Коли держава завмирає – настає спокій, в якому чутно найсуттєвіше 11.02.2026 17:00 Укрінформ Як відбувається хвилина мовчання у містах України згідно з онлайн-дослідженням
У багатьох державах існує звичай загальнонаціональної хвилини мовчання, зокрема в Ізраїлі, Канаді, Нідерландах, Австралії, Новій Зеландії, Великій Британії, Польщі люди зупиняються, аби вшанувати своїх – тих, хто загинув. Британська Nationwide two-minute silence, нідерландське Remembrance of the Dead, польська Godzina «W» – у всіх різний час, різні найменування, але спільна ціль: зберегти згадку про втрати і про тих, хто віддав життя за Вітчизну. Зазвичай ці миті тиші пов’язані з конкретною датою, річницею, подією. В Україні – по-іншому. У нас щодня о 9:00 відбувається загальнонаціональна хвилина мовчання на честь полеглих у війні за Незалежність. Це не формальність, а відгук на потребу пам’ятати – щиро, щоденно, разом. Адже тиша теж може бути вираженням нації.
У листопаді 2025 року Український інститут національної пам’яті провів онлайн-опитування серед представників органів місцевого самоврядування, а саме обласних центрів – відповідальних структурних підрозділів чи уповноважених осіб при міських радах, а також представників соціальних служб та окремих навчальних закладів (ліцеїв). Опитування було націлене на вивчення практик запровадження загальнонаціональної хвилини мовчання в ряді обласних центрів України: Луцьку, Львові, Тернополі, Києві, Одесі, Вінниці, Полтаві, Ужгороді, Кропивницькому, Хмельницькому, Харкові, Чернівцях та Миколаєві. Інша ж частина опитування мала на меті ознайомитися з тим, які складнощі виникають в установах, та які підходи можна вважати успішними й такими, що варті поширення.
Хвилина мовчання в Києві
Боротьба за Незалежність спричинила значні людські втрати та глибокі суспільні травми. З початку повномасштабного вторгнення територія бойових дій значно збільшилася, а інтенсивність використання збройних засобів зросла, і це щодня призводить до загибелі мирних жителів і військовослужбовців України.
За цих обставин вшанування пам’яті загиблих стало важливою суспільною потребою. Для збереження світлої пам'яті, громадянської мужності та самопожертви, сили духу, стійкості й героїчного подвигу воїнів, які загинули під час виконання бойових завдань для захисту державного суверенітету й територіальної цілісності України, мирних громадян, які загинули внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, 16 березня 2022 року Указом Президента України №143/202 запровадили загальнонаціональну хвилину мовчання. А наприкінці 2025 року Верховна Рада України прийняла за основу законопроєкт № 14144 про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вшанування пам’яті співвітчизників, які загинули внаслідок збройної агресії Російської Федерації. Однак наразі він на доопрацюванні.
Тому опитування є частиною глибшого осмислення ситуації щодо сприйняття та впровадження загальнонаціональної хвилини мовчання. Загалом в онлайн-дослідженні взяли участь 1109 респондентів.
Більшість опитаних зазначили, що хвилина мовчання відбувається у більшості регіонів: без додаткових заходів – 44,12%, зі звучанням Гімну України – 41,18%. Додаткові заходи (акції, інформаційна частина тощо) проводяться у 8,82% випадків, а 5,88% не організовують жодних заходів.
Важливо підкреслити, що 70,55% респондентів повідомили, що оголошення хвилини мовчання в їхньому місті відбувається через рупор / гучномовець, а інші 18,10% – що оголошення відсутнє, 11,35% – не знають або не впевнені у відповіді. Щодо навчальних закладів, то 64,15% опитаних відповіли, що хвилина мовчання там проводиться, інші – 11,32%, що ні, а 24,53% – що не впевнені у відповіді. Ці отримані відповіді свідчать, що запровадження хвилини мовчання в Україні відбувається нерівномірно та залежить насамперед від типу інституції та рівня місцевої координації. Можливо зазначити, що є усталена практика в навчальних закладах, де хвилина мовчання інтегрована в щоденний розклад і відбувається о 9:00. У таких випадках вшанування пам’яті регламентоване: освітній процес тимчасово припиняється, оголошення відбувається через внутрішній зв’язок, участь беруть учні та педагогічний персонал. Водночас у відповідях простежується, що така форма часто сприймається як обов’язкова процедура, а не як усвідомлений акт вшанування пам’яті.
Хвилина мовчання в Харкові
На рівні міста загальнонаціональна хвилина мовчання зазвичай не має єдиного алгоритму реалізації. У частині громад вона обмежується освітніми та деякими комунальними установами, не охоплюючи публічний простір загалом. Наприклад, у громадському транспорті оголошується хвилина мовчання, як зазначають близько 67% відповідей, порівняно з відповіддю – «ні, не оголошується» – 18%, та 15%, які зазначили, що не знають та не володіють інформацією.
Щодо залучення місцевих медіа, то більшість опитаних зазначили, що важко відповісти на це питання – близько 46%, інші 39% відповіли, що місцеві медіа долучаються до вшанування загальнонаціональної хвилини мовчання, а 15% відповіли, що медіа не залучаються.
Відсутність узгодження між різними сферами міського життя: транспортом, підприємствами, вуличним простором, медіа призводить до розрізненості практики. Внаслідок цього хвилину мовчання мешканці не завжди сприймають як спільний загальноміський жест пам’яті, а скоріше як внутрішню справу окремих установ.
У більшості міст проводять загальнонаціональну хвилину мовчання не тільки за допомогою проголошення через гучномовець і ритмічного відбиття звука метронома, а й з Державним Гімном України. Декілька учасників опитування зазначили, що під час 9:00 у Хмельницькому, Кропивницькому, Одесі та Києві автотранспорт за участі Патрульної поліції на найбільших перехрестях зупиняє інші автівки. Або ж, як один із прикладів вшанування пам’яті загиблих Захисників і Захисниць за ініціативи ГО «Вшануй» Анастасії Лукаш, в Одесі на перехресті Лесі Українки та Шевченка запровадили акцію «Червоне світло для всіх». А деякі опитані ділилися, що ні транспорт, ні люди не зупиняються о 9:00.
Аналіз відповідей дає змогу виокремити ключові проблемні питання, що ускладнюють впровадження хвилини мовчання. Насамперед ідеться про організаційний аспект – немає чітко узгодженого механізму на рівні громади. Рішення щодо проведення хвилини мовчання часто залишаються на розсуд керівників установ, що призводить до різних підходів і нерівномірності реалізації. У деяких випадках бракує методичних рекомендацій або зрозумілих інструкцій щодо форм і способів проведення вшанування. Хочемо нагадати, що ГО «Вшануй» спільно з Міністерством розвитку громад та територій України у квітні 2025 року розробили Дорожню карту запровадження хвилини мовчання.
«Якщо наша країна не житиме в єдиному ритмі, не буде синергії в народі, у розумінні історії, в єдиному розумінні меморіалізації та майбутнього, ми знову підемо різними шляхами. Хвилина пам'яті для кожного українця – це не лише згадка про спільний біль, а й нагадування про майбутнє наших дітей. Це маленька цеглинка в розбудові великої держави. Навіть згадуючи трагічні сторінки історії, ми повинні розуміти, що вони стають підґрунтям для великого майбутнього», – зазначає голова Українського інституту національної пам’яті Олександр Алфьоров.
Олександр Алфьоров
Щодо реакції мешканців міста під час проголошення загальнонаціональної хвилини мовчання можна виділити такі показники результатів опитування, як: більшості важко відповісти на це питання, таку відповідь надали близько 48%, а понад 33% респондентів зазначили, що «переважно так». «Переважно ні» відповіли 18%, а менш як 1% зазначили, що важко відповісти. Респонденти наголошували, що тут – питання щодо внутрішнього розуміння потреби вшанування пам’яті.
Не менш важливою є комунікаційна проблема. У відповідях можна виокремити думку, що хвилина мовчання потребує системнішого інформаційного супроводу. Брак докладного пояснення її сенсу, історичного та емоційного наповнення знижує рівень залученості як працівників установ, так і ширшої громади. З часом це може призводити до формалізації ритуалу, коли його виконання не супроводжується внутрішнім осмисленням і співпереживанням. Деякі респонденти радять нагадувати поіменно тих, кого держава втратила, – так залишається емоційність, що привносить сенс вшанування пам’яті для кожного.
Як приклад, можливо виокремити ініціативу, що стартувала цього року: Український інститут національної пам’яті спільно з Українським національним інформаційним агентством та АрміяINFORM (онлайн-медіа Міністерства оборони України) публікують інформацію щодня о 9:00 про загальнонаціональну хвилину мовчання на згадку про загиблих українських Захисників і Захисниць. Ініціатива поіменного вшанування Героїв України – не новинка в інформаційному просторі, однак кожен такий проєкт є закликом до свідомого українського суспільства.
Хоча переважна більшість респондентів наголошує на важливості системного вшанування пам’яті загиблих як запобіжника суспільному забуттю, у відповідях також зафіксовано альтернативні погляди. Зокрема, деякі респонденти звертають увагу на необхідність посилення підтримки тих, хто потребує допомоги в теперішній момент, або висловлюють застереження про щоденний формат меморіальних практик. На їхню думку, такий формат може бути емоційно складним як для учасників, так і для родин загиблих, для яких регулярне нагадування про втрату може мати травматичний характер.
«Хвилина мовчання не може відповідати визначенням “тригер” або "ретравматизація", оскільки люди (родини загиблих Захисників і Захисниць України, – ред.) потребують уваги та підтримки. Також респонденти наполягають на усебічному, багаторівневому вшануванні жертовної загибелі близьких і цінуванні їх величного подвигу захисту Батьківщини для всіх нас і Держави на світовому рівні. Хвилина мовчання є важливим моментом у вшануванні пам’яті загиблих за Україну Захисників й Захисниць та підтримки родин», – наголошує Микола Шанський, голова правління ГО «Єдина родина Чернігівщини», яке працює із членами сімей загиблих оборонців уже впродовж 11 років.
Частина опитаних також висловлює позицію про доцільність надання більшого значення молитві о 9:00 як альтернативній або доповнювальній формі вшанування пам’яті. Окремо порушується питання щоденного виконання Державного Гімну України в навчальних закладах, яке певні респонденти вважають надмірним у щоденному форматі. Натомість пропонується зосереджуватися на виконанні гімну у дні державних свят або пам’ятних дат.
За відповідями респондентів, у частині навчальних закладів під час проведення хвилини мовчання відбувається роз’яснення її змісту та значення, а також докладаються зусилля для створення відповідної спокійної й зосередженої атмосфери. Певні установи наголошують на доцільності збереження практики символічного оформлення пам’ятного куточка або спеціально визначеної території, що сприяє усвідомленому сприйняттю меморіального ритуалу та формуванню культури пам’яті серед учасників освітнього процесу.
Окремо респонденти звертають увагу на людський фактор. В умовах тривалої війни та щоденного інформаційного навантаження спостерігається певне емоційне виснаження, що впливає на сприйняття хвилини мовчання. Частина учасників опитування зазначає, що без додаткових смислових акцентів вшанування пам’яті ризикує перетворитися на рутину, особливо для молодої аудиторії. Це вказує на потребу у зміні підходів, від формального виконання до більш змістовних і чутливих практик пам’яті.
Катерина Даценко / Фото Instagram Катерини Даценко
Співзасновниця громадської організації «Вшануй» Катерина Даценко ділиться, що хвилина мовчання навряд чи може формалізуватися, якщо за стільки часу цього не сталося.
«Спочатку ми просто підсвічували бажання людей мати цей час на памʼять: один і спільний для всіх. Багато міських влад, побачивши цей запит, ухвалили відповідні рішення на локальному рівні. Закон не стосується кожного громадянина, не передбачає примусу чи покарання. Він ніби легалізовує те, що й так вже роблять або хочуть зробити, але не можуть. Зокрема, вносить зміни до Кодексу цивільного захисту населення. Тобто це такий рамковий інструмент для міст, інституцій і публічного простору. Говорити про повну формалізацію як про жорстку норму не коректно, бо з нашим вільним народом це просто неможливо зробити», – зазначає Катерина Даценко.
Вона наголошує, що ризик рутини завжди є, і щоб хвилина мовчання не перетворилася на автоматичний жест, її варто підтримувати через комунікацію та дію.
«Пояснювати, для чого вона існує, показувати різні історії та людські виміри пам’яті, використовувати різні формати – від освіти й культури до медіа та простору. Проводячи багато бесід зі спільнотами, бізнесами, містами, ми зрозуміли одне: щодня кожна людина наповнює хвилину мовчання своїм: це хвилина памʼяті, єдності, честі, тиші, хвилина, що має значення, хтось згадує імена загиблих, хтось думає про живих, хтось про те, що він зробить сьогодні. І якщо кожен знайде для себе сенс, то ні рутиною (у поганому сенсі цього слова), ні формальністю вона не стане», – ділиться співзасновниця.
Повертаючись до результатів опитування, можливо виокремити, що у відповідях зафіксовано й низку позитивних практик, які можуть слугувати орієнтиром для інших громад. Зокрема, ідеться про поєднання хвилини мовчання з коротким поясненням її значення, нагадуванням про конкретні події або локальні історії втрат. У деяких закладах освітяни є не лише організаторами, а й носіями сенсу, допомагаючи учням усвідомити глибину та важливість цього акту. Також позитивно оцінюється використання символічних елементів – державної символіки, запаленої свічки, звукових сигналів, які підсилюють відчуття спільності моменту.
Загалом результати опитування свідчать, що загальнонаціональна хвилина мовчання вже стала частиною публічного життя України, однак потребує подальшого осмислення й розвитку. Посилення координації на рівні громад, розроблення методичних рекомендацій, системна комунікація та увага до змістовного наповнення ритуалу можуть сприяти перетворенню хвилини мовчання з формальної процедури на об’єднавчий і значущий акт національної пам’яті.
Пам'ять Інститут національної пам'яті Соцопитування Війна з Росією Хвилина мовчання