Киянка Ольга Крячко, шукаючи житло для зимівлі, була вражена цінами. “Це не ринкова економіка, а абсолютне мародерство”, – написала вона.
Однокімнатна квартира в Ужгороді нині коштує 65–70 тисяч доларів. Оренда такої квартири з не найкращим ремонтом — 25 тисяч гривень на місяць ($600). “Оренда мінімум на рік, або платіть втричі за сезон. Шукаєте житло на 3–4 місяці? Вам просто розсміються в обличчя і викатять цінник, як за готель в Альпах”, – обурюється Ольга.
«Цінники» послідовно зростали протягом року не тільки в Ужгороді чи Закарпатті, а й у більшості міст західного регіону. За даними компанії ЛУН, медіанна ціна оренди квартири за рік у Тернополі зросла на 80%, у Хмельницькому — на 45%, Івано-Франківську — на 44%, у Львові та Рівному — на 33%, Вінниці — на 29%. Вартість оренди однокімнатних квартир в Ужгороді лише за останні пів року зросла на 42%.
«Коли є підвищений попит, тоді й спостерігається шалене зростання цін. Цього року кияни масово орендують житло в Івано-Франківську, що суттєво розігріло ринок і тут, і в інших містах західного регіону», – каже рієлторка агенції Arkada Ірина Данилюк. Вона визнає, що ціни зависокі, і квартири та будинки стали недоступними для багатьох орендарів. Однак, поки люди з Києва, Сум і Чернігова рятуються, дешево не буде.
Бум почався ще у вересні
Минулоріч зі столиці теж переїжджали на зиму на Прикарпаття, але не так масово. «Люди не сплять ночами через обстріли, немає світла, тому й шукають житло, — розповідає Ірина Данилюк. — І вони вже орендують не тільки на пів року, а готові підписувати договори на рік-два». Раніше ж навпаки, просили дозволити оренду на три місяці замість мінімальних шести. Тепер же ілюзій, схоже, немає. Одразу з житлом шукають школи та садочки для дітей.
Потік орендарів посилився на початку осені. «У серпні-вересні у нас завжди важко поселитися, бо квартири розбирають студенти. Тепер до них додалися мешканці Києва, Сум, Запоріжжя, і вільних квартир просто не було, — розповідає рієлторка. — Лише в жовтні почали з’являтися нові пропозиції».
Водночас стрибнули й ціни. Якщо в липні однокімнатна квартира в місті коштувала $350, і це вже було дорого, то зараз за $500 можна орендувати хіба що погану панельку чи хрущовку. А за житло в пристойному стані просять $650–700, і це вже нікого не дивує.
«Сьогодні виставив хорошу квартиру — до кінця дня її вже немає», — описує ситуацію Ірина. З основних вимог — хіба що оптоволоконний інтернет, адже більшість переселенців планують працювати дистанційно. Також просять, щоб у квартирі був газ та індивідуальне опалення.
Сподіваючись спокійно перезимувати, кияни кинулися переглядати квартири і у Вінниці, розповідає місцева рієлторка Юлія Бабчук. «Просять саме на зиму, пересидіти важкий період, а от мешканці Запоріжжя, Сум — ті хочуть на довший період», — розповідає вона. Перші запити пішли ще в середині вересня, зараз звертаються ще частіше й терпляче чекають, доки з’являться варіанти.
Юлія Бабчук
Ціни також ростуть на очах. Хоч рівень цін ще трохи нижчий, ніж на Прикарпатті, але різниця з минулорічними вражає, каже Юлія. «Торік квартиру здавала за 18 тисяч, зараз за неї хочуть уже $500 (понад 22 тисячі гривень. — Ред.). Я кажу: давайте хоч за 20. Але більшість власників хочуть скористатися моментом і заробити».
На західний напрямок зараз виїжджають і цілі родини з домашніми тваринами, і релоковані фахівці, яким роботодавці компенсують витрати на житло, розповідає Ірина Данилюк. «Серед моїх клієнтів є ті, кого релокували сюди на пів року роботодавці і дають $500 на місяць на оренду», — каже вона.
Щоб обійшлося дешевше, люди кооперуються, шукають партнерів для оренди через соцмережі. «На листопад і зиму шукаю собі співмешканців у будиночок у Славському. Будинок здається весь за 500 євро. В ідеалі нас там буде троє», — приклад такого оголошення.
Підігрівають ринок і власники, і грошовиті клієнти
Мешканці західних областей зараз здають житло, яке «в нормальному житті коштує максимум $200, за ціною преміум-сегменту Києва чи Варшави», говорить Ольга Крячко. «Це паразитування на чужому болю та базовій потребі людини просто зберегти життя своїм дітям узимку», — нарікає вона. У коментарях до її допису нагадують, що такі ж шалені гроші за квартири деруть віддавна з військових у прифронтових містах. Тож справа не зовсім у географії.
Хто першим почав цінові перегони, важко сказати, кажуть рієлтори. Ірина Данилюк вважає, що проблема не в жадібності франківчан. «Наші люди, які виїхали за кордон, позачиняли квартири і сподіваються повернутися, — пояснює вона. — Багато хто важко заробляв на це житло і ремонти, їм шкода «вбивати» квартиру». Підвищують вартість часто ті, хто просто інвестував у житло в місті. Мовляв, кияни та чернігівці купують квартири тут із розрахунком, що можна здавати, а коли стане скрутно, переїхати й самим. А поки що орендою займаються рієлтори.
«Та й самі люди створюють ажіотаж. У мене багато запитів на однокімнатні до тисячі доларів, — розповідає Ірина. — Чому не 600–700 хоча б для старту? А орендодавці бачать, що люди готові платити, і користуються цим».
Тривалий це тренд чи короткий, а власники поспішають заробити, каже Бабчук. «Я намагаюся донести, що просять забагато, і хтось прислухається. Або прошу хоча б, щоб за таку ціну пускали з дітьми й тваринами. Попри немаленькі ціни, це досі проблемна категорія орендарів», — каже рієлторка з Вінниці. Щоразу з власниками треба вести перемовини про умови й обмеження. Платоспроможних клієнтів, які можуть спокійно платити 20–30 тисяч гривень за квартиру у Вінниці, — відсотків 10–20%, а бюджет решти — до 15 тисяч; лише зрозумівши, що варіантів нуль, його підвищують до 17 тисяч.
«Одна власниця підняла ціну з 12 до 15 тисяч. Питаю: що змінилося? Стіну у ванній поремонтувала, — розповідає Юлія. — Насправді цінник росте, бо всі їдуть сюди, де безпечніше. Як із цим боротися, не знаю».
Навіть коли рієлтор вказує власнику, що квартира з посереднім ремонтом, яка ще недавно коштувала 12 тисяч і раптово зросла у ціні, того не варта, це не діє. Бо перші ж клієнти на оглядинах одразу її бронюють.
Страждають від цього чи не найбільше місцеві мешканці, не розпещені столичними зарплатами і не звиклі до київських цін на оренду. «Ціни зависокі, і це погано для місцевих та переселенців, які все втратили», — каже Данилюк. Мер Івано-Франківська Руслан Марцінків під час дискусійної панелі «Українські міста напередодні зими: виклики і рішення» в межах спільного проєкту LB.ua та EFI Group «Нова країна» розповів, що міська влада розселяє в хостелах переселенців, які не можуть заплатити за оренду: «Я прошу франківчан не підвищувати ціни на оренду житла. Але вона вже зросла втричі».
«Вінницькі орендарі в шоці, особливо ті, хто роками винаймав житло за 8–10 тисяч, — говорить рієлторка. — Не всі власники людяні, деякі можуть і виселити квартирантів». І коли до Юлії звернулись орендарі з проханням щось вдіяти, бо власниця раптом піднімає ціну до 15 тисяч, вона була змушена порадити погодитися на ці умови: дешевше у тому районі квартири вже не знайти.
Кухня квартири в центрі Івано-Франківська, яку продають за 58 тисяч доларів
Ірина Данилюк теж знає випадки, коли власники, які віддавна здавали квартири по $350, бачили загальну тенденцію і починали вимагати з квартирантів $600: або так, або виселяйтеся.
В Ужгороді — та сама картина. Днями популярним у соцмережах став допис жінки, якій власник квартири збрехав, що житло треба терміново звільнити для родичів із Києва, які приїдуть рятуватися від обстрілів. А виявилось, що квартиру вже за три години після виселення пропонували орендувати вже не за $450 (близько 20 тисяч гривень), а за $800 (35800). І, найімовірніше, здали: середня вартість оренди однокімнатної квартири в місті зараз — 31500 гривень.
Франківські рієлтори вже почали пропонувати житло в радіусі тридцяти кілометрів від обласного центру, де в маленьких містечках і селах ціни нижчі. У місті й передмісті прискорено будують чимало житлових комплексів, адже охочих вкласти в житло й потім дорого здавати його — не бракує. «А коли днями «шахеди» долетіли й до нас, у мене зірвалися оренди: люди сказали, що й тут небезпечно, тож шукатимуть далі, на Закарпатті», — розповідає Ірина Данилюк.
Яготин уже розібрали, Переяслав на черзі
Зріс попит і на недорогі сільські хати. «Щодо оренди нічого не змінилось, а от у продажах — сплеск», — каже рієлтор Антон Антоненко, який працює на Київщині.
Раніше у Згурівці, Яготині, Березані, Броварах та інших містах лівобережжя Київщини купували житло переселенці, а зараз ним дуже цікавляться кияни. Головна вимога — наявність альтернативного опалення в будинку. «Багато киян приїжджають, надивляються собі запасний варіант, — розповідає рієлтор. — Днями дивились хату за тринадцять тисяч доларів із грубкою і свердловиною».
Деякі будинки під Києвом продаються за 40, 50 і навіть 100 тисяч доларів. Але й на них є охочі: якщо можна топити грубку чи котел дровами і є вода у криниці або свердловині, це «цілком ліквідний об’єкт».
Архітектор Олександр Столовий: «Аби села не зникали, важливо не фокусуватися виключно на самих собі. Бо це і є шлях у забуття»
Дешевше — до 25 тисяч доларів — хати продаються за 80–120 кілометрів від столиці. Погоджуються на будинки без зручностей, якщо є груба. Якщо у сільській хаті є санвузол, ціна зростає тисяч до 50. Про комфорт навіть не йдеться. «Жити в них не планують, це вже хіба в Києві буде повний колапс», — ділиться враженнями Антон.
Антон Антоненко і хата в Яготині
Великим попитом користуються так звані «чорнобильські будинки», які зводили наприкінці 80-х і на початку 90-х для людей, евакуйованих після Чорнобильської катастрофи. Їх і раніше охоче купували переселенці, але зараз фінансування державних програм підтримки завмерло, а ці будинки й далі переглядають. «Такі поселення є в багатьох селах: Корніївці, Лехнівці, Лукашах, Гостролуччі тощо. Ними цікавиться багато киян. Не скажу, що масово купують, але прицінюються», — розповідає рієлтор.
Якщо раніше яготинці намагалися купити дітям житло у Києві, то тепер кинулися до новобудов у рідному місті і конкурують за квартири з киянами. Одні Антонові клієнти продали нещодавно невелику гостинку на Виноградарі і придбали в Яготині двокімнатну квартиру. «Яготин — це понад сто кілометрів від Києва, а оренда житла коштує вже як на Троєщині, — каже Антоненко. — Однокімнатні — від 8–10 тисяч гривень, двокімнатні — від 13. Оренди тут уже взагалі нема як такої, все здали». Хіба що якийсь інвестор спеціально купує квартиру під здачу, тоді з’являється пропозиція: «тільки оголошення викинули — в той самий день його забирають».
До війни дуже мало хто купував будинки в селах, розповідає досвідчений рієлтор, хіба що дуже гарні — їх кияни могли купити як дачу. Зараз же продати будинок в селі не проблема взагалі. «Недавно виставили будинок в Жоравці, збудований 1965 року. За два дні знайшли клієнта, киянина, — розповідає Антон. — Бо є груба, вода і навіть ванна (без туалету)». Вистачає оголошень на ютуб-каналі й у соцмережах — люди їдуть дивитись щодня.
Інтер’єр сільської хати
«На житло вартістю 20–25 тисяч доларів дуже великий попит. Огляди деяких будинків набирали під двісті тисяч переглядів на ютубі», — говорить рієлтор. Попит був би ще вищим, але Яготин — це лівий берег Дніпра. Багато хто побоюється й обирає правий.
«Мій колега у Львові зараз малометражки без ремонту по 60 тисяч доларів продає, а з ремонтом — по 100 тисяч. А тут ціни ще доступні, хоча й є ризики лівого берега», — говорить Антоненко.
А ще краще — в Африку
Про бажання киян та мешканців інших найбільш загрозливих міст мігрувати вже знають і наші за кордоном. У групах закордонних українців публікують не просто пропозиції житла, а підкреслено — «для киян на зиму».
«Друзі, якщо хтось із вас не витримає і спланує виїхати кудись на зиму, — приїжджайте до мене в Батумі. Я — власниця апарт-готелю на першій лінії моря з прекрасними видами, великим парком. Є студії, двокімнатні, трикімнатні. Дешевше, ніж в Ужгороді 🙂 значно. Тому до квітня-травня або на місяць приймемо на спецумовах для Своїх. З дітьми, собаками, котами, крокодилами», — написала користувачка на ім’я Інна Андріїшина.
Киянка Марія Шостак почала шукати теплу місцину на зиму ще в липні. Від початку жовтня вона з дітьми двох і чотирьох років — у Єгипті. Минулоріч, розповідає, перемучились у холодному будинку на Печерську (у квартирі було 12 градусів), ще й садочок — без опалення, світла і можливості погодувати дітей. «Цього року в садочок пішла і менша донька, а умови там не змінилися. За місяць адаптаційного періоду вона нічого, крім укриття, там не бачила», — розповідає жінка. Ще з літа, коли почастішали удари балістичними ракетами, шукала житло для зимівлі в теплі. На початку серпня забронювала апартаменти в Хургаді на листопад. Та коли почалися «реактивні» тривоги, довелося пришвидшити виїзд.
Зараз вона з дітьми мешкає в апартаментах на території готелю, де може користуватися майже всією інфраструктурою для гостей, і «лікує менталку». Попри те, що дорога видалась важкою і дуже дорогою (потяг до Відня запізнився на 10 годин, довелося купувати нові квитки на літак), не шкодує, що заїхала аж так далеко. «Це краще, ніж Європа, зараз я не мала б ресурсу займатися легалізацією, отриманням дозволів і паперів», — міркує Марія.
Апартаменти у Хургаді, де живе Марія з дітьми
Ужгород, Чернівці та інші тилові міста теж спочатку розглядала, але відкинула через вартість оренди. У цих містах зараз знімати квартири — дорожче, ніж у Єгипті, та й рієлторські послуги вже коштують мало не 100% місячної вартості житла. Прильоти теж трапляються, гарантії, що буде опалення і світло, немає. «Купити для орендованого житла генератор і зарядну станцію — це точно менш вигідно, ніж зимувати в апартаментах з видом на море», — каже Марія.
За її розрахунками, родина витрачатиме в Хургаді $500 на місяць на оренду житла, ще стільки ж на харчування і, можливо, кілька сотень ще на дитячі забаганки. «У Києві в нас власне житло, але витрати не менші», — каже вона.
Але Єгипет — варіант тимчасовий, каже жінка. Якщо до весни ситуація вдома не покращиться, доведеться таки переїхати в Європу.
Інформація підготовлена на основі матеріалів: lb.ua