Любов батька: у Рівному вишили листи Стуса до сина Новина 20.01.2026 10:55 Укрінформ Із 47 років свого життя митець 13 років перебував у неволі. Впродовж цього часу він не переставав любити сина і надсилати йому послання.
У Рівному – місті, яке величають центром вишитої книги, представили вишиту збірку листів Василя Стуса до сина, котрі поет-дисидент писав, відбуваючи покарання у радянських концтаборах у 1972‒1979 та 1980‒1985 роках.
Майстриня народної творчості, авторка Олена Медведєва півтора року вишивала 27 листів Стуса (48 вишитих аркушів). Листи до сина – це про батьківське тепло, яке перемагає кілометри і роки, – те, що дуже актуально і зараз. Адже нині розлучені війною чимало українських сімей. І батьки, які боронять Україну, вимушені спілкуватися зі своїми дітьми здалеку. А ця війна за Україну – продовження змагання, яке вели українські борці за незалежність у минулому столітті.
ТВОРЧА ОСОБИСТІСТЬ, ЯКА СТВОРЮЄ СИМВОЛИ ТА АРХЕТИПИ
У приміщенні «Бізнес-коворкінг Рівне» немає порожніх місць. Тут зібралися люди різного віку, що бажають побачити, як уперше публічно відкриють ще одну вишиту книгу, створену Оленою Медведєвою.
Дмитро Стус та Олена Медведєва презентують книгу
Серед присутніх на презентації великої книги «Листи до сина» – син Василя Стуса – літературознавець, директор Національного музею Тараса Шевченка, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка, прозаїк, керівник «Конгресу літераторів України» Дмитро Стус.
Дмитро Стус
– Пані Олена робить те, що є важливим: вона творить знаки та прообрази. А люди орієнтуються на знаки, – зауважує перед початком презентації журналістці Укрінформу Дмитро Стус.
Саме він та Олена Медведєва, надівши білі рукавички для збереження вишитої книги, урочисто відкривають її під оплески рівнян.
Олена Медведєва.
– Дмитро вперше бачить цю книгу, – відзначила майстриня.
Олена Медведєва висловила подяку Дмитру Стусу за те, що мала змогу ознайомитися з оригіналами листів Василя Стуса, вона потримала їх у руках, і це сповнило мисткиню почуттями.
Окрім вишитих листів, у збірці також представлені надруковані на текстилі фотографії.
Книга налічує 48 аркушів, її вага 8 кілограмів, розмір сторінок 60х42 сантиметри. Майстриня створила вишиту книгу за допомогою власної запатентованої гарнітури (великі літери заввишки 1 см, завширшки 0,5 см).
– Це біле полотно, його виготовили на Волині, виробник «Едельвіка» подарував мені великий сувій – 30 метрів, завширшки 150 сантиметрів, – розповідає мисткиня. І додає, що вишивати листи Стуса саме на білій тканині – це їй підказало серце.
– Біле полотно, бо ця цитата його «жив-любив і не набрався скверни», напевно, і є такою алегорією, взірцем Стусової позиції як батька, громадянина, людини, – міркує авторка.
Серед вишитих листів є і ті, в яких адресат звертається водночас і до своєї дружини Валентини, а також вірші поета, його переклади віршів, зокрема Гете, якими він доповнював свої листи. На це звертає увагу ведучий заходу, рівненський письменник і журналіст Віктор Мазаний, котрий свого часу працював кореспондентом в Укрінформі.
Майстриня говорить, що їй самій не вдалося б створити таку книгу – були ті, хто допомагав, надихав, благословляв. Вона подякувала міській раді за підтримку вишитих книг.
«ЛИСТИ ДО СИНА» СТУСА – УКРАЇНСЬКА ВІРА
Депутатка Рівненської міської ради Галина Кульчинська поділилася під час презентації, що перечитує «Листи до сина» Стуса, і назвала їх українською вірою.
– У світі є чотири Євангелія, є чотири вишиті Євангелія лише в Україні – у Рівному. Мені здається, що сьогодні ми маємо в Рівному п’яте вишите Євангеліє – наше, українське, і це «Листи до сина» Василя Стуса. Ці листи потрібно читати, давати читати своїм знайомим, близьким, друзям. Вони легко запам’ятовуються, тому що проникають у серце, особливо сьогодні, – ділиться пані Галина.
Вона згадала лист, де Василь Стус, звертаючись до сина, написав: «Не гріши, сину. Це перше правило. І, може, єдине. Ні перед ким – ні перед людьми (байдуже – добрими чи злими), ні перед деревом, ні перед птахою. І тоді будеш, як Бог».
Для акторки Рівненського музично-драматичного театру Наталії Боярської ця аналогія зрозуміла, для неї творчість Василя Стуса – це про безмежну любов. А презентацію вишитої книги вона назвала синкретичною подією, що поєднує в собі і мистецтво вишивання, і літературний напрям.
– Стус для мене – поет, якого я перечитую і відкриваю знову і знову, тому що його нові слова, гарна образність наповнюють, збагачують. Безмежно його шаную. Я просякнута цим словом, епістолярним жанром, цими листами, цими віршами, – каже Олена Медведєва.
Вона додає, що «Листи до сина» – це листи справжнього батька, який прагне передати свою любов, навіть перебуваючи далеко. І це тепер дуже важливо, тому що багато наших українських родин мають через війну саме такі віддалені стосунки.
– І я знаю сім’ї, коли татусі замовляють поштою дві книги: одна йде до нього на фронт, а друга – на адресу дитини. І вони, батько і дитина, коли випадає нагода, зустрічаються в мережі, і тато читає дитині книгу. У мене зараз така асоціація виникла, бо батьківська любов попри відстань, попри ті зміни, що вриваються в наше життя, є і завжди буде. З 47 років свого життя Василь Стус 13 років провів у таборах. Він не бачив сина протягом цих років, але продовжував його любити. І ця любов лунає досі, ми її відчуваємо, – каже Олена Медведєва.
Зв’язок із сьогоденням відзначив і Віктор Мазаний – це як дистанційне навчання. Він акцентує, що в листах Василя Стуса – батьківські повчання, він цікавиться навчанням сина, вчителями, його листи – про любов, взаєморозуміння. А ще поет питав, чи робить Дмитро копії своїх листів, які надсилає йому.
ВРАЖЕННЯ ДМИТРА ВІД ПОДІЙ ЗМІНИЛО ПЕРЕПОХОВАННЯ ТІЛА БАТЬКА
– Який підліток буде робити копії? Звісно, я їх не робив. Він це писав у зв’язку з тим, що, як потім з’ясувалося, не один, а кілька моїх листів було вилучено цензурою… Я вдячний своєму оточенню за те, що жив, не відчуваючи остраху, що думав, те писав, висловлював. Як зараз розумію, там були думки доволі суперечливі, м’яко кажучи, – відповідає Дмитро Стус.
А ще Дмитро Стус ділиться, що, звичайно, він був звичайною дитиною і не робив усього, чого бажав від нього батько.
– Це не ідилія… Людину виривають зі світу, вона перебуває в іншому вимірі, не розуміє, чим ми всі живемо тут. А ми не дуже розуміємо, що там відбувається. Я це сприймав більше через біль мами, через дуже складну, дуже важку її долю, яку бачиш кожен день, – розповідає Дмитро Стус.
Однак, якщо говорити про поведінкові зразки, то син Василя Стуса керувався прикладом батька, тим, що неважливо, що про тебе думає громада.
Дмитро розповів, що його особисто, його світогляд змінило перепоховання тіла батька.
– Коли ти копаєш могилу свого батька, відкриваєш домовину, бачиш нетлінне тіло, щось у тобі змінюється… Виявляється, що коли людина живе праведно, то вона якось спонукає й інших бути подібними, – розмірковує Дмитро Стус.
Він додав, що для батька листи були ще одним способом творчої самореалізації.
– Після того як Василеві Стусу заборонили переписувати вірші та переклади, його листи взагалі почали нагадувати стислі філософські трактати, – каже Дмитро.
І це, на його думку, про те, що не слід нарікати, а треба використовувати можливості, які залишилися.
– Як тільки почав жалітися, ти, в принципі, здався, – говорить Дмитро.
Зі слів Дмитра Стуса, епістолярну спадщину батька високо оцінили, зокрема, польські літературознавці (у цій країні дуже поважають Василя Стуса – у Варшаві є сквер його імені, там друкують його праці, наприклад, відомий сучасний польський поет і перекладач віршів Василя Стуса польською мовою Яцек Подсядло отримав престижну польську Премію Оссолінеуму за найкращий поетичний переклад 2025 року).
А Олена Медведєва підкреслює, що створенням такої вишитої книги і самою презентацією хотіла відзначити, наскільки це важливо – писати листи, яким значним є епістолярний жанр.
* * *
Твори Олени Медведєвої можна побачити у першому в Рівному Центрі креативних індустрій – артпросторі «Вишивані книги».
Нагадаємо, у доробку майстрині – повний текст «Пактів і конституцій законів і вольностей Війська Запорозького», або «Конституції Пилипа Орлика». За допомогою ниткографії раніше вона вже відтворила тексти «Євангелія від Івана», «Євангелія від Марка», «Євангелія від Луки», «Євангелія від Матвія», «Лісової пісні» Лесі Українки, збірки Івана Франка «Народна пісня», Ліни Костенко «Я мальву поцілую у щоку» (всі – розміром 60х42 см). Також в її доробку – вишитий «Кобзар» Тараса Шевченка (видання 1840 року), уривки з «Оди молодості» Адама Міцкевича, «Марії» (українською та англійською мовами) Уласа Самчука, книги-мініатюри за міжнародним (85х93 мм) стандартом із короткими фрагментами творів українських письменників.
Рівне Українська книга Стус Письменник Війна з Росією