Правопопулістська партія «Альтернатива для Німеччини» (AfD) на виборах до парламенту землі Саксонія-Ангальт 6 вересня отримала 43,8% голосів. Наразі це найкращий результат в історії партії. AfD здобула 39 із 83 мандатів. До абсолютної більшості їй не вистачило трьох місць.
А на федеральних виборах 2025 року AfD отримала 20,8% голосів і 152 мандати, ставши другою політичною силою Бундестагу. Земельні вибори у Саксонії-Ангальт продемонстрували перехід до наступного етапу: AfD уже не просто збільшує парламентське представництво, вона наближається до можливості формувати владу.
Для України питання полягає не в самому посиленні правих. Важливо, які з цих сил здатні змінити європейську політику щодо Росії, НАТО та підтримки нашої держави.
НІМЕЧЧИНА ЯК ГОЛОВНИЙ ТЕСТ
Німеччина залишається найбільшою економікою ЄС та одним із ключових європейських військових і фінансових партнерів України. Тому зміна політичного балансу в Берліні має значення далеко за межами ФРН.
AfD виступає за припинення військової підтримки України, відновлення відносин із Москвою та перегляд санкційної політики. Земельні вибори 6 вересня показали масштаб її електорального резерву. Порівняно з виборами 2021 року результат AfD у Саксонії-Ангальт зріс на 23 процентні пункти – до 43,8%. Водночас результат CDU впав на 19,9 пункта – до 17,2%.
Політична ізоляція AfD поки залишається головним бар’єром на шляху до влади. Але після виборів у Саксонії-Ангальт цей бар’єр проходить практичне випробування.
AfD отримала 39 мандатів за необхідних 42 для більшості. Ліво-популістський альянс Сари Вагенкнехт (BSW) отримав ще п’ять місць. Представники BSW не виключили переговорів з AfD. Для України це принципово важливо. Дві політично різні сили мають спільні позиції щодо припинення військової підтримки Києва, критики санкцій та відносин із Росією.
Ризик полягає не лише у можливості приходу AfD до федеральної влади. Значно раніше може виникнути інший ефект. Традиційні партії під тиском зростаючого електорату AfD почнуть коригувати власну політику щодо міграції, енергетики, оборонних витрат і допомоги Україні.
Для Києва це означає підвищення політичної вартості кожного наступного пакета допомоги.
ПРАВІ НЕ Є СИНОНІМОМ ПРОРОСІЙСЬКИХ СИЛ
Механічно ототожнювати європейський правий поворот із проросійським курсом помилково.
Італія під керівництвом Джорджі Мелоні демонструє іншу модель. Жорстка міграційна політика, національний консерватизм і критичне ставлення до частини брюссельської політики поєднуються з підтримкою НАТО та України.
Інший полюс становлять Угорщина та Словаччина, де націонал-популістські сили значно критичніше ставляться до санкцій проти РФ та військової підтримки Києва.
AfD, австрійська FPÖ та частина радикального правого спектра Франції представляють третю модель, де антиукраїнська, антисанкційна або проросійська риторика значно сильніша.
Сам по собі правий поворот не є подарунком Москві. Він стає ним тоді, коли трансформується в антиатлантичну політику, блокування європейських рішень та відмову від підтримки України.
ФРАНЦІЯ ЯК СТРАТЕГІЧНИЙ РИЗИК
Французький сценарій потенційно не менш небезпечний за німецький. National Rally («Національне об’єднання») залишається одним із головних претендентів на владу, а позиція партії щодо України суттєво відрізняється від курсу нинішнього французького керівництва.
Значення Франції визначається не лише обсягом допомоги Україні. Париж має ядерну зброю, постійне місце в Раді Безпеки ООН, одну з найпотужніших армій Європи та центральну роль у формуванні європейської оборонної політики.
Зміна позиції Франції щодо України матиме системний ефект. Вона здатна вплинути на європейські оборонні ініціативи, санкційну політику, військову допомогу та дискусію про майбутні гарантії безпеки.
У 2026 році українське питання дедалі активніше входить у внутрішньополітичну боротьбу французьких правих. Для Києва небезпечний не тільки сценарій прямого припинення французької допомоги. Не менш серйозним ризиком є поступове перетворення України з питання європейської безпеки на предмет внутрішнього політичного торгу.
ІТАЛІЯ ЯК ІНША МОДЕЛЬ ПРАВОГО УРЯДУ
Італійський приклад спростовує тезу про автоматичну проросійськість правих.
Уряд Мелоні продовжує підтримувати Україну та євроатлантичну систему безпеки. Водночас усередині самого правого спектра є сили, які виступають проти подальшої військової підтримки Києва.
Головний ризик для України в Італії полягає не в одномоментній зміні зовнішньополітичного курсу, а в поступовому зростанні внутрішньої політичної ціни підтримки України.
Це важлива модель для всієї Європи. Уряд може залишатися формально проукраїнським, тоді як частина його електоральної бази поступово зміщується в інший бік.
АВСТРІЯ ТА НІДЕРЛАНДИ
Австрійська FPÖ (Австрійська партія свободи) є значно складнішим для України випадком. Партія традиційно апелює до австрійського нейтралітету і займає значно м’якшу позицію щодо Москви. Її участь у формуванні державної політики здатна посилити всередині ЄС табір противників санкцій та розширення військової підтримки України.
Нідерланди важливі насамперед як активний військовий партнер Києва. Тут правий зсув сам по собі не означає проросійського курсу. Визначальними залишаються склад коаліції, ставлення до НАТО та готовність продовжувати військові програми для України.
Саме ця різниця між країнами не дозволяє розглядати європейських правих як єдиний політичний блок.
ДОПОМОГА УКРАЇНІ НЕ ПРИПИНИТЬСЯ, АЛЕ МОЖЕ УПОВІЛЬНИТИСЯ
Європейська підтримка України дедалі менше залежить від рішення одного уряду.
За останніми даними Ukraine Support Tracker Кільського інституту світової економіки, оприлюдненими у серпні 2026 року, Європа суттєво збільшила нові асигнування Україні у травні та червні. Лише через механізм Ukraine Support Loan європейські інституції за ці два місяці виділили майже 11 млрд євро.
У березні та квітні Німеччина окремо спрямувала 4,2 млрд євро військової допомоги, переважно на ППО та безпілотні системи. Велика Британія виділила 1,3 млрд євро, Норвегія – 600 млн євро.
Тому сценарій, за якого прихід правих у кількох країнах одномоментно припиняє європейську підтримку України, малоймовірний.
Реальний ризик полягає у втраті швидкості.
Для України критичні не тільки загальні суми. Важливими є конкретні системи ППО, боєприпаси, далекобійні засоби, бронетехніка, фінансування оборонного виробництва, спільні закупівлі, підготовка військових та санкційний режим.
Навіть скорочення допомоги на 20 або 30% в окремій великій країні не обвалить всю європейську систему. Але воно може створити дефіцит конкретної військової спроможності у конкретний момент війни.
Саме час стає одним із головних параметрів.
КРЕМЛЮ НЕ ПОТРІБНО ЗУПИНЯТИ ДОПОМОГУ УКРАЇНІ
Для Москви максимальним результатом було б припинення європейської підтримки України. Але для отримання стратегічного ефекту цього не потрібно.
Достатньо зробити допомогу повільною, нестабільною і політично дорогою.
Одна держава скорочує постачання озброєнь. Друга блокує санкційний пакет. Третя виступає проти спільного фінансування. Четверта вимагає переговорів із Москвою.
Формально загальна сума допомоги може залишатися високою. Фактично швидкість ухвалення рішень падає.
Для війни на виснаження це може мати значний ефект.
РОСІЙСЬКІ ОПЕРАЦІЇ ВПЛИВУ СТАЮТЬ ДЕДАЛІ СИСТЕМНІШИМИ
У березні 2026 року Європейська служба зовнішніх дій оприлюднила четвертий щорічний звіт щодо Foreign Information Manipulation and Interference. Його висновок принциповий. Іноземні інформаційні операції необхідно розглядати не як окрему пропагандистську активність, а як системну загрозу, проти якої ЄС уже формує окрему архітектуру стримування.
Для Росії інформаційні операції є частиною ширшого гібридного інструментарію.
Doppelgänger, Storm 1516, Operation Overload, Matryoshka, Portal Kombat та пов’язані з ними мережі використовують, зокрема, клоновані медіаресурси, фальшиві матеріали, соціальні платформи, автоматизоване тиражування контенту та, дедалі частіше, інструменти штучного інтелекту.
Їхня стратегічна мета значно ширша за підтримку конкретної партії.
Москві потрібна радикалізація політичного середовища, падіння довіри до державних інститутів, конфлікт між політичними центрами та зростання частки виборців, для яких підтримка України асоціюється з власними економічними проблемами.
Саме тому європейський правий поворот створює для російських спецслужб сприятливе середовище, але не обов’язково є їхнім продуктом.
Росія не є єдиною причиною міграційної кризи, проблем німецької промисловості чи невдоволення брюссельською бюрократією. Вона використовує вже існуючі суперечності, посилює їх та спрямовує політичне невдоволення проти України, НАТО і самої моделі європейської солідарності.
КРЕМЛЬ ОБИРАЄ НЕ ПАРТІЮ. КРЕМЛЬ ОБИРАЄ РОЗКОЛ
Москві не обов’язково привести до влади AfD, National Rally або FPÖ.
Достатньо, щоб Берлін і Париж по-різному оцінювали російську загрозу, уряди блокували санкції, парламенти місяцями сперечалися про військову допомогу, оборонні бюджети протиставлялися соціальним витратам, а підтримка України ставала електорально токсичною.
Фрагментація є стратегічним результатом сама по собі.
Саме тут війна Росії проти України переходить із військової площини у площину політичної витривалості Заходу.
Москва веде війну на виснаження не лише проти української армії. Вона працює проти здатності європейських демократій роками підтримувати необхідний рівень витрат, санкцій та військової допомоги.
БАЛТІЯ ЯК КРИТИЧНИЙ ТЕСТ
Найнебезпечнішим наслідком політичної фрагментації може стати наступний етап російського тиску на НАТО.
Гіпотетичний сценарій у Балтії не обов’язково почнеться з танкових колон.
Кібератака, диверсія, пошкодження критичної інфраструктури, прикордонна провокація, операція під чужим прапором або штучна криза навколо російськомовного населення дають змогу Москві перевірити механізм колективної відповіді Альянсу, не переходячи одразу до відкритої війни.
У такій ситуації визначальними можуть стати перші години.
Якщо після провокації проти Литви, Латвії чи Естонії частина столиць вимагатиме негайної колективної відповіді, а інша закликатиме встановити всі обставини, не допустити ескалації та розпочати переговори з Москвою, Кремль отримає необхідну політичну паузу.
Головний ризик правого повороту для НАТО полягає не в ідеології правих як такій. Ризик виникає там, де внутрішньополітична фрагментація починає блокувати швидкість колективного рішення.
ВИСНОВОК
Результат виборів у Саксонії-Ангальт, де AfD отримала 43,8% проти 17,2% у CDU, уже не можна розглядати як звичайне протестне голосування на периферії німецької політики. Це сигнал зміни політичного балансу в найбільшій державі ЄС.
Але правий поворот не означає автоматичного проросійського розвороту Європи. Італійський досвід це доводить.
Ключовий параметр інший – це здатність європейської політичної системи ухвалювати швидкі колективні рішення.
Росії не потрібно зруйнувати НАТО. Достатньо створити сумнів у готовності Альянсу діяти. Не потрібно повністю припинити допомогу Україні. Достатньо зробити її повільною і непередбачуваною. Не потрібно контролювати європейські праві партії. Достатньо використовувати політичні сили та суспільні конфлікти, які посилюють фрагментацію Європи.
Тому головне питання найближчих років полягає не в тому, хто переможе в Європі – праві чи ліві, а в тому, чи збереже Європа здатність одночасно фінансувати Україну, переозброювати власні армії та швидко реагувати на російську агресію в умовах дедалі більшої внутрішньої політичної фрагментації. Якщо так, правий поворот залишиться нормальною демократичною трансформацією. Якщо ні – Кремль отримає можливість використати демократичну перебудову Європи як інструмент виснаження України та послаблення всієї західної системи безпеки.
Микола Зенцев, експерт з міжнародної безпеки, генерал-майор запасу ЗСУ
Источник: www.vesti-ua.net