Сили оборони України системно перейшли від масованих ударів по нафтопереробних заводах (НПЗ) та аеродромах до високоточних операцій, спрямованих на логістичний ланцюг виробництва, зберігання та запуску безпілотних літальних апаратів (БПЛА). Хоча подібні операції проводилися і раніше, зокрема з 2024 року, але саме така їхня акцентованість спостерігається вперше.
Чому така зміна стратегії? Тому що вже завдано значної шкоди, і немає потреби щодня завдавати незначних пошкоджень. Якщо на початку кампанії (2024 рік) середній ремонт НПЗ тривав від двох до чотирьох тижнів (завдяки швидкому усуненню візуальних пошкоджень, заміні кабелів та використанню складських запасів), то станом на 2026 рік терміни простою пошкоджених об’єктів зросли до трьох-п’яти місяців. У випадку з установками первинної переробки терміни збільшилися до півроку і більше, а іноді й до року.
Свіжий приклад – завод у Капотні. Після ударів у червні 2026 року, які вивели з ладу установки первинної переробки (ЕЛОУ-АВТ-6), Reuters із посиланням на джерела в галузі повідомив, що завод повністю зупинений щонайменше на шість місяців (до кінця 2026 – початку 2027 року). Оціночна вартість ремонту становить близько 1 мільярда доларів. Згодом стався другий удар, що спричинив щонайменше три осередки пожеж. Чи потрібен терміново третій удар? Не факт. Нехай росіяни намагаються в обхід санкцій отримати електроніку, женуть ремонтні бригади, будують стіни з морських контейнерів та додаткові мобільні вогневі групи. Все це – гроші та ресурси, які відволікаються від лінії бойового зіткнення.
Динаміка очевидна: два-три тижні простою у 2024 році переросли в один-два місяці у 2025-му і три-шість місяців і більше зараз. Через неможливість швидко відновлювати НПЗ Міжнародне енергетичне агентство (IEA) у вересні 2026 року офіційно знизило прогноз добової переробки нафти в РФ до мінімальних 4 мільйонів барелів на добу. У 16+ регіонах РФ відновився системний дефіцит бензину та дизельного палива.
Крім того, попри те, що українська протиповітряна оборона (ППО) продовжує зберігати керованість і перехоплювати значну частину цілей, ворог прогресує. З’явилися ретранслятори для мережі “Шахедів”, реактивні БПЛА, відеоканали зі зворотним зв’язком, датчики для підриву біля цілі. Плюс вичерпання ракет до зенітно-ракетних комплексів (ЗРК), частина літаків на ремонті (передача бортів – це лише початок, трирівневу систему ремонту налагоджують роками), дефіцит реактивних двигунів у ЄС для перехоплювачів.
Коротше кажучи, необхідно працювати не тільки по військово-промисловому комплексу (ВПК), нафтопереробній та хімічній галузях, а й безпосередньо по “дронопортах” з метою як завдання шкоди тут і зараз, так і змушення ворога витрачати час та ресурси на розосередження.
Дронопорт «Цимбулова» (Орловська область, РФ). Це стаціонарний майданчик/база поблизу села Болхов (близько 175–180 км від кордону з Україною). Площа комплексу – близько 5 км². Слугував ключовою точкою базування, підготовки та запуску ударних БПЛА типу «Герань-2» і «Герань-4» у напрямку Києва та заходу України.
Сили оборони України (СОУ) завдали ударів по об’єкту в ніч проти 1 жовтня та 3 жовтня 2026 року. Ураження зафіксоване знімками супутників NASA FIRMS та OSINT-каналами.
Пошкоджено та частково знищено щонайменше два наземні ангари-сховища БПЛА, майданчики спорядження та запуску. Зафіксовано вторинні детонації та тривалі пожежі на території бази. Пожежі – це добре, бо апаратура підготовки до пусків і польового ремонту чутлива і коштує чимало грошей. Наприкінці вересня туди вже прилітало – тоді згоріло щонайменше п’ять ангарів і кілька фахівців загинули.
Єйськ і Приморсько-Ахтарськ (Краснодарський край). Історично головні прибережні стартові майданчики «Шахедів/Гераней» на південному напрямку. Після кількох ударів проникаючими боєприпасами росіяни були змушені частково згорнути роботу стаціонарних естакад і перейти до мобільних пускових установок на базі фур і вантажівок.
Склади та пункти запуску центру «Рубікон» і підрозділів БПЛА на тимчасово окупованих територіях (ТОТ):
Донецький вузол і Макіївка (4-5 жовтня 2026). Локалізовані місця зосередження операторів БПЛА, складів готових FPV-дронів, а також апаратури управління та стартових катапульт.
4 жовтня та в ніч на 5 жовтня ЗСУ завдали серії ударів ракетами HIMARS та важкими далекобійними дронами по об’єктах у межах окупованого Донецька та прилеглих промислових зон. Знищено склад із FPV-дронами та компонентами, уражено розрахунковий підрозділ запуску.
Запорізький та Луганський напрямки (Комиш-Зоря, Успенівка – 4-5 жовтня 2026). Це передові пункти управління та точки збирання дронів-камікадзе для ударів по логістиці ЗСУ. Завдано точкових ударів по вузлах зв’язку та пунктах управління, з яких велося керівництво операторами. Антени, кабельне господарство, генератори – все це досить вразливе.
З’ясувалося, що побудувати великий «дронопорт» із бункерами – це чудова ідея лише до першого прильоту касетної або важкої фугасної бойової частини. Удар по «Цимбуловій» довів, що концентрувати в одному місці сотні дронів і пускові катапульти в радіусі ураження засобів СОУ – це надійний, як швейцарський годинник, план. А швидко розосередити паливо та склади з бойовими частинами не так просто.
Удари по пунктах на кшталт «Рубікону» завдаються з метою знищення не стільки дешевих FPV-рам (шматка пластику і текстоліту), скільки дорогих комплексів антен, терміналів зв’язку, станцій радіоелектронної боротьби (РЕБ) та навчених екіпажів операторів. Якщо гроші – це кров війни, то Україна продовжує бити по венах противника.
У відповідь на ці удари ЗС РФ прискорено переносять пускові майданчики у звичайні лісосмуги та на промислові зони, задіюючи мобільні пускові рами, які постійно змінюють дислокацію, зариваються глибше під землю, працюють з мережі запасних позицій, дроблячи екіпажі та матеріально-технічне забезпечення (МТЗ).
Що це означає на практиці для загальної архітектури війни? Децентралізація – це завжди експоненційне зростання логістичних витрат і зниження керованості в перші місяці. Коли ти переходиш від стаціонарного бетонного ангара зі світлом, стабільним інтернетом і теплими майстернями до роботи з кузова «Урала» в лісосмузі, твоя ефективність неминуче падає.
Кожна розосереджена мобільна пускова група потребує свого автомобіля, свого запасу палива, свого автономного генератора та окремого термінала зв’язку. Те, що раніше обслуговувалося одним вузлом на 50 осіб, тепер потребує п’яти окремих точок по десять осіб, кожну з яких треба забезпечувати провізією, боєкомплектом, проводити ротацію і, головне, маскувати. Чим більше вантажівок курсує ґрунтовими дорогами, тим легше їх виявити за допомогою розвідувальних БПЛА.
Розосередження ворога, об’єктивно, ускладнює роботу і нам. Витрачати пакет GMLRS або десяток ракет середньої дальності, щоб знищити мобільну пускову раму в лісосмузі або одну фуру, стає економічно збитковим. Це означає, що війна переходить у наступну, ще більш вимогливу фазу: битву розвідок та оптимізацію засобів ураження. Сили оборони змушені застосовувати ешелоновану розвідку (поєднання супутникових даних, радіоелектронної розвідки та глибоких прольотів крилатих ракет) для виявлення не самих пускових майданчиків, а вузлових точок їхнього постачання. Доводиться системно бити по машинах підвозу палива та акумуляторів, перехоплювати радіообмін між розпорошеними групами, вибивати мобільні станції РЕБ, які прикривають ці польові «точки підскоку».
У цій війні немає магічних рішень. Ми не побачимо швидкого краху ворожого фронту лише від того, що спалили черговий склад у Донецьку чи ангар під Орлом. Росія має достатній фінансовий ресурс для того, щоб виготовляти карбонові рами і закуповувати китайську електроніку через сірі схеми ще довго. Але суть сучасної війни на виснаження полягає не в одному генеральному ефектному ударі, який покажуть з десяти точок. Вона полягає в холодному, методичному і постійному підвищенні ціни кожного кроку для противника.
Ми змусили їх витрачати мільярди на відновлення НПЗ та розтягувати дефіцитну ППО по величезній території. Тепер ми змушуємо їх виходити із затишних стаціонарних ангарів у багнюку, палити дефіцитний транспорт і ламати власну логістику. Кожен знищений ретранслятор, кожна спалена партія котушок оптоволокна та акумуляторів і кожен ліквідований досвідчений розрахунок – це мінус кілька десятків прицільних ударів по наших піхотинцях чи містах. Це жорстка, абсолютно прагматична війна інфраструктур у самому розпалі.
Дізнатися більше на: lb.ua