Довгий час Західна Африка, зокрема регіон Сахелю, сприймали у світі як виключну зону інтересів Парижа — традиційний французький задній двір (pré carré). Через це історично Західна Африка не належала до російських пріоритетів. Проте каскад військових переворотів 2020–2023 років змінив геополітичний ландшафт регіону до невпізнання. Військові хунти, що захопили владу в Малі, Буркіна-Фасо й Нігері, обрали радикальний шлях. Вони показово розірвали відносини з колишньою метрополією і почали стрімко консервувати владу: забороняли політичні партії, придушували опозицію та розправлялися з незалежними медіа. Власноруч відрізавши західну підтримку, вони все одно критично потребували нового силового партнера для боротьби з тероризмом. І безпековим вакуумом скористалася Росія.
Необхідний стратегічний плацдарм
Співпраця, яка починалася з тіньової присутності найманців, зокрема ПВК «Вагнер», після смерті Євгена Пригожина трансформувалася в офіційний державний проєкт Кремля — Африканський корпус. (Африканський корпус — це офіційне експедиційне військове формування Російської Федерації, створене наприкінці 2023 року під безпосереднім контролем ГУ ГШ РФ.— Ред.) Сьогодні російська військова присутність найбільш масштабна в Малі (понад 2500 найманців), тоді як у Буркіна-Фасо й Нігері діють контингенти з кількох сотень військових інструкторів. Офіційна версія цієї експансії звучить благородно: допомога в боротьбі з ісламським тероризмом, який справді перетворює життя місцевого населення на катастрофу. Неофіційна, але єдино реальна мета росіян полягає в іншому — утримати хунти при владі в обмін на доступ до ресурсів і політичну лояльність.
А втім, російська гра в Сахелі значно глибша за просте ситуативне використання переворотів. Злиті документи ще 2019 року свідчать, що Москва планувала системне проникнення в регіон задовго до того, як там посипалися прозахідні уряди. Сьогодні цей проєкт набуває інституційних обрисів: Малі, Буркіна-Фасо й Нігер утворили власну конфедерацію — Альянс держав Сахелю (AES). Ця нова геополітична вісь має одну критичну вразливість — жодна з трьох країн не має виходу до моря. Така логістична ізоляція диктує новий етап російської експансії: щоб забезпечити життєздатність сахельських режимів (і власного військового контингенту), Росії необхідні коридори до узбережжя.
Політика другої адміністрації Трампа в Африці: торгівля й інвестиції замість допомоги і криза відносин з Південною Африкою
Проте логістика — лише тактичне завдання. Глобальна мета Москви значно амбітніша: Західна Африка загалом і Гвінейська затока зокрема потрібні Кремлю як стратегічний плацдарм. По-перше, це доступ до природних ресурсів і можливості для великих російських компаній. По-друге, це остаточне витіснення європейської присутності з континенту. І найголовніше — закріпившись на узбережжі, Росія створює потужний пояс нестабільності поблизу самої Європи. Контроль над цим регіоном дає Москві в руки важіль управління міграційними потоками й безпековими кризами, якими можна шантажувати ЄС. Саме тому російський вплив не обмежиться Сахелем — він уже розповзається далі, під прицілом прибережні держави.
Як подвійна гра Конакрі змусила Москву шукати нові шляхи
Першим логістичним вікном до океану для ізольованих сахельських хунт стала Гвінея (Конакрі). Згідно з розслідуванням The Sentry, у 2025 році Москва перетворила гвінейський порт на один з головних транзитних вузлів для забезпечення Африканського корпусу. Супутникові знімки й дані судноплавства фіксують регулярні заходження туди російських вантажних суден. Лише з січня 2025 року п’ять таких кораблів доставили на континент десятки одиниць бронетехніки, танки, артилерію, системи РЕБ і безпілотники. Усе це наступальне спорядження згодом перекидали суходолом у Малі, що остаточно закріпило вісь Конакрі — Бамако як основний логістичний коридор для Альянсу держав Сахелю.
У цій логістичній схемі яскраво видно специфічний інструмент російської експансії — використання корпоративних активів. Річ у тім, що портовим терміналом у Конакрі управляють російсько-гвінейські компанії Alumina Company of Guinea (ACG-Fria) і Compagnie des Bauxites de Kindia (CBK). Обидві є дочірніми структурами російського алюмінієвого гіганта «Русал». І сьогодні ці комерційні потужності російського бізнесу безпосередньо обслуговують мілітарні амбіції Кремля, забезпечуючи безперебійний військовий транзит у Західній Африці.
За російською грою варто не забувати про ключову фігуру Гвінеї — президента Мамаді Думбуйя. Він розігрує в міжнародній політиці складну подвійну карту і, схоже, не готовий до відкритого й публічного розриву із Заходом заради явної підтримки Росії. Саме ця обережність Думбуйя змушує росіян діяти в Конакрі максимально приховано. Щоб не викликати додаткових запитань і не створювати політичних проблем для гвінейської сторони, попередні військові вантажі для Африканського корпусу розвантажували переважно вночі і транспортували без відкритого супроводу російських військових.
Щоб задобрити національну армію і зберегти лояльність місцевого уряду до нічних транзитів, Москва надає пряму військово-технічну допомогу. Зокрема, у травні 2026 року за участю прем’єр-міністра, міністра оборони й посла РФ гвінейським збройним силам урочисто передали велику партію спорядження.
Паралельно системно працюють із суспільством, експлуатуючи радянську спадщину. Спочатку робили це виключно силами посольства РФ, але з липня 2025 року до процесу долучили партнерський Російський дім у Гвінеї. Через ці структури організовують традиційні російські святкування і проводять православні літургії за участю африканського екзархату РПЦ. Ставку роблять і на науково-освітню сферу: російський уряд виділяє 150 щорічних квот для місцевих студентів, фінансує Російсько-гвінейський центр епідеміології в Кіндії та планує відновити роботу колишнього радянського науково-дослідного центру в Рогбане.
Але розуміння того, що гвінейський транзит цілком залежить від мінливого настрою місцевого президента, змусило Кремль паралельно шукати стабільніші логістичні коридори, і вибір припав на Того. Показово, що після утворення Альянсу держав Сахелю ця країна не розірвала діалогу з бунтівними хунтами, а навпаки — тісно контактувала й навіть відкрито обговорювала приєднання до цього блоку.
Гібридна підготовка відкриває ворота до океану
Ще у 2023 році Того фігурувала у списках пріоритетних цілей Africa Politology — структури впливу, яку після смерті Євгена Пригожина перейняла російська Служба зовнішньої розвідки (СВР). Документи, отримані виданням The Continent і передані медіаконсорціуму за участю INPACT, свідчать, що російські спецслужби визначили для себе три основні цілі в Того: контроль над логістичною платформою в Західній Африці, вплив на місцевий ринок фосфатів і дискредитацію Франції.
Оскільки прямого дипломатичного каналу довго не існувало (відкрити посольство РФ у Ломе лише планують, а обсяг двосторонньої торгівлі залишається мізерним), Москва зробила ставку на м’яку силу й розгалужену мережу проксі-організацій. Спочатку освітньою, культурною та спортивною обробкою населення займалася структура «Африканська ініціатива», громадська організація, тісно пов’язана з російськими силовими структурами. Улітку 2026 року її функціонал перейняла асоціація «Російсько-тоголезька альтернатива» (ART), генеральним секретарем якої став Паскаль Беджакін — випускник радянського вишу. Це класичний приклад того, як Кремль досі ефективно спирається на контакти часів Холодної війни.
Через ці структури росіяни розгорнули тотальну кампанію «купівлі» лояльності. Спектр заходів неймовірно широкий: від роздачі москітних сіток і оплати навчання для дітей з малозабезпечених родин до екологічних суботників і баскетбольних турнірів на згадку про старі радянські спортивні перемоги. Столицю Того системно маркували російською присутністю: малювали фрески про «дружбу народів» і висаджували Сад російсько-тоголезької дружби. Паралельно нарощували медійну й освітню співпрацю: місцевих лідерів думок возили у престури до РФ, тоголезькі студенти отримали можливість вчити російську мову в місцевих університетах, а кількість стипендій на навчання в РФ стрімко зросла. Уся ця масштабна інформаційно-гуманітарна робота мала чітку мету: створити суспільний фон, завдяки якому прибуття російських військових сприйматимуть не як загрозу, а як допомогу від «щедрого друга».
Та паралельно з цим діяли і політичні та військові канали. Наприклад, перевірена російська «зернова дипломатія»: щоб закріпити лояльність, на початку 2025 року Росія відправила в Того першу партію пшениці. Одночасно сторони домовилися створити міжурядову російсько-тоголезьку комісію з торговельно-економічного співробітництва, перше засідання якої призначили на кінець 2026 року.
Усі ці гібридні зусилля доволі швидко конвертувалися в офіційні безпекові домовленості. Уже навесні 2025 року оголосили про підписання рамкової угоди про військову співпрацю (яку Держдума РФ ратифікувала у жовтні). Документ передбачав навчання тоголезьких військовослужбовців, спільні збройні навчання й обмін розвідувальними даними.
А далі, поки голову Ради міністрів Того Фора Гнассінгбе приймав Путін у Москві (вперше за шість років) в листопаді 2025 року, до Ломе прибула делегація російських високопосадовців на чолі з генерал-майором Андрієм Авер’яновим, командиром військової частин ГУ ГШ РФ, відповідальної за спецоперації за кордоном. За вже сталою традицією, саме після його візитів в африканських країнах масово з’являються російські військові інструктори. І Того не стала винятком, адже вже 15 січня 2026 року до готелю «Саракава» в Ломе прибули близько п’ятнадцяти так званих передових офіцерів Африканського корпусу готувати бази на півночі країни.
За пів року російський контингент у Того зріс до 300—350 осіб. І очікується, що ця присутність буде довгостроковою. (За даними Головного управління розвідки Міноборони України, станом на липень 2026 року Африканський корпус налічував уже 6180 осіб. — Ред.)
А потім запрацювали і логістичні ворота. Близько 3:00 ночі 9 липня 2026 року російське вантажне судно «Михайло Бритнєв» (яке перебуває під санкціями США) пришвартувалося до контейнерного терміналу в порту Ломе після 21-денного переходу з бази в Балтійську. На його борту були десятки одиниць військової техніки, зокрема: БМП-2, БМП-3, броньовані машини, зенітні гармати й БТР-82, призначені для російських найманців у Сахелі.
Проте Того далеко не єдина ціль Москви: росіяни розгорнули системну експансію одразу на кількох напрямках. Тому паралельно з тоголезькою операцією Кремль активно опрацьовує й інші прибережні держави Західної Африки.
Російська загроза нависла над регіоном
Згідно з внутрішніми документами російських структур впливу (оприлюдненими журналістським консорціумом Forbidden Stories у рамках розслідування діяльності так званої Компанії), Росія розгорнула в регіоні безпрецедентну інформаційну війну. Лише з червня по листопад 2024 року агентам вдалося розмістити 644 статті з пропагандою та дезінформацією в щонайменше 35 місцевих ЗМІ. Бюджет цієї кампанії перевищив 300 000 доларів. Одночасно Кремль готує експансію м’якої сили: з 11 нових культурних центрів, які РФ планує відкрити найближчим часом, вісім розташовані в Африці, причому половина з них саме в Західноафриканському регіоні (Сенегал, Сьєрра-Леоне, Того й Малі).
Російські структури впливу адаптують свою тактику під кожну державу Західної Африки. У Сенегалі вони працюють над поступовим зближенням країни з хунтами Альянсу держав Сахелю, роблячи головну ставку на молодь: фінансують конференції панафриканських спільнот і цілеспрямовано вивозять лідерів молодіжного крила правлячої партії PASTEF на політичні форуми до Малі. У Кот-д’Івуарі підхід інакший — там агенти налагоджують негласні контакти з національною елітою і паралельно запускають агресивні фейки (зокрема, нібито Україна співпрацює з терористами), щоб послабити позиції прозахідного уряду.
В інших країнах акцент зміщується на пропаганду й історичні спекуляції. У Гані Росія майстерно зіграла на чутливих питаннях, активно підтримавши резолюцію ООН про репарацій за работоргівлю, що вже принесло дипломатичні дивіденди й наблизило ратифікацію угоди про військово-технічне співробітництво. Натомість у Нігерії, де всі російські обіцянки залишилися на папері, ставку роблять на чисту пропаганду. Через агентство «Африканська ініціатива» росіяни скуповують інфлюенсерів і поширюють антизахідні наративи мовою хауса. Цікавий момент трапився під час антиурядових протестів End Bad Governance у 2024 році: у натовпі раптом замайоріли російські прапори. Поліція заарештувала десятки учасників протесту, кільком згодом висунули звинувачення в держзраді.
Застосовуючи гібридний інструментарій (від м’якої сили до корпоративних активів), Москва цілеспрямовано розхитує інституційну єдність ЕКОВАС. Кінцева мета цієї експансії виходить за межі простої підтримки військових хунт: отримавши доступ до глибоководних портів Гвінейської затоки, російські військові структури зможуть закріпитися в Атлантиці й перетворять регіональну нестабільність Західної Африки на прямий безпековий виклик для Європи.