11 липня 2013, 13:50
НКЦБФР рішенням від 28.05.2013 р. № 895 затвердила зміни до Правил (умов) здійснення діяльності з торгівлі цінними паперами: брокерської та дилерської діяльності, андеррайтингу, управління цінними паперами. Аналізуючи документ, експерти відзначають кілька моментів у зміненій редакції, що заслуговують на увагу.
Головною новелою Рішення НКЦБФР можна вважати введення в господарський обіг РЕПО як фінансової операції з кредитування та хеджування ризиків. Будучи договірним механізмом фінансування / управління ліквідністю, РЕПО може застосовуватися відносно будь-яких фінансових інструментів, — відзначає Олег Загнитко, к.ю.н., партнер МЮФ BEITEN BURKHARDT. Втім, регулятор вирішив в порядку експерименту, а можливо, й не до кінця усвідомлюючи, обмежити РЕПО-угоди тільки цінними паперами. На цю думку наводить стилістика низки доповнень — замість заміни терміну “цінні папери” на “фінансові інструменти”, Комісія ввела обіг “цінні папери та інші фінансові інструменти”, підкреслюючи дуалізм свого мислення, що зберігається, — мовляв, усе, що не цінні папери, підлягає окремому регулюванню.
Вказівки на необов’язковість другої частини операції РЕПО у разі одностороннього розірвання, на думку експертів, виглядають як добре побажання з точки зору документів господарського обігу, за одним важливим винятком — обов’язків брокера. “Виглядає так, що брокер зможе вимагати додаткове замовлення (і плату) за зворотний викуп, якщо первинні терміни не були дотримані“, — вважає О. Загнитко.
За словами фахівців, останні зміни НКЦБФР — це також спроба врегулювати вимоги до договорів РЕПО, що укладаються поза біржею. “Тут треба зауважити, — відзначає Борис Бидий, старший юрист ЮФ ДЕГА-КОНСАЛТИНГ, — з юридичної точки зору угода РЕПО — це два договори купівлі-продажу цінних паперів з різними термінами виконання, при цьому ціна зворотного викупу враховує заробіток (маржу) сторони, що надає грошові кошти на момент його здійснення. Коли про угоду РЕПО говориться як про договір позики (кредиту) під заставу цінних паперів, зважається на схожість економічної суті договорів РЕПО та позики, та ігноруються їх юридичні відмінності. З юридичної точки зору, угода РЕПО є двома договорами купівлі-продажу цінних паперів, як це врегульовано відносно угод РЕПО, що укладаються на біржі. Позабіржові ж договори РЕПО, відповідно до вимог Комісії, складатимуть єдиний договір, що складається з двох пов’язаних частин, — що, власне, не змінить юридичної суті як договору в цілому, так і його складових — ці частини все одно залишатимуться самостійними зобов’язаннями”.
Б. Бидий також звертає увагу на уточнення, що вносяться до п. 4 розділу VIII Правил, щодо того, який момент вважати виконанням за договором доручення, що укладається з торговцем ЦП: тут момент залежатиме від того, чи виконує клієнт зобов’язання за розрахунком за ЦП, що придбалися, самостійно, або користується для цього послугами торговця. Такі уточнення важливі у світлі інших змін, внесених до Правил, а саме виконання торговцем ЦП функцій податкового агента, покладеними на нього Податковим кодексом.
Загалом, регулярні спроби НКЦБФР поліпшити нормативне регулювання діяльності у сфері торгівлі цінними паперами при практичній відсутності такої (торгівлі), безумовно, заслуговують на повагу, вважають юристи.