Зміна глобального політичного клімату та вичерпання традиційних інструментів ціннісної дипломатії в умовах зростання впливу неліберальних сил у Європі вимагають від України якісного переходу до жорсткого прагматизму на міжнародній арені. Макрорегіон від Балтики до Південного Кавказу — це єдиний і взаємозалежний геостратегічний простір, де формується безпосередній безпековий тил нашої держави. Україна має можливість стати безальтернативним безпековим центром тяжіння всього Балто-Чорноморського регіону, якщо зуміє сформувати систему прагматичних партнерств.
Україна має відійти від застарілої концепції позиціонування себе й зафіксувати свій статус як гаранта і контрибутора регіональної (та євроатлантичної) безпеки. Досвід ведення сучасної високоінтенсивної війни, технологічні інновації у сфері безпілотних систем й унікальна експертиза Сил оборони України дають нашій державі можливість стати безальтернативним безпековим центром тяжіння Балто-Чорноморського регіону.
Україні необхідно сформувати довкола себе пояс прагматичних партнерів, для яких стійкість українського фронту є прямим запобіжником від окупації Росією або економічної деградації. Стратегія зовнішньополітичної діяльності повинна визначити Балто-Чорноморський і Кавказький регіони як пріоритетні майданчики для побудови нових асиметричних безпекових об’єднань, спільних оборонно-промислових кластерів й альтернативних транспортно-енергетичних артерій.
Північно-Західний вектор: Скандинавія, Балтія і Польща
Хоча події останніх загострень українсько-польських відносин і продемонстрували, що Польща не є безальтернативним транспортно-логістичним партнером України для доставки західної військової допомоги, проте двосторонні відносини Києва й Варшави і надалі залишаються одним з наріжних каменів безпекової стійкості України.
Власне зараз дуже зручний момент, щоб наша зовнішньополітична стратегія позбулась притаманних їй ілюзій про автоматичну відсутність суперечностей між Україною та Польщею. Систематичні торговельні суперечки, блокади прикордонних переходів і політизація питань історичної пам’яті вимагають інституціоналізації двостороннього діалогу. Тож у Стратегії варто прописати створення постійних міжурядових робочих груп з питань аграрного експорту, транспортного транзиту, енергетичної інтеграції та гуманітарної політики для швидкого вирішення суперечок до їх виходу в публічну площину. Загалом варто створити і таку саму групу стосовно роботи ВПК. Оборонний трек має охоплювати конкретні проєкти спільного виробництва боєприпасів великих калібрів, бронетехніки й безпілотних систем у рамках Люблінського трикутника і тристороннього альянсу з Великою Британією, а також нові ініціативи, як виробництво ракет-перехоплювачів до комплексів «Петріот».
Інтеграція Фінляндії та Швеції в НАТО перетворила Балтійське море на внутрішнє озеро Альянсу й докорінно змінила конфігурацію північно-східного флангу. Це дає нам можливість виокремити Скандинавсько-Балтійський регіон у самостійний вектор зовнішньої політики високого пріоритету. Україна має запропонувати країнам Балтії та Скандинавії інтеграцію свого досвіду протиповітряної та протидронової оборони, радіоелектронної боротьби та концепції всеохопної оборони (Total Defense) у їхні національні безпекові системи. Особливо цікавим для цих країн може бути український досвід асиметричної війни на морі й побудови мережецентричної системи протидії надводним і повітряним загрозам. НАТО вже досить давно розпочало імплементацію саме такої концепції морської безпеки в регіоні, проте реальний бойовий досвід наразі може надати лише Київ.
Натомість Україна зацікавлена в залученні шведських і фінських оборонних технологій, зокрема, у сфері артилерійських систем, авіації, засобів зв’язку та роботизованих платформ. З Норвегією (яка також остерігається РФ, проте не на Балтиці, а в Арктиці) необхідно прописати ще й довгострокове стратегічне партнерство в енергетичному секторі.
Взаємодія з Данією може бути виділена як еталонний приклад якісно нового, високотехнологічного й прагматичного безпекового партнерства в Північній Європі. Копенгаген продемонстрував лідерство не лише в рамках авіаційної коаліції, але й започаткував данську модель фінансування виробництва озброєння та боєприпасів безпосередньо всередині українського ВПК. Україні слід взяти за основу масштабувати цей підхід на інших північноєвропейських партнерів, а також поглибити технологічне співробітництво у сфері морських безпілотних систем, протикорабельної оборони й захисту критичної підводної інфраструктури в акваторіях Балтійського та Північного морів.
Південно-Східна Європа: перезапуск відносин з Угорщиною, прагматична взаємодія з Чехією та Словаччиною, розширення співпраці з Румунією і Болгарією
Розділ про співпрацю з Румунією та Болгарією у Стратегії зовнішньополітичної діяльності варто суттєво розширити, зважаючи на їхній статус ключових держав Чорноморського флангу ЄС і НАТО. Румунія перетворилася на один з найважливіших енергетичних і транспортно-логістичних коридорів України, забезпечуючи транзит аграрної продукції через портові потужності Констанци та через Дунайський кластер (порти Рені й Ізмаїл).
Ситуація з аграрним експортом через чорноморські порти влітку 2026 року вчергове підтвердила: Україні варто пріоритезувати розбудову нових залізничних й автодорожніх інтерконекторів, синхронізацію митних процедур і створення спільного безпекового контуру в регіоні Нижнього Дунаю. Так постане дублювальний шлях для експорту української агропродукції та інших товарів, який зменшить негативний ефект від ударів РФ по українських портах.
З Болгарією варто розвивати довгострокове співробітництво в галузі оборонно-промислового комплексу, зокрема, використати її потужності для ремонту важкої бронетехніки, виробництва боєприпасів радянських і натовських стандартів, а також для розбудови газових інтерконекторів, аби імпортувати СПГ з грецьких терміналів. Окремим завданням для трьох країн має стати активізація протимінної військово-морської групи в Чорному морі (MCM Black Sea), щоб гарантувати безпеку цивільному мореплавству. Україна вже отримала пʼять сучасних мінних тральників, які готові прибути в регіон після відкриття проходу через Босфор, тож може значно посилити протимінну компоненту східного флангу НАТО.
З Угорщиною варто просувати курс на деескалацію та прагматичний перезапуск двосторонніх взаємин. Попередня політика публічних взаємних звинувачень довела свою неефективність, дозволяючи Будапешту використовувати українське питання для саботажу рішень ЄС і НАТО та протидії євроінтеграції України. Оновлена Стратегія має проголосити перехід до предметної технічної роботи через двосторонні комісії для врегулювання питань мовних й освітніх прав угорської меншини на Закарпатті відповідно до рекомендацій Венеційської комісії та критеріїв вступу до ЄС.
Водночас Стратегія має чітко окреслити червоні лінії: відмову від будь-яких компромісів щодо суверенітету й неприпустимість блокування Будапештом євроатлантичного руху України. Прагматизм у відносинах з Будапештом має спиратися на спільні економічні інтереси — розбудову прикордонної інфраструктури, енергетичний транзит і залучення угорського бізнесу до відбудови українських регіонів.
У центральноєвропейському векторі слід враховувати специфічну динаміку відносин з Чехією та Словаччиною, вибудовуючи гнучкі інструменти взаємодії. Співпраця з Чехією вимагає зафіксувати високий рівень партнерства, опираючись на успіх Чеської амуніційної ініціативи із забезпечення ЗСУ артилерійськими снарядами, а також розширити спільне виробництво стрілецької зброї, боєприпасів і ремонту важкої бронетехніки на чеських і українських потужностях. До Словаччини необхідно застосовувати також прагматичний підхід, який розмежовує публічну політичну риторику офіційної Братислави та реальні економічні й оборонні інтереси. Серед них збереження комерційних контрактів на постачання і ремонт озброєння словацьким ВПК (зокрема САУ Zuzana 2), поглиблення співпраці в енергетичній сфері (постачання електроенергії, реверс газу). Також надзвичайно важлива дипломатична робота, аби недопустити блокади словацькою стороною логістичних і євроінтеграційних треків України.
Чорноморська безпека і прагматичні відносини з Туреччиною
Взаємодія з Туреччиною вимагає від України підходу, що враховує її особливу зовнішньополітичну автономію та роль ключового гравця в Чорноморсько-Протоковій зоні. Стратегія має визначити відносини з Анкарою як стратегічно-транзакційне партнерство, спрямоване зберегти баланс сил і протидіяти домінуванню Росії в Чорному морі.
У Стратегії слід прописати конкретні завдання поглибити військово-технічне співробітництво з турецькими оборонними компаніями. Це охоплює не лише закупівлю, але й локалізацію виробництва ударних безпілотних комплексів, ракетного озброєння, морських дронів і бойових кораблів (турки пройшли шлях від купівлі вживаних суден до побудови власного мініавіаносця. Такий досвід може бути надзвичайно корисним для відновлення українського кораблебудування).
У сфері економіки, зокрема в енергетиці, необхідно зафіксувати зацікавленість України залучити турецький бізнес до інфраструктурного відновлення, а також скористатися турецькою газотранспортною мережею, щоб диверсифікувати джерела постачання природного газу, у першу чергу з Азербайджану. Також Стратегія має поставити за мету створити спільну з Туреччиною, Румунією та Болгарією архітектуру безпеки Чорноморського басейну під егідою або за підтримки НАТО.
Придністровський вузол: дипломатична реінтеграція і військовий чинник
Розділ Стратегії щодо Молдови та придністровської проблеми слід позбавити архаїчних дипломатичних штампів. Документ повинен офіційно констатувати смерть переговорного формату 5 + 2 й зафіксувати принципову відмову України від участі в будь-яких переговорах, де Російська Федерація виступає «посередником» чи «гарантом». Україна має задекларувати повну підтримку офіційному Кишиневу в процесі мирної дипломатичної, юридичної та економічної реінтеграції Придністровського регіону в рамках євроінтеграційного поступу Молдови.
Одночасно у Стратегії необхідно відкрито вказати, що оборонно-наступальні спроможності Сил оборони України на південно-західному кордоні є головним гарантом безпеки Молдови й вирішальним фактором стримування російського угруповання в Придністров’ї.
Криза демократії в Грузії і проросійський зсув
Політика України щодо Грузії вимагає чітко розмежувати повагу до грузинського народу й жорстку оцінку дій чинного керівництва держави. Україна повинна підтвердити принципову й непохитну позицію щодо засудження російської агресії 2008 року і підтримці суверенітету й територіальної цілісності Грузії в її міжнародно визнаних кордонах, включаючи окуповані території Абхазії та Цхінвальського регіону (Південної Осетії).
Водночас важливо зафіксувати глибокий жаль з приводу проросійського політичного зсуву владної партії «Грузинська мрія», що призвів до відмови від євроатлантичного курсу, демонтажу демократичних інститутів і концепції «непровокування» агресора. Критичне безпекове завдання — створити механізми, що убезпечать Грузію від використання її як сірої зони в постачанні підсанкційних товарів до Російської Федерації.
Необхідно передбачити розробку спільно з ЄС заходів моніторингу логістичних ланцюжків, через які до РФ експортують мікросхеми, комп’ютерні процесори, GPS-модулі, обладнання супутникової навігації, інші технології. Перекриття каналів реекспорту слід розглядати у Стратегії як безпосередній елемент захисту національної безпеки України й обмеження військового потенціалу ворога.
Геоекономічна трансформація Південного Кавказу: Карабах, Вірменія і нові коридори в обхід Росії та Ірану
Частину Стратегії стосовно Південного Кавказу необхідно повністю оновити через фундаментальні зміни регіонального балансу сил. Україна повинна офіційно привітати остаточне розв’язання Карабаського конфлікту й відновлення суверенітету Азербайджану, що демонтував головний важіль багаторічного російського впливу на регіон. Окремо слід зафіксувати позитивну оцінку дипломатичних зусиль міжнародних партнерів, зокрема адміністрації США, у підписанні мирної угоди між Баку та Єреваном.
Стратегія повинна проголосити всебічну підтримку євроінтеграційному вектору Вірменії та курсу уряду Нікола Пашиняна на демонтаж безпекової та економічної залежності від Росії й ОДКБ. Україна зацікавлена в розвитку політичного діалогу з Єреваном, обміні досвідом реформування сектору безпеки й диверсифікації зовнішньоекономічних зв’язків.
Важливим економіко-безпековим доповненням до Стратегії має стати визначення конкретних кроків із залучення України до нових трансконтинентальних транспортних артерій в обхід Росії та Ірану. Йдеться про Середній коридор (Транскаспійський міжнародний транспортний маршрут — TITR) і проєкт TRIPP («Маршрут Трампа для міжнародного миру та процвітання»/Зангезурський коридор), які зв’язують ресурси та ринки Азії з Європою.
Стратегія має підкреслити потенціал інтеграції української залізничної та портової мережі в нові міжнародні маршрути, що перетворить Україну на логістичний вузол євразійської торгівлі. Ключовим партнером тут також може виступити Азербайджан.
Відносини з Баку варто вибудовувати з урахуванням його співпраці з Москвою — саме компанії Азербайджану є ключовими трейдерами, що надають логістичні послуги для експорту російської нафти і нафтопродуктів. Також саме Азербайджан активно лобіював зняття санкцій ЄС з російського олігарха Алішера Усманова.
Зрештою, розбудова багаторівневого поясу партнерств у найближчому геополітичному оточенні є екзистенційною потребою у виживанні й розвитку держави в умовах тривалого протистояння. Інтегруючи свій військовий досвід у системи оборони сусідів, створюючи спільні індустріальні кластери та вбудовуючись у нові трансконтинентальні торговельні маршрути в обхід держав-агресорів, Україна сформує навколо себе міцний буфер.
Інформація підготовлена на основі матеріалів: lb.ua