Гостомельський рубіж: 3502 метри до Києва за три дні 24.02.2026 10:44 Укрінформ 24 лютого 2022 року три з половиною кілометри злітної смуги Гостомельського аеродрому перетворилися на арену битви, де вирішувалась доля захисту української столиці.
До початку масштабної війни Міжнародний аеропорт ДП «Антонов», що знаходиться біля мальовничого містечка Гостомель на Київщині, одночасно служив базою вантажних літаків компанії «Авіалінії Антонова» та дослідницьким майданчиком для майбутніх розробок української авіаційної промисловості.
За численними характеристиками, це був неповторний аеродром. Проте міжнародне визнання тривалий час було пов’язане в першу чергу з легендарним літаком Ан-225 «Мрія», адже саме тут цей найбільший у світі повітряний гігант мав місце постійної дислокації.
Ще одна важлива особливість аеродрому – його географічне положення. У вихідний день звідси до центру Києва можна доїхати приблизно за сорок хвилин – якщо пощастить, і на дорозі не буде заторів. Значно менше часу потрібно, щоб долетіти гелікоптером з кордону з Білоруссю до Гостомеля. Цю відстань, близько ста кілометрів по прямій, гелікоптер на крейсерській швидкості подолає за 25–30 хвилин.
Стратегічно важливе розміщення аеродрому і його потужна злітно-посадкова смуга, що може приймати надважкі військово-транспортні літаки, стали ключовими факторами, якими керувалися росіяни, намагаючись в перший же день повномасштабного вторгнення в Україну захопити ці надзвичайно важливі повітряні ворота Києва.
Укрінформ поговорив з бійцями Національної гвардії України, яким 24 лютого 2022 року на 3502 метрах довжини гостомельської «злітки» випало першими вступити в бій з ворожим десантом і зірвати задуми російського командування щодо захоплення української столиці за лічені дні.
НА ПЕРЕДОВІЙ ГОЛОВНОГО УДАРУ
У ніч з 23 на 24 лютого 2022 року командир зведеного зенітно-ракетного взводу лейтенант Сергій Фалатюк ніс службу у складі чергових сил підрозділу Національної гвардії України, який охороняв стратегічно важливий об’єкт – аеродром ДП «Антонов» у Гостомелі.
Бригада швидкого реагування НГУ «Рубіж», де служив Фалатюк, знаходилася на той час поблизу аеродрому, проте, з січня 2022 року основні підрозділи з’єднання перебували за межами місця їх постійної дислокації.
Спочатку їх вивели на полігон для бойового злагодження, а потім, приблизно за тиждень до повномасштабного російського вторгнення, зі стрільбищ та навчальних полів терміново відправили на схід – головний удар противника в разі початку масштабної війни очікували саме там. Отже, найбільш боєздатні підрозділи частини зустріли початок російської агресії в дорозі, а в пункті постійної дислокації залишалися лише декілька десятків військовослужбовців з управління бригади, тилових служб, небагато контрактників та близько двох сотень солдат строкової служби, яких до виконання бойових завдань на Донбасі не залучали.
Сергій, який на ротації в зону ООС їздив упродовж попередніх кількох років неодноразово, чекав своєї черги вирушати на схід з дня на день.
Однак ці плани змінила війна.
ВІДЧУТТЯ ТРИВОГИ
«23 число запам’яталося напруженим чеканням якогось вирішення.– Згадує нацгвардієць. – Навіть після завершення поблизу наших кордонів російсько-білоруських навчань і запевнень російського керівництва про те, що підрозділи РФ готуються до повернення в Росію, чіткої впевненості, що так і буде, ми не мали».
Особливо тривожили повідомлення про зосередження на білоруських аеродромах великої кількості армійської авіації, зокрема новітніх російських розвідувально-ударних гелікоптерів Ка-52 «Алігатор». Ці розрекламовані гелікоптери ворожа пропаганда самовпевнено називала «повітряними танками», акцентуючи на їхній винятковій маневреності, живучості та вогневій потужності.
Сергій Фалатюк
Сергій розповідає, що перед тим як заступити на чергування, ще раз обговорив із хлопцями можливі сценарії розвитку подій, нагадав, як саме виглядають ворожі Ка-52, Мі-8, Мі-24, інші «вертушки», і тільки після цього разом із побратимами виїхав у бронеавтомобілі «Варта» до місця несення служби, на аеродром.
Бронеавтомобіль слугував йому свого роду мобільним командним пунктом: тут були засоби зв’язку та спостереження, інше необхідне для несення служби обладнання. Хоч у повітрі й відчувався запах тривоги, ніхто до кінця не вірив, що саме цієї ночі має щось статися.
«Звечора все було у більш-менш звичайному режимі. Наша піхота була на своїх місцях, обслуга зенітних установок перебувала на бойових позиціях.– Розповідає Фалатюк.– Я знаходився у «Варті», поруч із радіостанцією, приймав доповіді з постів, сам доповідав старшому начальнику про поточний стан справ на позиціях».
Близько четвертої години ранку бійці з позиції, розташованої трохи вище за інші, повідомили в ефірі, що щось дуже швидко пролетіло на Київ. І потім, майже відразу після цього, з боку столиці пролунав потужний вибух…
Щоб на власні очі побачити, що відбувається, офіцер виліз на дах розташованої поруч двоповерхової будівлі. Звуки, які доносилися від ракет, що летіли на Київ, вражали слух – раніше такого Сергій ніколи не чув. Нічна темрява здригалася від жахливого гуркоту «прильотів» і час від часу спалахувала на горизонті вогняними спалахами.
ХОРОШИХ НОВИН НЕ БУЛО
Строковик-нацгвардієць Дмитро Усманов увечері 23 лютого ліг відпочивати після десятої вечора. Наступного дня хлопець разом із товаришами мав заступати на чергування з оборони й охорони Гостомельського аеродрому.
Дмитро Усманов
У бригаді він проходив строкову службу з 2020 року, тому до нарядів і чергувань був звиклий. Однак патрулювання території гостомельського аеродрому для особового складу бригади було чимось новим – тільки на початку лютого 2022 року керівництво ДП «Антонов» змирилося з можливою присутністю військових на території підприємства, до того ж категорично заборонивши їм облаштовувати позиції на прилеглій території. Пояснили: копаючи окопи та траншеї, бійці можуть пошкодити мережу підземних комунікацій, тому від гріха подалі…
Отже, Дмитро був навідником-оператором бойового модуля штатного БТР‑3Е, бронетранспортера вітчизняного виробництва, якими була озброєна їхня бригада. На патрулювання його екіпаж виїздив через добу, змінюючи попередню зміну.
Дмитро Усманов, за кілька днів до повномасштабного вторгнення.
Усманов, хоч і попросився в командира відпочити раніше встановленого розпорядком дня часу, довго не міг заснути, хлопця не полишали гнітючі думки. Перед тим подзвонив батькам у центральну Україну й порадив готувати «тривожні валізи».
Після четвертої ранку підрозділ підняли по тривозі. Хлопці одразу побігли в парк до своєї техніки. Спочатку подумали – тривога навчальна, таких було багато протягом останнього часу. Але доки екіпаж готував машину до виїзду, командир довів інформацію про обстріли аеродромів у Чугуєві та інших українських містах. Мобільний зв’язок уже «глушили» засоби радіоелектронної боротьби, але й з того, що «пробивалося» в інформаційний простір, хороших новин не було.
РЕПОРТАЖ, ЯКИЙ НІКОЛИ НЕ ХОЧЕШ БАЧИТИ
Близько п’ятої ранку Усманов побачив, як над частиною на малій висоті пролетів літак, імовірно Су-35, чи якась інша російська машина. Згодом, запущена росіянами крилата ракета влучила у плац поблизу однієї з казарм. Той вибух екіпаж Дмитра зустрів у «броні», на виїзді з контрольно-технічного пункту бригади.
Діставшись до аеродрому, хлопці замаскували бронемашину поблизу вантажного КПП, у лісосмузі. Самі спішилися й далі вже діяли як піхотинці.
Для можливого бою з диверсійно-розвідувальною групою ворога, боєкомплекту, за словами Дмитра, вистачало: по чотири магазини на автомат, на додачу – розсипом, до чотирьох сотень набоїв на людину, гранати…
Після прильоту по частині ворожої ракети нацгвардійці почали виганяти на злітно-посадкову смугу техніку – вантажівки та інші автомобілі, щоб унеможливити посадку великих військово-транспортних літаків.
Час минав швидко і в якийсь момент боєць почув гул авіації, гелікоптерів. Каже, що спочатку подумав, можливо, це українські машини, або журналісти знімають з повітря репортаж про те, що відбувається. Виліз на броню БТРа, щоб роздивитися.
Це були Ка-52.
Перший летів зовсім низько. За ним так само, ледь не чіпляючись за верхівки дерев, через лісосмугу почали перескакувати інші «Алігатори»: один, другий, третій…
Дмитро відразу зрозумів свою помилку: не варто відкрито стояти на броні під час нальоту. Хлопець швидко зіскочив на землю й кинувся до імпровізованої позиції, яку раніше вони облаштували в чагарниках поблизу злітної смуги.
Російські гелікоптери Ка-52
ПО ВОРОЖІЙ АВІАЦІЇ – ВІДКРИТИ ВОГОНЬ!
Після вибуху на території військового містечка бригади, Сергій Фалатюк, поки була можливість, зателефонував дружині: «Забирай речі, збирайся і виїжджай до моїх батьків на Вінниччину».
Невдовзі по радіозв’язку йому передали: у напрямку Чорнобиля працюватиме українська реактивна авіація, необхідно забезпечити нашим штурмовикам «коридор» над Гостомелем. У небі й справді почулися реактивні звуки. Та лейтенант, який уже вийшов із бронеавтомобіля назовні, почув й інший тембр – низький, важкий, характерний для гелікоптерів.
Доповів по команді. У відповідь: небо чисте, радари не показують нікого в повітрі, окрім наших Су-25, які щойно пройшли на штурмування ворожих колон.
«Але цей звук неможливо було сплутати з жодним іншим, я чітко розрізняв свист лопатей великої групи гелікоптерів.– Ділиться спогадами офіцер.– А потім і побачив їх, це були Ка-52, силуети яких також є характерно виразними і не схожими на інші».
Із-за лісосмуги, на малій висоті, використовуючи складки рельєфу, з’явилася перша шістка «повітряних танків». Вони йшли бойовим порядком, із характерними блакитними носами, ведучий – із сірим і темно-оливковим фюзеляжем. Жодних розпізнавальних знаків, які б свідчили, що це українська техніка, на машинах не було.
Ворожі гелікоптери облітали територію аеродрому по колу, роздивлялися злітну смугу, споруди, позиції оборонців. Це була розвідка – спроба виявити та за необхідності придушити ППО аеродрому перед висадкою десанту.
Коли ведучий Ка-52 завис над злітною смугою, Фалатюк віддав наказ підлеглим відкрити вогонь і першим натиснув на спуск свого ПЗРК.
Спроба виявилася невдалою. Старенька радянська «Ігла» не спрацювала: ціль була надто близько, тому ракета не захопила її, й не вийшла із тубуса. Але коли гелікоптер пролетів просто над позицією Сергія, він пропустив його, розвернувся і вистрілив навздогін. Цього разу ракета спрацювала, як потрібно. Після «наколу» й захоплення цілі, запустився стартовий заряд, і ракету виштовхнуло з труби в напрямку цілі…
Знищений російський гвинтокрил
ПЕРШИЙ – ЗНИЩЕНИЙ!
«Ігла» влучила в касету з НУРСами, підбитий борт задимів, спалахнув і ніби піджавши хвоста, потягнув на аварійну посадку в поле, обабіч злітної смуги аеродрому.
Майже одразу вцілілі ворожі гелікоптери відкрили шквальний вогонь по всій території аеродрому. Били по адміністративних будівлях, технічних спорудах та виявлених позиціях українських зеніток і бронетехніці. Відстрілявшись, «Алігатори» розвернулися і знову лягли на бойовий курс, вогнем усього наявного бортового озброєння, намагаючись змести позиції українських оборонців. Під час цієї ворожої атаки Сергій уразив іще один російський гелікоптер.
Екіпажу цього «повітряного танка» пощастило значно менше, ніж попередникам. «Невразливий» Ка-52 вибухнув у повітрі і впав у районі однієї з гостомельських новобудов.
Інші бійці зенітно-ракетного взводу – оператори ПЗРК та обслуга зенітних установок ЗУ-23-2 також відкрили нищівний вогонь по загарбниках.
За свідченнями Сергія Фалатюка, у тому бою українські гвардійці знищили шість ворожих гелікоптерів: п’ять – із переносних комплексів, один – вогнем зенітної установки…
ГРА НЕ В ОДНІ ВОРОТА
Зараз Дмитро не може стверджувати, хто після команди на відкриття вогню почав стріляти першим. Але момент, коли один із Ка-52 загорівся і почав втрачати висоту, пам’ятає чітко.
«Моральний дух піднявся відразу,– каже Усманов.– Ми зрозуміли, що це не одностороння історія».
Однак услід за гелікоптерами-штурмовиками до аеродрому вже наближалися транспортно-бойові Мі-8, із десантом на борту. Їх було близько двох десятків, темно-зелених добре пізнаваних транспортників із незрозумілими позначками «V» на фюзеляжах. Червоні зірки вдалося розгледіти тільки під черевом одного чи двох цих стерв’ятників – як з’ясувалося пізніше, росіяни, щоб ввести наших бійців в оману, навмисно забруднили всі інші розпізнавальні знаки. Висадку десанту прикривала нова хвиля штурмовиків Ка-52 та Мі-24, також понад десяток машин.
«Мабуть, ті десантники насправді думали, що ми їх зустрічатимемо з розкритими обіймами, як визволителів, із квітами! – Ділиться спогадами Дмитро Усманов.– Дуже добре пам’ятаю, як, пролітаючи повз нас, вони усміхалися й привітно махали руками. От туди ми й відпрацювали, зі своєї «стрілкотні», прямісінько у відкриті бортові люки».
Разом із побратимами – поруч їх було четверо, Дмитро вів вогонь по ворожому десанту, який вискакував із Мі-«восьмих», і одразу вступав у стрілецький бій із захисниками аеродрому.
Залишки російського гелікоптера
ТАКЕ ТРАПЛЯЄТЬСЯ НА ВІЙНІ…
Відбиваючи ворожий штурм, каже Дмитро Усманов, він використав п’ять чи шість магазинів, а один віддав кулеметникові з РПК, в якого швидше закінчилися набої.
Утім, коли стало зрозуміло, що боєприпаси вже вичерпуються, з уривчастих повідомлень у радіоефірі стало зрозуміло, що основні сили починають відхід. Виконуючи наказ, їхній механік-водій зумів вивести свій БТР, який вони вдало замаскували раніше, з-під удару. Сам Дмитро із трьома бійцями не встигали приєднатися до техніки, тому вирішили прориватися пішки через переліски до села Озери, щоб потім з’єднатися з основними силами.
Той самий гостомельський десант
В одній із сторожок хлопці перезарядилися, і далі просувалися перебіжками від будівлі до будівлі. Тим часом, адміністративні приміщення на території аеродрому вже штурмував російський десант, частина російських десантників прочісували периметр аеродрому і поступово наздоганяли групу Уcманова, проте, не спостерігаючи її візуально. Коли здавалося, що ще трохи й вони відірвуться від росіян, попереду на шляху хлопців ніби «з-під землі» виросли інші російські десантники – уникаючи вогню українських зеніток, пілоти Мі-8 висадили їх осторонь від головних сил нападників, і ця випадковість, як часто трапляється на війні, позначилася на подальшій долі Дмитра і його побратимів – усі четверо строковиків потрапили у полон…
ПЕРЕМОГА
Російський десант висаджувався на аеродромі приблизно за 150 метрів від позицій, які тримали підлеглі Фалатюка,– почався стрілецький бій.
Оборонці маневрували між будівлями, займали кругову оборону, координували свої дії по радіо. Але перевага противника в повітрі була очевидною, тому коли офіцер доповів старшому начальнику про те, що закінчуються боєприпаси, командир наказав виводити хлопців із вогневого контакту…
У другій половині дня підрозділи нацгвардійців отримали наказ відійти на вигідніші рубежі. Відхід відбувався під вогнем противника. Частину бійців довелося виводити пішки – техніка ставала легкою мішенню для авіації ворога.
Однак зі своїм головним завданням бійці «Рубежу», переважна більшість із яких були строковиками, впоралися з честю. Аеродром росіяни не захопили «з ходу». Злітну смугу, завдяки першим оборонцям, українська артилерія, яка розгорнулася згодом, та надіслані винищувачі перетворили на місячну поверхню, непридатну для прийому важких літаків.
Як стало відомо пізніше, півтора десятка російських військово-транспортних Іл-76 з основними силами десанту та бронетехнікою вимушені були після вильоту з Тули приземлитися на Мозирському аеродромі в Білорусі. Саме це звело нанівець ключовий елемент російського плану – з Гостомеля потужними, мобільними, добре підготовленими силами увірватися в українську столицю…
Мрія, яка залишилася з нами
Бої за Гостомель тривали до кінця березня, аеропорт тривалий час перебував під контролем російської армії. Але стратегічна ініціатива вже вислизнула з рук противника, у перші ж хвилини того бою, коли жменька українців не здригнулася й не опустила зброї.
Можливо, саме тому Київ і вистояв у перші години повномасштабного російського вторгнення, що ті 3502 метри злітної смуги Гостомельського аеропорту стали не плацдармом для ворожого наступу, а рубежем, подолати який росіянам не вдалося.
Р.S. Дмитро Усманов провів у ворожому полоні понад рік. Попри нелюдські тортури, яких зазнав у російській в’язниці, після обміну повернувся до війська, отримав офіцерське звання. Нині лейтенант Усманов продовжує воювати у складі 4 бригади швидкого реагування НГУ «Рубіж», яка стала для нього рідною.
Р.P.S. Для Сергія Фалатюка, тепер уже капітана, війна також триває. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня, іще два ворожі борти «приземлив» в український чорнозем на Сході – два літаки Су-25.
Та, згадуючи 24 лютого 2022 року, офіцер не розповідає про нагороди. У пам'яті назавжди закарбувалися ранковий морок над гостомельською «зліткою», гул гелікоптерів над головою і власна коротка команда в радіоефірі: «По ворожих гелікоптерах – вогонь!»
Із цього наказу для нього почалася велика війна. А з тих пострілів і вибухів, які вранці того трагічного, але героїчного дня пролунали над Гостомельським аеродромом, почався крах міфу про «Київ за три дні».
Фото Укрінформ та з відкритих джерел
Війна з Росією