтримати – в міру своїх сил». Державу і її громадян.
– Ваші скульптури в Сєвєродонецьку вціліли, не знаєте?
«Змій-Горинич»
– З того, що знаю, сто відсотків «Смішарики» біля міського ДК стоять. «Автомобіль» теж стоїть. Біля «Стоматології» на Курчатова «Змій-Горинич» і все інше теж начебто стоїть. Єдине, що знаю, знесли будівлю, де був Кризовий медіацентр. «Дудка» на ганку стояла – тепер цієї роботи немає. Окупанти знесли цю будівлю разом зі скульптурою. Трапляються відоси – хтось їде Сєвєродонецьком… У бібліотеці інституту робота, мабуть, постраждала, тому що, наскільки я знаю, туди були прильоти, зруйнована сильно.
– Боюсь, якщо вийде текст – чи не кинуться орки нищити ваше надбання?
– Якщо чесно, мені це абсолютно байдуже, – несподівано заявив автор тих скульптур. – Озиратись, дорожити… Я точно не хочу залежати від минулого. До речі, нещодавно мені вночі приснилось, що все, зроблене мною в минулому житті, у мене просто перед очима згорає такими великими «пластівцями», як картон горить, і відлітає над полем. А поле все засипане попелом. Все стало попелом, залишилось холодне почуття відірваності. Їм потрібна красива картинка, а мої роботи все ж нестандартні… Я думаю, просто перефарбують і забудуть. Як росіяни завжди робили: привласнювали чуже, розповідали, що це їхнє досягнення.
Для захисту від ворожих дронів
Останнє питання було, чи робить майстер на фронті щось «для душі».
Спарка в процесі
– Задумів багато, – зізнався скульптор. Маючи під рукою інструмент, якщо іноді є вільний час, продовжую свою мистецьку тематику. Виходять невеличкі такі роботи; як сувеніри – роблю подарунки військовим або гостям підрозділу. Утім, для свого підрозділу, і взагалі для ЗСУ, я залишаюся ще й волонтером. Їжджу, вимінюю на метал інструмент, якісь матеріали, деталі. Знайшов річковий буй, сантиметрів 60. Хотів зробити Котигорошка, в касці, з «Джавеліном на плечі, з шаблею, з булавою. Зробити таку фотозону, щоб Котигорошко стояв на скрученій гусениці від розбитого російського танка. Але часу немає. Поки що в планах. Тому що в першу чергу я зайнятий ремонтом усього, що стріляє. Що вбиває наших ворогів. Це більше на часі. З останнього: зробив спарений зенітний кулемет, оскільки дрони тепер літають вище. Кулемети в нас малого калібру – 7,62 мм, не дістають до них. Спарка вже на чергуванні стоїть. З нічним прицілом, з планшетом…
* * *
Митець дозволив скористатися світлинами з його сторінки в ФБ. І там досить багато фотографій з його художніми витворами. Деякі з них, за складністю роботи, звісно, поступаються «Павичу», однак є в них щось таке, що свідчить про зростання зрілості Моїсеєнка як художника. Чи він просто став старшим на десять років, чи так вплинула на свідомість безпосередня близькість війни. А можливо, і те, й інше.
Фото автора та з ФБ-сторінки Олександра Моїсеєнка
Луганщина ЗСУ Військові Скульптура Ремонт Сіверськодонецьк