Сучасна тайванська політика стоїть перед критичним вибором: або подальша ескалація, або пошук нових шляхів співіснування з Пекіном. Демократично-прогресивна партія (ДПП), яка наразі перебуває при владі, збільшує оборонний бюджет та протистоїть тиску КНР. Натомість опозиційний Гоміндан пропонує кардинально інший сценарій – «інституціоналізацію миру» через відновлення діалогу, прихильність до Консенсусу 1992 року та апеляцію до спільної цивілізаційної спадщини.
Як Гоміндан адаптувався до змін у тайванській та міжнародній політиці, і в чому полягає новий підхід, запропонований лідеркою партії Чжен Лівень, до вирішення тайванського питання?
Очільниця тайванської опозиційної партії Гоміндан Чжен Лівень прибула до шанхайського аеропорту Хунцяо, 4 квітня 2026 року.
У березні лідерка тайванської опозиційної партії Гоміндан Чжен Лівень прийняла персональне запрошення від голови Китайської Народної Республіки Сі Цзіньпіня. Вже у квітні вона приїхала на материковий Китай «з візитом миру». Це перша зустріч лідерів двох партій за десять років, що робить її надзвичайно важливою в умовах зростання політичної напруженості в Тайванській протоці.
«Лідери наших двох партій зустрічаються сьогодні, щоб захистити мир і стабільність нашої спільної батьківщини, сприяти мирному розвитку відносин між двома сторонами протоки, а також дозволити майбутнім поколінням розділити світле й прекрасне майбутнє», — заявив Сі Цзіньпін на зустрічі у Будинку народних зборів Китаю.
За результатами зустрічі може скластися враження, що Гоміндан просто намагається загравати з Китаєм, ставлячи під удар тайванську незалежність. Однак це не зовсім так. Сьогодні цю партію, неочікувано для тих, хто знає лише історію розділення Китаю, вважають прокитайською опозиційною силою, яка виступає за об’єднання з КНР.
Чжен Лівень, у минулому активістка, що підтримувала тайванську незалежність, членкиня Демократично-прогресивної партії, різко змінила риторику. У 2005 році вона приєдналася до Гоміндану, а в жовтні 2025 року успішно перемогла на партійних виборах і повноцінно очолила опозицію.
Голова КНР Сі Цзіньпін приймає в Пекіні лідерку основної опозиційної партії Тайваню Гоміньдан Чжен Лівень, 10 квітня 2026 р.
Риторика Чжен Лівень проста: відхід від Консенсусу 1992 року та системне нарощування військово-промислового комплексу призведуть до війни в Тайванській протоці. Тому потрібен відкритий діалог з Пекіном і воля до поступової «інституціоналізації миру», чому, за її словами, системно перешкоджають президент Тайваню Лай Цінде та його партія.
Гоміндан після 1945 року
Дискусія щодо того, чи слід розглядати Тайвань як окрему суверенну державу, чи як частину континентального Китаю, триває вже доволі давно. Для кращого розуміння поточної політичної ситуації слід почати з 1945 року.
Китай вийшов переможцем з Другої світової війни, зробивши значний внесок у перемогу союзників над ключовим противником на сході — Японською імперією. 25 жовтня 1945 року Японія передала Націоналістичному Китаю острів Тайвань та архіпелаг Пенху, які перебували під її владою з 1895 року за результатом Першої японсько-китайської війни.
З китайської сторони акт капітуляції та документи про передачу приймав Чень І, у майбутньому генерал-губернатор Тайваню. Сам Чень І залишив спогади про те, що острів, хоч і постраждав від бомбардувань, утім був набагато розвиненішим, ніж Китай. Японська адміністрація залишила по собі хорошу інфраструктуру: дороги, залізниці, навчальні заклади.
За ці 50 років населення острова також змінилося. Коли гомінданівська адміністрація вперше зіткнулася з місцевими мешканцями, вона зрозуміла, що ті зовсім не розмовляють мандаринською (уніфікованою китайською мовою, яка базується на пекінському, тобто північному діалекті) і не розуміють їх. Вдома тайванці спілкувалися переважно діалектами Південного Китаю (передусім провінцій Гуандун, Фуцзянь, Цзянсі), які завезли на острів ще їхні предки за часів династії Цін. А мовою друку, листування та освіти була японська.
Cвяткування Національного дня Тайваню в Тайбеї, 10 жовтня 2020 року.
Націоналістів здивувало і саме ставлення тайванців до японців. Посилаючись на принцип Сунь Ятсена «націоналізм», Гоміндан вбачав у ньому передусім вигнання колоніальних загарбників з території Китаю, тоді як місцеві мешканці сприймали японців якщо не позитивно, то нейтрально. Багато хто здобув вищу освіту в Японії та служив у японській армії.
Другим пунктом, у якому новий уряд не зійшовся з тайванцями, було питання армійських потреб. У самому Китаї розпочалася громадянська війна, яку Гоміндан стрімко програвав комуністичним силам на чолі з Мао Цзедуном. Тайвань під націоналістичним контролем сприймали радше як промислову базу, і це зовсім не відповідало очікуванням тайванців щодо перерозподілу землі та права приватної власності на те, що вони виробляли й продавали на своїй території.
Окрім привласнення японського майна та грошових активів, систематичної корупції всередині уряду та витіснення тайванської інтелектуальної еліти з управління, нова адміністрація також запровадила державну монополію майже на всі товари, зокрема тютюн. Паралельно були засновані спеціальні наглядові бюро для кожного товару.
Усі ці та подальші події в книжці Formosa Betrayed 1965 року описує американець Джордж Керр, який тоді працював у Службі закордонних справ США. За його свідченнями, тайванський ентузіазм щодо Гоміндану протримався тільки перші шість тижнів. Після цього на вулицях Тайбея можна було помітити гасла: «Собаки пішли, свині прийшли» і «Принаймні японські собаки захищали нашу власність!».
Свавілля влади невдовзі вилилося в кривавий інцидент 228, або інцидент 28 лютого 1947 року — трагедію, вперше про яку публічно заговорив перший демократично обраний президент Тайваню Лі Денхуей у 1988 році.
28 лютого в Тайбеї представники Бюро тютюнової монополії робили звичний обхід, за підсумками якого конфіскували контрабандні цигарки в сорокарічної вдови. Агресивна реакція торговки була очікуваною: з приходом до влади Гоміндану Тайвань потерпав від інфляції, безробіття й дефіциту товарів (навіть рису), тому можливість продавати хоча б щось могла врятувати від голодної смерті. Коли жінка намагалася чинити спротив, чиновник ударив її по голові руків’ям пістолета. Вулиця виступила на захист, що закінчилося пострілами в натовп і смертю людини.
Початкові етапи протесту — підпал поліцейської дільниці в Тайбеї 28 лютого 1947 року
Досягнувши точки кипіння, тайванці висловили свій протест і поліції, і уряду. Згодом ситуація тільки погіршала й набула такого розмаху, що Чан Кайші довелося перенаправляти десять тисяч військових з континентального Китаю на Тайвань придушувати бунт. У підсумку військові вбили й закатували до 28 тисяч осіб. Водночас Чан Кайші оголосив надзвичайний стан, який офіційно скасували лише 1987 року.
З цього моменту острів поглинула однопартійна диктатура, яка матиме назву «білий терор» — репресії, спрямовані на звичайних мешканців острова, інтелектуалів та інакомисливців. Іронічно, що у своїй критиці Чжен Лівень охарактеризувала політику Лай Цінде і ДПП як «зелений терор» (колір обрано за прапором партії).
А проте, найголовніше в цій історії те, що після інциденту 228 тайванці вперше задумалися про незалежність. Вони дійшли логічного висновку, що надто відрізняються від гомінданівської еліти, яка ними керує. Сам уряд теж дистанціювався від суспільства, вважаючи його «неправильними китайцями» і «недояпонцями».
Під час «білого терору» багатьох політичних дисидентів звинуватили в комунізмі, ув’язнили або вбили, щоб зміцнити суверенітет автократичного уряду Гоміндану. Серед відомих активістів була Аннет Лу Сю-лянь, колишня віцепрезидентка (2000–2008), і Чень Чу, міська голова міста Гаосюн (2008–2018).
Гоміндан змінює тактику
Мета, заради якої Гоміндан евакуювався свого часу на Тайвань, полягала в тому, щоб з плином часу повернути собі контроль над усім материковим Китаєм, а не розбудовувати на Тайвані власну державність. З квітня 1947 року на острові через комуністичну загрозу діяли надзвичайний стан і комендантська година. З цієї політики випливала і жорстка однопартійна система, і те, що сам уряд складався суто з китайців, які емігрували з материка. Місцеві жителі перебували під жорстким державним наглядом, їх майже не було серед державних посадовців, і, згідно зі статтею 100 Кримінального кодексу Китайської Республіки, формулювання «незалежність Тайваню» перебувало під забороною.
Але час минав. У 1971 році материковий Китай зайняв місце Китайської Республіки в ООН, а 1979 року офіційні дипломатичні відносини з Пекіном встановив Вашингтон, а сам Китай під фактичним керівництвом Ден Сяопіна почав політику відкритості і реформ. 1 січня 1979 року США офіційно скасували визнання Китайської Республіки. Тим часом Гоміндан був замкнений у своїй 40-річній і тепер явно досить безнадійній претензії на суверенітет над усім Китаєм.
Керівництво країни усвідомлювало, що Тайваню необхідна підтримка США. Але тенденція свідчила, що недемократичні режими, які підтримував Вашингтон, скрізь руйнувалися: шах Ірану та нікарагуанський Сомоса у 1979 році; Маркос на Філіппінах у 1986 році; Чон Ду Хван у Південній Кореї через рік.
Портрет Цзян Цзінго, президента Китайської Республіки (Тайвань) у 1978–1988 роках.
Син Чан Кайші Цзян Цзінго (який керував країною у 1970–80-х) дійшов висновку, що задля функціонування без офіційних дипломатичних союзників Тайвань має довести демократичному світу свою ідеологічну цінність. Якщо Тайвань залишатиметься військовою диктатурою, то, незважаючи на економічні успіхи (ВВП Тайваню на той час зростав на 9 % щорічно), західним державам під егідою США буде значно важче виправдовувати його захист перед власними виборцями.
Цзян Цзінго розпочав реформи. Репресії поступово послаблювали, на керівні посади залучили більше корінних тайванців, а вибори робили дедалі конкурентнішими. У 1986 році створили комітет, щоб вивчити можливість скасування воєнного стану, і в 1987 році його повністю скасували, а повноваження уряду в його впровадженні обмежили. Згодом дозволили створювати нові газети й організовувати політичні партії.
Ось тут на сцену й вийшли колишні дисиденти й опозиціонери. У часи, коли інші партії, крім Гоміндану, були заборонені, уряд виділяв певну кількість місць «безпартійним» політикам. У результаті в середині 1970-х безпартійні корінні жителі почали об’єднуватися в коаліцію, сформувавши рух The Tangwai movement, що буквально перекладають як «поза партією». Саме їхнє ядро (130 з 132 членів були корінними тайванцями) і сформувало Демократично-прогресивну партію (ДПП) у 1986 році. Першочерговою метою Демократично-прогресивної партії було абстрагуватися від «нав’язаної» китайської ідентичності.
Боротьба світів
Уперше Гоміндан втратив абсолютну владу, коли ДПП перемогла на виборах 2000 року. Поразку спричинив розкол всередині самого Гоміндану: тодішній очільник Лі Денхуей посварився з популярним політиком Сун Чинюєм. Сун пішов на вибори як незалежний кандидат, розпорошивши голоси електорату. Завдяки цьому Чень Шуйбянь з ДПП виграв з результатом лише 39 % голосів. На посаді він пробув два терміни поспіль.
Президент Тайваню Чень Шуйбянь, 2008 р.
Це змусило Гоміндан шукати нове обличчя, і ним став юрист Ма Їнцзю, що повернув партію до влади 2008 року. У сучасній тайванській політиці Ма Їнцзю займає важливе місце, адже по суті спроєктував нову модель тайвано-китайських відносин, концепт яких перейняла і Чжен Лівень.
Ма Їнцзю прийшов до влади з гаслом «ні об’єднання, ні незалежності, ні застосування сили» й зобов’язанням не проводити переговорів про об’єднання під час його каденції. Ма реструктуризував старий тайванський підхід до материка на основі так званого консенсусу 1992 року. Його суть у тому, що і КНР, і Тайвань погоджуються з формулюванням, що існує тільки один Китай, але кожна сторона залишає за собою право інтерпретувати поняття єдиного Китаю, як забажає.
Нова політика Ма та Гоміндану зосередилася на поступовому економічному, символічному та політичному зближенні з Китаєм з чотирма цілями: знизити політичну та військову напругу в Тайванській протоці, зміцнити економічні зв’язки, що ведуть до формування спільного ринку, протидіяти тайванському сепаратизму й підготувати сприятливі умови для можливого об’єднання.
Це дозволило відновити офіційні переговори між Пекіном і Тайбеєм через напівурядові організації: Фонд обміну протоками (SEF) для Тайваню та Асоціацію зв’язків через Тайванську протоку (ARATS) для Китаю. Також відкрили пряме чартерне авіасполучення вихідного дня і прийом китайських туристів з материка. Самі угоди уклали у 2007 році, але Пекін відкладав їхній анонс для громадськості, чекаючи, поки Гоміндан відновить владу на Тайвані.
Тайбей також вжив низку односторонніх заходів, щоб посприяти економічним відносинам з Китаєм. Він розширив доступ до прямих мінісполучень (через острови Цзіньмень і Мацу), дозволив валютний обмін на Тайвані, підвищив максимальний ліміт тайванських інвестицій у Китаї, дозволив мерам і керівникам повітів подорожувати в Китай, послабив обмеження на тайванські інвестиції в іноземні фонди з китайськими активами, послабив правила первинного публічного розміщення акцій іноземних компаній та інвестування китайських фондів на Тайванській фондовій біржі.
Отже, після того як Гоміндану довелося послабити свою владу у відповідь на ризики міжнародної ізоляції, сама партія зазнала багато змін. Передусім вони відобразилися у сприйнятті КНР як геополітичного гравця після її всебічного визнання. По суті, КПК і Гоміндан за керівництва Ма Їнцзю визнали фактичний контроль один одного над відповідними територіями в межах єдиного Китаю (формулювання згідно з консенсусом 1992 року) і приналежність двох сторін до китайської цивілізації.
Гоміндан відійшов від старої політичної традиції про «відвоювання материка». Ма Їнцзю і його наступники виступали за статус-кво — «особливі та рівноправні відносини між двома регіонами» на основі спільної цивілізаційної спадщини. Причому обидва регіони мають різну ідеологію, спосіб організації ринкових відносин і політичну структуру.
Але офіційна риторика Гоміндану з кожним роком все більше відштовхувала молодь, яка все частіше ідентифікувала себе як тайванців (станом на 2012 рік відмітка сягла вже 54,3 %) і побоювалася все тіснішої економічної інтеграції з Пекіном. Точкою кипіння став 2014 рік, коли адміністрація Ма Їнцзю хотіла ратифікувати перехресну угоду з Китаєм про торгівлю послугами (Cross-Strait Service Trade Agreement – CSSTA), підписану ще у 2013 році. Вона мала лібералізувати ринок послуг: відкрити банківську справу, охорону здоров’я, телекомунікації, видавничу справу, туризм і транспорт для взаємних інвестицій.
KMT пообіцяла розглядати угоду пункт за пунктом, з проведенням громадських слухань, але в березні депутат від KMT Чжан Чінчжун, очолюючи комітет, скористався безладом у залі засідань, дістав свій мікрофон і за 30 секунд оголосив, що розгляд угоди завершено, її вважають перевіреною та готовою до остаточного голосування.
Акція руху «Соняшник» у Тайвані
У відповідь на це виник студентський протестний рух «Соняшник», який вимагав відкликати закон і вдався до штурму будівлі національного законодавчого органу Тайбея. Аргументація полягала в тому, що угода прямо узалежнює Тайвань від Китаю, що загрожує самому існуванню острова. Ця угода могла призвести до контролю Пекіна над тайванськими медіа й неконкурентоспроможності тайванського малого й середнього бізнесу порівняно з гігантськими китайськими компаніями, які зайшли б на тайванський ринок.
Протести тривали понад три тижні й ущухли, лише коли відкликали суперечливий законопроєкт. Звичайно, що після таких подій 2016 року перемогу на виборах впевнено здобула ДПП, яка вчасно мобілізувала ресурси на підтримку протестів. Відтоді ДПП контролює уряд.
Чжен Лівень — спадкоємиця політики Ма Їнцзю в нових реаліях
18 жовтня 2025 року члени Гоміндану обрали головою партії Чжен Лівень, політикіню, яку серед більш поміркованого партійного крила вважали аутсайдеркою через її колишні зв’язки з ДПП і перебування поза традиційною елітою Гоміндану.
Нова голова тайванської опозиційної партії Гоміндан (KMT) Чжен Лівень виступає після складення присяги в Тайбеї (Тайвань), 1 листопада 2025 року.
Справді, пані Чжен є фігурою неоднозначною. У свої студентські роки вона була прихильницею тайванської незалежності, пізніше членкинею студентського руху «Дика Лілія», що під час протестів 1990 року виступав проти авторитарного правління Гоміндану й, окрім демократизації, вимагав прямих президентських виборів. Вже через кілька років вступила в ДПП і певний час працювала там на різних посадах. У 2002 році Демократична партія відсторонила Чжен від посади після того, як вона публічно підтримала звинувачення членкині Гоміндану на адресу члена ДПП, міністра охорони здоров’я Тву Шіїн-джера, в гомосексуальних домаганнях до власника ресторану. Пізніше чутки спростували.
Сама Чжен на панельній дискусії в Asia Society у Нью-Йорку зазначила, що відколи повернулася з навчання у США і вступила до ДПП, то вважала, що незалежність Тайваню розв’яже всі проблеми острова. Уже під час роботи безпосередньо в партії вона спостерігала, проте, за тим, як Демократична партія маніпулює поняттям незалежності, використовуючи його в політичних кампаніях, а не для добробуту острова. Вплинуло на зміну її поглядів також вивчення міжнародних відносин у Кембриджі. «Після навчання в Кембриджі моє бачення проблеми змінилося. Я зрозуміла, що тайванська незалежність не працюватиме. Незалежність не дасть Тайваню ні свободи, ні захисту», — заявила вона.
У 2005 році Чжен Лівень прийняла запрошення тодішнього голови Гоміндану Лянь Чжаня поїхати разом до Пекіна, а згодом приєдналася до самої партії. Чжен обіймала депутатське крісло у 2008–2012 та 2020–2024 роках, а також обіймала посаду речниці Виконавчого юаня (Кабміну) у 2012–2014 роках за президентства Ма Їнцзю.
Отже, що спричинило обрання Чжен Лівень головою Гоміндану? На той час партія потерпала від іміджу застійної і поступово деградувала через неспроможність далеких від реальності старих еліт правильно висвітлювати партійну позицію. Було зрозуміло, що партії потрібне оновлення.
Тут на сцену вийшла відносно молода, енергійна Чжен Лівень, «блакитна борчиня». Вона здобула високу популярність завдяки медійності: раніше ведуча токшоу, вона вправно атакувала владу, акцентуючи на її недоліках. Для розчарованого консервативного ядра партії Чжен Лівень уособлювала довгоочікувану готовність до рішучого реваншу, що й дозволило їй мобілізувати рядових членів партії.
У передвиборчій програмі вона чітко окреслила пропозицію «альтернативного шляху» для Тайваню, який по суті продовжує політику Ма Їнцзю, на термін якого припав пік тайвансько-китайських відносин. Чжен висловила прихильність до консенсусу 1992 року, мовляв, він надає «Китаю і Тайваню простір для комунікації та взаєморозуміння».
Голова Гоміндану Чжен Лівень на пресконференції в Тайбеї (Тайвань) 7 квітня 2026 року перед шестиденним візитом до материкового Китаю.
Також Чжен одразу вступила в конфронтацію з Демократично-прогресивною партією — закликала її «не сіяти ненависть й розбрат і припинити розігрувати нападки на КНР, а також антикомуністичні й антикитайські настрої як карту». Вона різко відкинула звинувачення Гоміндану у фінансуванні Пекіном, назвавши такі ярлики дешевими, що їх вішають на партію перед кожними виборами.
Серед завдань найголовнішим Чжен Лівень вважає «налагодити мир між Гомінданом і Комуністичною партією Китаю». А неформальним — забезпечити перемогу Гоміндану на виборах 2028 року.
Візит до Пекіна у квітні 2026 року і суть «альтернативного шляху»
Вже через п’ять місяців після обрання Чжен Лівень головою партії Сі Цзіньпін запросив її з візитом до Китаю. Ця поїздка проілюструвала підхід Пекіна до взаємодії з Тайванем: зустріч організували на міжпартійній, а не міждержавній основі, що демонструє небажання КНР вести діалог із «сепаратистською» адміністрацією Лай Цінде.
Сам візит проходив 7–12 квітня 2026 року у трьох ключових містах Китаю: Нанкіні, Шанхаї та Пекіні. І вже безпосередньо на зустрічі видалася можливість зрозуміти суть «альтернативного шляху», запропонованого Чжен.
Промови до всіх виступів Чжен готувала сама, і кожна супроводжувалася схожим наративом про спільну китайську ідентичність і спадщину. Зранку 8 серпня Чжен прибула з делегацією Гоміндану в Нанкін, аби вшанувати батька Китайської революції та першого очільника Гоміндану доктора Сунь Ятсена. Вона майстерно провела багато символічних паралелей між обома сторонами Тайванської протоки, говорила про спадщину ідеалів і про те, що і КНР, і Тайванська конституція містять три народні принципи, які заповідав Сунь Ятсен: націоналізм, народовладдя і народний добробут, що символізують примирення й діалог між двома сторонами протоки.
8 квітня Чжен Лівень відвідала мавзолей в Нанкіні, щоб ушанувати пам’ять Сунь Ятсена.
У промову після відвідин мавзолею включила багато історичних наративів, метою яких було продемонструвати спільність, тотожність і взаємодоповнюваність тайвансько-китайського досвіду крізь роки. Зокрема, у цитатах нижче згадала і спільного ворога в особі Японської імперії, і однакову зацікавленість розвивати Революцію, і спільні культурні особливості, як-от відрізання чоловіками по обидва боки протоки косичок, які слугували знаком маньчжурського панування.
Тож, використовуючи фактор спільної китайської долі, Гоміндан прагне пом’якшити ескалацію в Тайванській протоці, буквально проштовхуючи меседж «Ми — один народ». З братом не починають війни, з ним намагаються порозумітися й надати пріоритет трьом стовпам успіху — миру, прогресу та взаємному процвітанню. Ця стратегія покликана зменшити волю керівництва материкового Китаю послуговуватися силою і дати Тайваню життєво необхідний час, щоб досягти «мирного довгострокового врегулювання проблеми», зокрема, провести необхідні реформи задля мирного співіснування із сусідом по той бік протоки. Примітно, що, згідно з Чжен Лівень, через те саме має пройти і КНР, але конкретики вона не наводить.
У результаті після саміту рейтинг схвалення вдома і самої Чжен Лівень, і Гоміндану суттєво підвищився. Рейтинг схвалення Чжен Лівень зріс до 31,5 % (це був стрибок на 7,6 % порівняно з місяцем до поїздки). Згідно з опитуванням TVBS, вкрай впливової медіакомпанії на Тайвані, 66 % громадськості підтримують відновлення переговорів між двома урядами (33 % — рішуче, 33 % — частково), тоді як лише 19 % проти (8 % радше проти, 11 % рішуче проти), а 15 % не мають думки.
Перехресний аналіз за партійною приналежністю показує, що 45 % прихильників Демократичної партії (ДПП) підтримують перегляд переговорів, тоді як 44 % виступають проти; частка прихильників і серед членів Гоміндану, і серед членів Транстихоокеанської партії (ТПП) становить понад 90 %; а 61 % незалежних виборців підтримує перегляд, тоді як 16 % виступають проти.
Чжен Лівень виступає на бенкеті для представників закордонної громади в Бостоні, 6 червня 2026 р.
Поїздка в Америку як спроба розвіяти занепокоєння партнера
1 червня 2026 року Чжен Лівень вирушила з 15-денною поїздкою до Сполучених Штатів. Візит відбувся після тривалих і суперечливих дебатів у тайванському Юані щодо спеціального оборонного бюджету. Перш за все він був неофіційним і мав на меті передати сигнал заспокоєння щодо відносин між Гомінданом і США й запевнити у незмінній підтримці союзницького блоку між Тайбеєм і Вашингтоном.
Чжен Лівень також зазначила, що великим державам не слід розглядати Тайвань як пішака, тобто його не варто використовувати як важіль впливу в конкуренції між Сполученими Штатами та КНР.
Під час поїздки часто лунали запитання про рішення Гоміндану скоротити спеціальний оборонний бюджет на 8 років, який у листопаді 2025 року представила виконавча гілка влади на чолі з Лай Цінде. Цей бюджет обсягом 40 мільярдів доларів США майже у п’ять разів перевищує аналогічний пакет, схвалений у 2021 році. Він мав діяти паралельно з основним річним кошторисом, а в разі ухвалення призвів би до значного зростання оборонних витрат Тайваню — приблизно до 3,3 % ВВП у 2026 році.
Чжен Лівень заявила, що пропозиція Демократичної прогресивної партії не містить достатньо конкретної інформації про цільове призначення закупівель і ризикує призвести до марнотратства, порушуючи при цьому базові законодавчі принципи. Натомість вона закликала перейти на оборонну стратегію, базовану на технологіях штучного інтелекту.
Слід зазначити, що зустрічі Чжен Лівень з багатьма американськими високопосадовцями, які прямо відповідальні за канали зв’язку між Тайванем і Сполученими Штатами, були скасовані без публічних пояснень, що контрастує з нещодавнім візитом в Америку однопартійниці Чжен і її політичної конкурентки Лу Шьоуєн, чия поїздка характеризувалася більш інституційно орієнтованими зустрічами, зокрема з Інгрід Ларсон, керуючою директоркою вашингтонського офісу Американського інституту на Тайвані.
Мер Тайчжуна Лу Шьоуєн зустрічається з Інгрід Ларсон, виконавчою директоркою вашингтонського офісу Американського інституту на Тайвані, під час візиту до США
Лу публічно підтримала збільшення витрат на оборону, узгодивши свої політичні погляди з давніми очікуваннями США. Лу — потенційна кандидатка в президенти від Гоміндану 2028 року, її візит можуть розглядати як частину стратегії до підвищення міжнародної впізнаваності й демонстрацію більшої відданості спільним американо-тайванським принципам безпеки. Це чітко демонструє, що і Гоміндан має певні проблеми з одностайністю думки.
Висновки
Сучасний геополітичний контекст довкола Тайваню визначається глибокою асиметрією сил між двома берегами протоки, попри те, що Тайвань активно диверсифікує засоби оборони.
Аналіз військово-політичної динаміки 2016–2024 років — зокрема, проведення НВАК масштабних навчань, відпрацювання сценаріїв морської блокади — демонструє, що Пекін системно нарощує тиск у сірій зоні.
У цих умовах ініціативи Гоміндану (зокрема, підходи, представлені Чжен Лівень) відновити міжпартійний діалог на основі концепту спільної долі виступають інструментом зниження напруги і збереження статус-кво. Хоча такий підхід також містить суттєві стратегічні ризики – насамперед через невизначеність подальших кроків Пекіна і ймовірність використання діалогу для політичного тиску, він, утім, має на меті для початку спробувати розблокувати комунікаційні канали.
Позицію Чжен Лівень щодо КНР у нинішніх реаліях слід розглядати як альтернативну модель менеджменту ризиків, адже за відсутності офіційних міждержавних контактів міжпартійний трек залишається одним з небагатьох наявних механізмів прямої комунікації з Пекіном.
За матеріалами: lb.ua